Сергій Притула: "Якби я був топ-менеджером на каналі М1, я б Вані Дорну голову відкрутив"

Сергій Притула: "Якби я був топ-менеджером на каналі М1, я б Вані Дорну голову відкрутив"

Мені завжди подобались вродливі та розумні чоловіки. От Муся моя, побачивши симпатичного хлопця, одразу ладна погодитися на побачення з ним. А я більш консервативна, мені важливо, аби те побачення ще й цікавим було. Тож, поміркувавши, з ким із кр
Сергій Притула: "Якби я був топ-менеджером на каналі М1, я б Вані Дорну голову відкрутив"
Сергій Притула: "Якби я був топ-менеджером на каналі М1, я б Вані Дорну голову відкрутив"
17 Трав 2010
0
23343

Мені завжди подобались вродливі та розумні чоловіки. От Муся моя, побачивши симпатичного хлопця, одразу ладна погодитися на побачення з ним. А я більш консервативна, мені важливо, аби те побачення ще й цікавим було. Тож, поміркувавши, з ким із красенів українського телебачення я ще не спілкувалася за чашечкою кави, я запросила на побачення Сергія Притулу.

Кожного ранку, спостерігаючи в «Підйомі», як Тернопільський Сірий торкається свого красивого волосся рукою, я мріяла про зустріч із ним. І от, дочекавшись, сиділа в ресторані навпроти Притули, одягненого в звичні футболку, модні кеди та джинси, милувалась і, червоніючи, ставила заздалегідь вигадані з Мусею запитання.

- Давай почнемо з дитинства. Які спогади пов''язані у тебе зі школою?

- У мене загалом школа - це один великий яскравий спогад. Усе почалося з того, що я не хотів туди йти. Не мав ніякого бажання проміняти свій щасливий розмірений розпорядок дня, який я мав кілька останніх років, на одноманіття, яке обіцяла школа.

До того як піти у перший клас, я виховувався у дідуся з бабусею, мав чудовий розпорядок дня: прокинувся, поснідав, допоміг по господарству, наскільки це було можливо у п''ять років, а потім побіг із хлопчиками грати у футбол. Тобто абсолютно нормальне щасливе дитинство. От якось повертаюсь, а мені кажуть: «Усе, школа».

Пам''ятаю, у мене була шкільна форма, великий букет, портфель такий, що закидався за спину, з двома зайчиками та світлофором. А 1 вересня почалась чудасія. Спочатку я став не з тим класом, забувся, що букет ‑ то не віник, і волочив його по землі, а потім загубив портфель. Тобто з першого дня я зрозумів, що у школі мені відверто сумно.

У три з половиною роки я прочитав свою першу книжку, у п''ять осилив «Спартака», рахував, писав частково. Я не розумів, якого дідька маю читати «Мама мила раму», якщо, попередньо начитавшись вищезгаданого «Спартака», я за обідом заявляв батьку: «Я тобі не раб», коли він просив передати щось за столом.

«Я за обідом заявляв батьку: «Я тобі не раб»

Якщо мене запитають, чи сумую я за школою, то скажу, що радше ні, ніж так. Бо мені не подобався трохи той радянський підхід до виховання, коли ти є ніц, і головне - це колектив. Коли вже пішов в інститут після школи, то було цікавіше. Ще пам''ятаю, мама якось зустріла на ринку вчительку англійської і попросила, щоб вона питала мене на кожному уроці. Ганна Пилипівна сприйняла це всерйоз. І за це я їй дуже вдячний, бо без цього мені було б важче потім адаптуватися в Лондоні.

- До речі, про Лондон. Як тобі там було навчатись?

- Я вас розчарую, бо я там навіть місяць не провчився. Оплатив навчання в Лондоні, а коли приїхав, то трішечки «прозрів». Бо те, що я собі уявляв про навчання в коледжі, як і багато людей мого покоління, які виросли на серіалі  «Беверлі Хілз» із його газонами та корпусами, виявилося не таким. Коледж був у п''ятиповерховій будівлі, де штукатурка на голову падала.

Все це особливого захоплення не викликало. До того ж, у школі навчались і викладали слов''яни та прибалти. І це був один із тих коледжів, який використовувався не за прямим своїм призначенням - навчанням, а задля проживання в Англії. За невеликий хабар можна було отримати довідку у школі й подовжити собі візу.

