Режисер Семен Горов: Дехто прямо казав, що знімати фільм про митців зараз узагалі не потрібно
Український режисер Семен Горов презентував свій новий авторський документальний короткометражний фільм «Спомин про майбутнє». Ця картина розповідає про українських митців і їхню творчість у їхніх містах під час війни. Режисер в інтерв’ю «Детектору медіа» зізнається, що працювати над цим фільмом було емоційно складно. Проте він упевнений, що митці повинні продовжувати творити й під час війни, знімати не тільки драми та трагедії, а й комедії, бо без позитивних моментів мистецтво не може існувати.
— Чому свій фільм ви назвали саме «Спомин про майбутнє»?
— «Спомин» — це назва твору композитора Ігоря Поклада, який звучить у цьому фільмі. А слово «майбутнє» ми додали, щоб назва відповідала нашим сьогоднішнім бажанням. Попри все, ми віримо в перемогу, ми мріємо про майбутнє, ми працюємо заради цього майбутнього нашої країни.
— Коли ви вирішили, що хочете зняти такий фільм?
— Торік у березні. Майже одразу після повномасштабного російського вторгнення. Я тоді відчував, що повинен щось зробити, щось зняти, якось висловитись як митець і як громадянин. Саме музика Ігоря Поклада підштовхнула мене до ідеї створити такий фільм. Вона написана дуже давно, але я її почув тільки на початку березня, коли мені запропонувала її послухати Маруся Лиманська, співавторка сценарію фільму. Тоді історія Ігоря Поклада була на слуху. Він живе у Ворзелі, який був окупований російськими військами. У його будинку був штаб якогось російського підрозділу, а сам композитор переховувався разом із дружиною у підвалі. Історія про те, як їх рятували, як їх вивозили з окупованої території, дуже мене зачепила. Я слухав його музику, надихався цією історією і поступово у мене народився сценарій майбутнього фільму про Ігоря Поклада та інших наших митців, які в нескорених містах України продовжують працювати.
Ігор Поклад та Семен Горов
- Читайте також: Актор Дмитро Вівчарюк: Людям потрібні веселі історії. Тим, хто бачив горе, хочеться це забути як страшний сон
— З чого почалася робота над фільмом?
— Спочатку ми поїхали до Харкова, ще коли частина Харківської області була під окупацією і неподалік від міста йшли бої. Дуже складно було знайти камеру, операторів, акторів. Дійові особи фільму — це танцюристи, які працюють у напрямку контемпорарі. Багато людей із міста тоді виїхало, а ті, хто залишився, не всі були готові працювати, зніматися. Вони вважали, що подібний фільм, як і танці та мистецтво взагалі, зараз не на часі. Дехто мені тоді прямо казав, що зараз цим взагалі не потрібно займатися. Потім ми поїхали до Одеси. Тоді в морі плавали міни, всі чекали можливого російського десанту, тому нам також важко було знайти й танцюристів, і операторів. Далі ми знімали в Ірпені, у Ворзелі. Так от і склався цей наш невеличкий фільм.
— Тобто ви продовжували працювати ще тоді, коли кіноіндустрія «стала на паузу» після російського вторгнення?
— Багато моїх колег теж знімали тоді й продовжують знімати зараз. Я просто вважаю, що митець повинен працювати й в умовах війни, адаптуючись до обставин. Наш фільм авторський і незалежний, бо ми все робили своїм коштом, я частково вклав у виробництво свої гроші, також багато моїх друзів мені допомагали хто чим міг: хто грошима, хто технікою, хто якоюсь порадою чи сприянням. А ще я довго монтував цей фільм. Складно було його закінчити, поставити крапку. Тому що це все триває, історія не закінчилася. Ми організували невеличкий показ у Будинку кіно для вузького кола професіоналів і моїх друзів. Зараз планую ще один показ у Києві. Намагаюся знайти гроші, щоб відправити фільм на якісь закордонні фестивалі, і планую обов’язково показати його у Харкові, Одесі, Ворзелі, Ірпені — там, де ми його знімали. Це важливо для людей, які брали участь у роботі над ним.
— Ви від самого початку вже були націлені на майбутню участь у фестивалях, чи це був поклик душі?
— Це однозначно поклик душі. Документальне кіно, тим більше короткометражний фільм складно донести до глядачів, складно запрошувати людей на маленьку стрічку. Тому ми шукаємо якісь інші можливі шляхи, щоб якомога більше людей його побачили, зокрема і за кордоном. Саме тому ми зробили фільм з англійськими субтитрами. Уже був показ у Лос-Анджелесі, спілкуємося з представниками інших країн, працюємо з адміністраціями деяких фестивалів. А пізніше я планую викласти його в інтернет, щоб він був у вільному доступі.
— Ви знімали фільм за свої гроші. А взагалі, чи можуть митці заробляти під час війни?
— Це болюче питання. Зрозуміло, заробляти гроші зараз складно. Але я впевнений, що треба щось робити, треба знаходити якісь шляхи. Задумуючи цей фільм, я паралельно шукав гроші на його виробництво. Бо ми все одно платили гонорари акторам і операторам, хоч і невеликі. Заплатили за права на використання музики композитору. Так, це порівняно невеликі гроші, але для митця дуже важливо, щоб його праця, яку він робить відверто, від щирого серця, була оплачена. Люди були готові й безплатно працювати у цьому фільмі, бо його тема їм дуже близька. Але я вважаю, що вони хоч якісь гроші, але мають отримати. Тому намагаємося щось придумувати. Я, до речі, дуже вдячний своїй сім’ї за те, що вони весь цей час мене підтримували, все це терпіли. Не впевнений, що без цієї підтримки в мене щось би вийшло.
Афіша фільму
- Читайте також: Актор Артемій Єгоров: Повні зали на виставах говорять, що люди скучили за кіно, театром і серіалами
— Окрім фільму «Спомин про майбутнє» ще над чимось працювали в останній рік?
— Я зробив ще один документальний фільм про дитячих лікарів на війні. Також непроста й болюча тема: війна, лікарні, діти… Хочеться вже чогось позитивного, веселого, комедійного. Зараз я написав сценарій пілотної серії невеличкого комедійного серіалу та маю надію, що в червні ми почнемо зйомки цього «пілоту». Подивимося, що в нас вийде та як це сприйматимуть люди. Мені здається, що без гумору, без якихось позитивних моментів мистецтво не може існувати. Навіть під час війни. Неможливо, щоб у нас були тільки трагедія і драма. Повинна ще обов’язково бути й комедія.
Кадр фільму
Біографічна довідка
Семен Горов — український режисер театру та кіно, телевізійних фільмів, сценарист, актор, кліпмейкер. Зняв музичні фільми «Червона шапочка» (2008), «Зіркові канікули» (2006), «Пригоди Вєрки Сердючки» (2006), «Сорочинський ярмарок» (2004), «Божевільний день, або Весілля Фігаро» (2003), «Попелюшка» (2002), «Вечори на хуторі Диканька» (2001), серіали «Останній москаль» (2015), «Знай наших» (2016), «Субота» (2017), «Артист» (2018) і повнометражний художній фільм «Пригоди Святого Миколая» (2018). Також є режисером понад 300 музичних кліпів популярних українських та закордонних виконавців, зокрема й учасників Євробачення. Володар премії «Телетріумф» у номінації «Режисер телепрограми» (2002).
