Ідеться про статтю видання «Голос України» із заголовком «Бойовий досвід підрозділу “Голосу України” на ділянці інформаційного фронту». Пішов третій рік війни, а українці в соцмережах, герої сюжетів та журналісти досі розповідають про свої фронти, при цьому сидячи в тилу.

От і колеги з «Голосу України» вирішили написати статтю до роковин великого вторгнення та додати трішки пафосу. Журналіст і медіакритик Отар Довженко не витримав, поділився матеріалом у своєму фейсбуці та написав: «Відбувся легкою контузією».

Що ж там такого в статті? Ну, крім назви, звісно. Автори описують перші дні вторгнення: як вони вирішили день-два переночувати в редакції, але затрималися на два місяці — до запуску метро між берегами столиці. А там ще ж вибухи були та підірвані мости під Києвом. От про це у статті й пишуть: «То був наш журналістський бойовий досвід». Я, звісно, розумію, що з правого на лівий берег дістатися буває складно, але щоб аж настільки, аби це порівнювати з бойовим досвідом, — ну не знаю, не знаю.

А як вам: «У перші дні великої війни інформація була на вагу снарядів на передовій»? Добре, що наші західні партнери не бачили цей матеріал і передають нам справжні снаряди, а не ексклюзивну інформацію. Бо могли б. І тоді військовим довелося б закидати ворога статтями «Голосу України».

Далі журналісти пишуть про ранкову рутину, «перед тим як розійтися на "бойове чергування"». Бойовим чергуванням автори, ймовірно, називають просто робочий процес, при якому потрібно стежити за новинами та оперативно їх писати.

А ще описують свій похід у магазин так, наче вони летіли до нього на вертольоті: «Березень. На вулицях все ще порожньо. “Десантувалися” у магазин». Це прекрасно.

У цій статті не дивує вже ні «редакційна криївка», ні «творча бойова одиниця». Сам же матеріал мав бути цікавим: розповісти про роботу редакції на початку вторгнення. Але форму обрали відверто невдалу. Оскільки всі ці інформаційні, кулінарні та б'юті-фронти не критикував уже хіба лінивий, а перш за все — військові.

До речі, сам Отар Довженко, відповідаючи на один із коментарів під дописом (а їх чимало), написав: «Просто, можливо, не варто описувати цей досвід словами, які застосовуються на позначення справжніх військових та їхніх дій». Це і є головна проблема тексту.

У коментарях під дописом медіакритика вже пожартували про нафталіновий присмак статті та пішли далі розвивати тему інформаційного фронту і «бойових виходів»: «Коли воєнна термінологія раптом стала комусь мінним полем легких метафор», «У мене тепер нудота тактично-оперативного рівня», «Чи буде НСЖУ видавати посвідчення УБЖД? Прошу тримати цю тему на контролі». 

Про засилля «фронтів» у медіа автори проєкту «Телебачення Торонто» зробили цілий випуск із назвою «Фронтова поплава». У ньому ведуча Ярослава Кравченко розповіла про дитячий, танцювальний, спортивний, комунальний, будівельний, кулінарний фронти. Тоді вона говорила від імені авторів проєкту, що вони «поважають працю кожного, але ще більше не хочуть, щоб принижувалися подвиги військових. А оці ототожнення цивільних з військовими знецінюють героїзм воїнів». І додавала: «Ніщо не фронт, крім того, де проливається кров, гинуть люди і калічаться долі. Ніколи про це не забувайте».

Це було в липні 2023 року, а вже у вересні історик, журналіст і ведучий Данило Яневський отримав бойову травму на фейсбучному фронті. Його розкритикували в соцмережі, бо він вирішив заступитися за письменника Андрія Куркова, який зібрався виступати з російськими колегами в Торонто.

Пан Данило написав про Куркова: «У всесвітньо відомого українського письменника Андрія Куркова — наша спільна війна. У громадянина України Андрія Юрійовича Куркова — свій Бахмут. Своя “Азовсталь”. Своя Кліщіївка. Кожен воює на своєму місці так, як може». Тоді у коментарях запитали, скільки поруч побратимів загинуло на його фронті.

Теми засилля різних фронтів досі час від часу з'являються в інформаційному просторі. Написати просто, що «працювали в редакції» — ніт. Краще — «тримали інформаційну посадку». Можливо, досить героїзувати свої буденні справи та роботу не на фронті? 

Фото: фейсбук Отара Довженка, скриншоти з сайту «Голос України»