По приїзду в Англію я одразу заліз у купу боргів. І потім вже мені потрібно було відпрацьовувати ті борги, які накопичилися в Лондоні, і ті гроші, що я позичив у батьків, аби потрапити туди. Зрештою, хотілося бути таким гоноровим хлопцем і відправити мамі з татом якусь копійку, щоб показати, що я вмію працювати. Тому з навчанням надалі не склалося, більше працював.

«Хотілося бути таким гоноровим хлопцем і відправити мамі з татом якусь копійку»

- Чому ти навчався в Академії народного господарства? Адже ще студентом почав працювати на радіо журналістом.

- У 9 класі я здобув призове місце на обласній олімпіаді з правознавства і хотів вступати на юридичний факультет. Але потім ми якось сіли на сімейну нараду. І мій старший брат, який навчався в Івано-Франківську на юридичному, сказав мені, що це не той вибір. Бо я трохи непосидючий такий. І дійсно, в 13-14 років я не відрізнявся наполегливістю.

«В 13-14 років я не відрізнявся наполегливістю»

На журналістику, куди я так хотів вступити, не пішов, бо мати була категорично проти. В молодшій школі я пообіцяв піти на журналістику і дізнатися, куди поділися гроші на пам''ятник Франку у моєму місті. Бо мали поставити гранітний, а стоїть якийсь пустотіло-фанерний. А то ж були 90-ті роки, і журналістів пострілювали трохи, тож мати сказала, що буде спокійніше, якщо я залишусь під боком. Відповідно, потрібно було обирати серед вузів свого міста.

«Були 90-ті роки, і журналістів пострілювали трохи. Мати сказала, буде спокійніше, якщо я залишусь під боком»

Маючи золоту медаль та призове місце на захисті наукових робіт Малої академії наук України, я отримав можливість вступити в Тернопільську Академію народного господарства по співбесіді. Вже потім з''явилася можливість працювати на радіо. І тоді я й гадки не мав, що опинюсь на телебаченні. Була така мрія - зніматись у кіно. Але телебачення і кіно - це трохи різні такі іпостасі.

- У тебе були дитячі страхи?

- Був один, точніше, не страх, а бажання, щоб мама забула мене розбудити до школи. Дуже мріяв про це. Страхів у дитинстві не було. Я і темряви не боявся, і знав, що в лісі нема бабаїв. Боюсь тільки акул до смерті. Ніколи з ними не стрічався. Чув, що вони є в Чорному морі, катрани, але там вони зашугані туристами. І смерті я не боюся. Боюся тільки наглої такої смерті. От йшов, а на голову балкон упав. Прикро! Я стільки собі запланував, а тут на тобі :).

«Боюсь тільки акул до смерті. Чув, що вони є в Чорному морі, катрани, але там вони зашугані туристами»

- Віриш у переродження душі? От упав на голову балкон, а що далі?

- Далі? Отже впав балкон, далі я потрапляю в темний тунель, далі світло, я йду. Розумію, що то вогнище, біля нього стоять люди і співають «Изгиб гитары желтой». Я йду далі, а там такий «распрєдєлітєль» - сидять ангели й апостоли, а перед ними черга. Вони пробивають у базі даних прізвище та ім''я кожного, а там такі файлики «добре» і «погано». І вони кажуть: «Вибач, Серьожа, але тобі жаритись у пеклі». От у таку схему я вірю.

«Вибач, Серьожа, але тобі жаритись у пеклі»

- Тобто ти думаєш, що потрапиш у пекло?

- Ні, просто я ще не так багато хорошого у своєму житті зробив, щоб претендувати на те, щоб сидіти у раю і жерти яблука, і щоб навколо мене ходили леви і мурликали. Я маленьким читав дитячу Біблію, там усе так і виглядає.

- Ти стежиш за тим, що пишуть про тебе у ЗМІ?

- Так. Це робота мого піар-підрозділу, який займається опікою проекту «Файна Юкрайна». Іноді я даю інтерв''ю, само собою, мені цікаво подивитися, що з цього виходить. «Дуся» часто пише.

Насправді, я ще часто відслідковую, що пишуть про моїх колег по цеху, бо для того, щоб адекватно відпрацьовувати гостьові студії, так чи інакше потрібно перелопатити цілий шмат матеріалу. От, наприклад, приходить сьогодні до мене Ваня Дорн, а я йому кажу: «Що, проблеми у тебе на роботі через те інтерв''ю на «Дусі»?». Бо якби я був топ-менеджером на каналі М1, я б йому голову відкрутив. Ваня хороший хлопець, щирий такий.

 

«Якби я був топ-менеджером на каналі М1, я б Вані Дорну голову відкрутив»

Іноді бувають прецеденти, коли після інтерв''ю припиняю співпрацю з тим чи іншим виданням. Наприклад, якось зустрівся з журналісткою на Подолі, ми з нею знайшли спільну мову, я їй душеньку свою відкрив. І так розповідаєш про життя півтори години, викинеш якусь історію... От було у мене таке, що вина вкрав, коли працював офіціантом. А там ще якась бійка була. А потім я відкриваю газету, бачу інтерв''ю на чверть сторінки, а заголовок «Крав, бив, пив», і виходить, що я повний моральний урод. І думаю, я ж стільки цікавого їй розказав, чого іншим журналістам не кажу, а вона вибирає тільки якесь лайно і друкує...

«Виходить інтерв''ю із заголовком: «Крав, бив, пив», і виходить, що я моральний урод»

«Я ж стільки цікавого їй розказав, а вона вибирає тільки якесь лайно і друкує...»

- Тебе не атакують фанатки?

- Я тішусь тим, що аудиторія, на яку я працюю, різна. Комусь подобається «Файна Юкрайна», комусь «Підйом». Загалом усе спокійно, хоча нещодавно одна мила дівчинка написала мені листа, в якому пообіцяла повиривати Олі Фреймут патли, якщо вона ще раз до мене притулиться. Я навіть не показував Олі того листа, бо знаю, що близько до серця прийме.

«Мила дівчинка написала мені листа і пообіцяла повиривати Олі Фреймут патли»

Взагалі останній рік із подібними ситуаціями нерпуха була. Люди передивилися «Файної Юкрайни», я заходжу в ресторан на зустріч якусь чи сиджу з друзями у Тернополі, і обов''язково підходить офіціантка з підносом, на якому стоїть чотири стакани горілки і два бокали пива, і каже: «Це вам від того столика». А за тим столиком сидить уже вгашений такий дядько і кричить: «Продюсер Валентин, привіт!». І ти йому кажеш: «Шановний, я не можу тут зараз із вами бухати, бо якщо кожного разу так буде, то на кар''єрі вже хрест ставити можна».

- Ти завжди легко знаходиш спільну мову з гостями «Підйому»?

- Частіше так, проте, бувають випадки, коли залишається неприємний осад. Зокрема, якось до нас прийшов Діма Шуров - геніальний, на нашу думку, музикант. Усе наче супер, але у нас було таке тотальне непорозуміння в ефірі. Просто Дмитро своєю поведінкою показував, що він вище за все, що відбувається в ефірі. Ми в його очах були попсою, а ми, у свою чергу, не розуміли, якого дідька він тоді до нас прийшов. Розмова не склеїлась. Значить, не судьба нам бути вмєстє:-).

От нещодавно ми запросили до себе в студію учасників шоу «Танцюють всі». Їх було чоловік вісім чи десять. А з ними Тетяна Денисова - член журі у цій програмі. І вона чомусь прийшла зранку не в гуморі одразу. У нас було домовлено так, що танцюристи в ефірі - це антураж, а з Тетяною мала відбутися бесіда. А сталося навпаки. Ми намагалися з нею розмовляти, і після питання «Чи не вплинула вагітність на вашу зайнятість?» вона попросила перекласти речення російською. Я одразу офігєл у кадрі і переключився на розмову з танцюристами. В результаті ми три хвилини поговорили з Тетяною, три ‑ з танцюристами, і дві вони протанцювали. Гостьова студія врешті вийшла така рвана, і глядач це помітив.

Будучи об''єктивним, зазначу, що іноді гостьові студії «Підйому» провалювалися через нашу некомпетентність чи недостатню підготовку до ефіру. Зокрема, те, як ми облажались із групою Animals, я буду ще довго пам''ятати.

«Те, як ми облажались із групою Animals, я буду ще довго пам''ятати»

- Часто трапляються казуси у прямому ефірі?

- Буває. Нещодавно прийшов до нас в ефір Фоззі презентувати свою нову книгу Winter sport. Ми запропонували глядачам зателефонувати в студію та виграти цю книжку. І от додзвонюється одна дівчинка і каже: «О, Фоззі, я тебе півгодини тому на «1+1» бачила». От підлий зрадник, усіх вирішив обскакати зранку. Хоча я жартую, певна річ. Фоззі на Новому, тим паче в «Підйомі», як у себе вдома.

- Ти не хотів би спробувати себе в іншому жанрі? Наприклад, вести аналітичну передачу?

- Ні, я ще не готовий. І досвіду роботи на телебаченні у мене ще мало, і вік не той, щоби зібрати навколо себе якихось депутатів, професорів, академіків і говорити про те, як нам обустроїти країну. І я їм казатиму: «Ти, депутат, закрий рота. Зараз говоритиме інший депутат». От Савік Шустер може собі таке дозволити. Але його лаври мене поки що не цікавлять. Поки що мені більше подобається робити програми, з яких українці сміються, а не такі, в яких українці між собою чубляться.

«Ти, депутат, закрий рота. Зараз говоритиме інший депутат»

- Яку музику любиш слухати вдома, на роботі?

- Чесно кажучи, по роботі я вже не ходжу на концерти після того як ми облажалися з Хором Турецького. У нас була попередня домовленість із Хором Турецького, вони прийшли до нас в ефір. Дуже багато понтів, думають, що крутіше за них у світі нікого нема. Може, Мік Джагер, але й то не факт.

Якщо чесно, я не мав поняття, хто такі той Хор Турецького. Я готувався до ефіру, читав інтерв''ю Турецького, прослідкував якісь матеріали про них. Думав, що вони працюють акапельно. Вже в ефірі порівнював їх із «Піккардійською терцією». Вони відповідали: «Да-да, ми таких знаємо. Нормальні. А вони можуть зібрати два сольних концерти в Палаці «Україна», як ми от зараз? А скільки вони коштують? Це так, третя ліга. А ми богі».

І от приходжу я з Сашою Педаном і Олею Фреймут на концерт Турецького в Палац «Україна» і розумію, що мене тупо кинули. Бо я не бачу великого таланту у тому, щоб людям розбитись на кілька голосів і під фанеру співати. Може, не під фанеру, але під мінус. Це ж караоке. І в контексті того караоке у нас була домовленість, що ми разом із Хором Турецького співатимемо одну пісню на сцені.

«Я не бачу великого таланту у тому, щоб під фанеру співати»

Ми приходимо, нам кажуть, що, ніфіга, будемо співати іншу пісню. Ми беремо ті листочки, починаємо швиденько вчити слова. Я не надто сильний у російських застільних піснях. Слава Богу, що нас не забули - викликали на сцену. А потім туди ж вийшли ще 200 чоловік, затерли нас між собою, збагрили зі сцени, і так ми заспівали.

А взагалі, я дуже люблю ходити на концерти. Люблю на грузинів, що танцюють, ходити ‑ наприклад, балет Сухішвілі. Якщо чесно, то більше люблю не такі пафосні концерти в Палаці «Україна», а ходити в Палац Спорту. От Ленні Кравіц був, Анастейша - грамотні виконавці. А мої забаганки послухати хорошу якісну музику задовольняють Doker''s і «44» у звичній мені атмосфері.

- У тебе є домашні улюбленці?

- Дружина :-). А якщо серйозно, то ні. Ми зараз живемо з дружиною і з малюком у маленькій квартирі, яка більше схожа на склад магазину «Антошка», а не на територію, де можуть жити домашні улюбленці. Я дуже хочу ще дітей, а дружина каже: «Старічьок, куди ще? Треба розширятись». Тому я зараз над цим активно працюю, хочу більше житло.

«Я дуже хочу ще дітей, а дружина каже: «Старічьок, куди ще? Треба розширятись»

- Хочеш будинок за містом?

- Ні, хочу велику квартиру в Шевченківському районі.

- Як би ти хотів провести свою старість?

- Так, я хочу в 60 років, відгулявши ювілей, наступного дня сісти у літак, полетіти в Іспанію, приїхати у маленьке село, поселитись у невеличкому будиночку, цілий день начитувати мемуари молодій стенографістці. А ввечері йти в простий, єдиний у селі кабак, де сидять рибалки, лунає хороша музика, товсті вусаті іспанки танцюють фламенко, я хочу сидіти і пити дешеве розбавлене вино «і грустіть» © ТНМК.

«Я хочу сидіти і пити дешеве розбавлене вино «і грустіть»

- Траплялись випадки, коли ти потрапляв до міліції?

- Одного разу ми з''їхалися у село, де жила моя бабця, величезною такою бандою внуків, від 15 до 20 років. Від Червонограда до Донецька, від Москви до Берліна. Внуки і онучки. Нас, чоловік 30, та пару гітар, якийсь шашличок. І ненароком спалили копицю якоїсь баби. То було на канікулах.

Я повернувся додому, а до мого тата приходять і кажуть: «Вашого малого викликають до міліції». От і поїхали. Мене там суворо питають: «Ти палив копицю?». Півтора місяці пройшло. Я кажу: «Ні». А вони мені: «Ні, то й ні. Видно, хороший хлопець, добре вчився». І відпустили. Я дійсно її не палив. То інші хлопці палили :-), а я поруч стояв.

Ще був випадок, коли мене на другому курсі університету викликали до міліції через зникнення хлопчика, з яким я знімав кімнату. І знайшовся він через місяць. Десь «никався пацан», за той час його батько повісився, мене кілька разів тягали. Я з ним після того не балакав, бо на мене в міліції накричали, матюками обклали, а я був хлопцем вихованим. Потім я здружився з міліцією, бо коли працював на радіо, то вони часто телефонували і просили: «Можете привітати лейтенанта якогось, у нього день народження». До речі, що міліція, що братва одні й ті ж пісні замовляли.

«На мене в міліції накричали, матюками обклали, а я був хлопцем вихованим»

«Що міліція, що братва одні й ті ж пісні замовляли»

Спілкуватися з Притулою було дуже цікаво, проте витримувати заздрісні погляди з сусідніх столиків так довго у мене просто забракло сил. Тож, передавши привітання від Мусі, зробивши кілька фото на пам''ять та почувши від Притули приємне: «Ресурси «Детектор медіа» та «Дуся» - це єдині, мабуть, ресурси, яким якось совісно сказати «Дайте інтерв''ю на вичитку», я, задоволена, попрощалася і пішла додому.

Цілую. Дуся

Фото Наталі Бровкіної

Теги
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
ДУСЯ
Вчера мы с Мусей смотрели второй эфир шоу «Голос країни» на «1+1» и знакомились с его участниками ближе. Молодого и симпатичного 3G репортера Никиту Добрынина моя недалекая родственница заприметила еще на прошлой неделе. И тут же принялась клянч
30 Трав 2011 11:00
13 570
ДУСЯ
Ваша любимая Дуся недавно пошла на съемки клипа Филиппа Киркорова и там узнала, что режиссер Алан Бадоев недавно подписал контракт с зарубежным менеджером, который будет представлять его интересы в Америке. Так что вскоре Алан начнет снимать вид
28 Бер 2011 13:37
21 809
ДУСЯ
Я уже сообщала, дорогие мои, что 19 марта на телеканале «Интер» стартует шоу «Майдан‘s». В преддверии этого, надеемся, телешедевра ваши любопытные сестры Катасоновы отправились за подробностями к одному из участников проекта, главному хореографу
20 Бер 2011 10:10
10 786
ДУСЯ
Мне всегда нравились светловолосые симпатичные мужчины с отменным чувством юмора. Как-то так совпало, что Сергей Писаренко, ведущий программы «Кто против блондинок?» и «Очевидец» на Новом канале, вполне соответствует моим идеалам. Потому я собралась
13 Бер 2011 10:20
9 891
ДУСЯ
Соня Стеценко: от школьного театра до «Интера» и Нового   Крайне редкое явление, скажу я вам, когда семилетняя актриса настолько успешна, что ее имя и лицо узнает вся страна. Юная героиня интеровских «Сватов», главный образ ситкома «Ласточкино г
22 Лют 2011 11:41
22 277
ДУСЯ
Муся с детства большая поклонница Ирины Билык. Поэтому, когда моя девочка узнала, что скоро выйдет фильм канала СТБ «Моя правда» о Билык (между прочим, впервые в истории проекта аж двухсерийный!), мы сразу же пошли знакомиться с одним из создателе
20 Лют 2011 11:25
11 252
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду