«Картковий будинок» в українському селі. Як автори ситкому «Голова» змогли уникнути майже всіх стереотипів

«Картковий будинок» в українському селі. Як автори ситкому «Голова» змогли уникнути майже всіх стереотипів

У серіалі йдеться про трьох київських студентів, які приїздять до села Антонівка з метою його реформувати. Причому в рекордні терміни.
«Картковий будинок» в українському селі. Як автори ситкому «Голова» змогли уникнути майже всіх стереотипів
«Картковий будинок» в українському селі. Як автори ситкому «Голова» змогли уникнути майже всіх стереотипів
30 Лист 2023
0
3712

Зізнаюся, свого часу, після прочитання анонсу, я очікувала на черговий дурнуватий ситком про те, як понтовиті «городські» приїздять у «занюхане» село, в якому люди не бачили цивілізації та не знають, що таке інтернет. Травматичний досвід перегляду наших телевізійних шедеврів, на жаль, породив постійну настороженість і зневіру. 

Недавно ми писали про образ села в українських серіалах, матеріал можна почитати ось тут, але якщо коротко, то в багатьох авторів засів у голові саме радянсько-російський спосіб стібати сільських мешканців, який часом доходив до маразму. Коли побут сучасних людей показували таким, яким він був щонайменше століття тому. А самих героїв — наївними та недалекими. Це вчергове показувало абсолютне незнання авторами предмету. 

Також я не вірила, що з «Голови» може вийти щось пристойне, бо серіал знімали у вкрай короткі терміни — почали у травні, а в ефір він вийшов уже в жовтні на Новому каналі. Режисер Олег Туранський в інтерв’ю нашому автору Віталію Бараннику сказав таке: 

«…швидкість нашої роботи на якість кінцевого продукту ніяк не вплинула, хоча в нас було "виділено" в середньому по два дні на одну серію. Тобто якщо серія триває 24 хвилини, то в день ми знімали приблизно 11–12 хвилин готового матеріалу. Це багато.

Але через те, що група була дуже вмотивована, що вона складалася з професіоналів, таких як чудовий художник-постановник Олександр Тетерін, художниця з костюмів із чудовим смаком Наталя Степанєєва та художниця з гриму Ольга Давидян, які скучили за роботою, ми змогли зробити дійсно гарний серіал, насичений виразним реквізитом та яскравими образами».

Ага, подумала я, чергова локшина і видавання бажаного за дійсне. З таким настроєм я сіла дивитися «Голову» — і вже на третьому епізоді зрозуміла, що дуже помилялася. Зрозуміла і зраділа, адже не так часто є можливість спостерігати вітчизняний телемувік і практично не мати можливості до чогось придовбатися. 

Проте одразу варто сказати, що цей серіал я розглядаю в контексті всієї ситуації на нашому ринку ситкомів і порівнюю з іншими. «Голова» безумовно стоїть на голову вище, ніж більшість продуктів у цьому форматі. Водночас, звісно, це не той серіал, який я хотіла би дивитися з доброї волі чи радити друзям. Усе ж це ніякий не прорив на нашому телебаченні штибу «Перших ластівок»: навряд чи він авторами таким задумувався, і вже точно не позиціонувався каналом. Проте як для легкого серіалу без претензій на щось неймовірне «Голова» є чудовим прикладом справді серйозного підходу людей до своєї роботи і, не побоюся сказати, поваги до свого глядача.

Отже, успішний, популярний, самозакоханий студент київського вишу Антон (Євген Лісничий) б’ється об заклад із ректором, що здатен перетворити будь-яке українське село на вандерленд. Якщо він це зробить — отримає грант на навчання у США. Як ні — вилітає з універу. У помічники Антон бере друзів — «ботаніка» і математика Бодю (Дмитро Гирявець) та інстаблогерку Мілану (Поліна Фролова). Вони приїздять в Антонівку на милій Міланиній машинці, виграють вибори і починають свою реформаторську діяльність, звісно, поступово розуміючи, що не все так просто. 

Дуже часто автори серіалів чи фільмів, отримуючи нарікання на стереотипні образи, відповідають, що то ніякі не стереотипи, а їх обігравання. У «Голові» я чи не вперше справді побачила такий прийом, і він не викликає жодних запитань. Огляд на ситком уже робила наша авторка Марія Спалєк і так само звернула увагу на цей момент.

Такий тип сюжетів є взагалі дуже популярним у світовому кіно та серіалах. Приміром, французький «Лашкаво прошимо», в якому головний герой приїздить у містечко на півночі і бідкається, що потрапив у «дикий край», в якому люди бельмочуть щось геть нерозбірливою мовою. Але виявляється, що усе зовсім не так. Місцеві і самі кажуть: «Гості нашого міста плачуть двічі: коли приїздять до нас і коли їдуть». 

Або британсько-французька комедія «Круті фараони», в якому дуже хорошого копа Ніколаса Енджела, який на роботі усіх дістав своєю принциповістю, випихають працювати (разом із фікусом) у глуху провінцію. Місцеві мешканці мали на увазі закон, зокрема і поліцейські. Проте подальші пригоди Ніколаса є не лише карколомними, але і породжують у ньому любов до цього села.  

А ось і наші герої.

Мілану нам на початку показують як таку мімішну та недалеку зірку інстаграму, яка тільки й переймається тим, як наробити гарненьких світлинок і постійно знімати відео. Проте вона виявляється далеко не дурною. Мілана здатна робити тверезі висновки та розробляє для команди піар-стратегії, бо добре розуміється не лише на розміщенні прикольних сторіз, а й на smm, комунікаціях та дослідженні суспільної думки. 

Також Мілана — феміністка. Перші серії, до речі, у мене постійно були емоційні гірки: спочатку складалося враження, що автори намагаються карикатурно та непривабливо зобразити важливі правозахисні думки, але щоразу це виявлялося саме обіграванням, бо стереотипи руйнувалися. Наша героїня пробиває колесо і приїздить на місцеве СТО, яким заправляє Саньок (Олександр Рудинський). Саньок починає проявляти типові «токсичномаскулінні» методи залицянь, і Мілана у відповідь  страшенно гнівається. Це має комічний вигляд і спочатку скидається на типовий стьоб над феміністками, яким «і слова не скажи». У таких випадках часто можна почути реакцію: «Ну тоді хай ця борчиня за рівність сама спробує те колесо замінити».

І Мілана замінює. До речі, дівчата, це зовсім не так складно, як здається. Із Саньком у неї, звісно, зав'язуються романтичні стосунки і виявляється, що ніякий він не токсичний і взагалі займався танцями. Та в якийсь момент почав цього соромитися. У подальших розмовах із місцевими жінками, надто з продавчинею в магазині, вона говорить справді важливі речі, які вже сприймаються цілком адекватно. Героїня наче й вимовляє завчені фрази, які звучать як гасла (що має комічний ефект), проте в житті вони виявляються абсолютно правильними. Наприклад, Мілана заспокоює продавчиню, яка від відчуття непотрібності вже почала трохи хиляти зайвого, що не можна оцінювати жінку лише за наявністю чи відсутністю в неї чоловіка. І взагалі — потрібно себе любити і поважати. 

Ботанік Бодя виконує роль фінансового директора в молодій команді. До Києва він приїхав навчатися із села, тому чудово знає місцеві реалії. В якомусь іншому проєкті його б, напевне, зобразили дещо пришелепкуватим чувачком у солом’яному брилі, але в «Голові» він нічим не відрізняється від решти друзів.

Бодя — якраз часткове втілення іншого стереотипу про українських селян. Не російського, а нашого. Про те, що вони перш за все вирізняються раціональністю. Богдан дуже відповідальний, порядний і постійно попереджає Антона, що той почав сходити з правильної стежки. І майже завжди виявляється правий. Також наш герой дещо схожий на Леонардо Дікапріо і дуже соромиться зав’язувати стосунки з дівчатами. На цьому автори будують його романтичну лінію з місцевою дівчиною Поліною (Марія Стопник). 

Поліна — також цікаво втілена персонажка. Стопник створює образ, з одного боку, вкрай наївної дівчинки, але це, по-перше, не пов’язане з тим, що вона із села. А по-друге, вона настільки щира, чутлива і хороша людина, що її захоплення різними гороскопами і тренінгами не викликають бажання насміхатися.

Окрема розмова має бути про бабу Галю, в якої герої поселилися. Вона така собі типова «українська зла жінка», проте це лише на перший погляд. Просто вона дуже продумана і чудово розуміє, що відбувається навколо. Баба Галя дивилася «Матрицю» і радо знімається в різних образах для Міланиного інстаграму. Взагалі, у цьому серіалі немає пласких персонажів — усі вони з якимось цікавим бекграундом, своїми мотиваціями та суперечливими рисами характеру.

Надто це проявляється в головному герої, який начебто надміру самовпевнений, різкий, здається, що він керується лише егоїстичними переконаннями. Проте це не так — він здатен і на справжнє кохання, хай зі скрипом, але визнає свої помилки і справді хоче змінити країну на краще. Зрештою, це переважає бажання лишитися за кордоном на навчанні. Це показують у першому та останньому епізоді. І тут ми підійшли до теми війни.

Для виробників серіалів повномасштабне вторгнення справді стало викликом. До нього напад Росії майже не зображали, але це була загальна серіальна тенденція та гра із назвою «війни нема, а ми у доміку». Нині ж у доміку вже не посидиш. Отже на різних медіазаходах виробники говорять про те, що будуть знімати серіали різних жанрів і майже у кожен вплітати воєнні реалії. Проте якщо йтиметься про комедію чи любовну драму, то це буде лише тлом. Тут є багато думок. Зокрема, я вже нераз від різних акторів та сценаристів чула, що це така певна відмазка. Вводиться якийсь, приміром, дуже другорядний персонаж, який нині на війні. Але на сюжет це ніяк не впливає — з таким самим успіхом він міг би поїхати на заробітки. Ну, будемо спостерігати. 

Але з «Головою» трохи інша історія. Проєкт розробили ще до повномасштабного вторгнення, тому воно у сценарії і не було прописане. Авторам довелося щось вигадувати. Тому на початку ми бачимо, як Антон таки поїхав навчатися у США, і під час виступу 24 лютого йому приходить повідомлення про обстріли. В останньому епізоді ми бачимо, як він кидає все і повертається в Антонівку. Там уже на нього чекає команда, готова захищати своє село. 

Багато авторів та і глядачів нерідко такий тип комедій вважають занадто простим. У тому сенсі, що, мовляв, це ж усе гіперболізація, не варто там шукати логіки. Проте вона, безумовно, повинна бути, просто специфічна. Так, ми розуміємо, що спостерігаємо не зовсім реалістичну картинку світу, але не не привід писати сценарії методом «впав обличчям у клавіатуру – ось і вийшли діалоги». Звісно, у нашому із вами ситкомі можна теж знайти епізоди, які видаються вже занадто спрощеними, але їх зовсім небагато. 

Наостанок найголовніше — в «Голові» немає тупих жартів. І це просто неймовірно. Авторам справді вдалося дотриматися ось цього балансу, важливого для ситкомів. Коли гра акторів має бути гіпертрофованою, але рівно настільки, щоб не перетворитися на суцільні кривляння, залишаючи місце для більш глибоких сенсів. А це — командна робота, взаємопідтримка, поява нового типу місцевих керівників, боротьба з корупцією та відстоювання людьми  своїх прав.

Загалом ситком «Голова» дуже добрий. Навіть негативні персонажі там зображені якось мило. Наприклад, бандит Сєрьога, якого зіграв Володимир Ращук.

Нині він служить у ЗСУ із позивним «Артист». Режисер Олег Туранський розповідав, що Володимира відпустили на короткий час у відпуску і він значною мірою присвятив її зйомкам. 

І обов'язково потрібно відзначити роботу оператора-постановника (і його колег) Василя Сікачинського, який зміг зробити картинку доволі цікавою і навіть вибагливою. А також художників-постановників і художників з костюмів та гриму, бо все справді зроблено зі смаком і цікавими деталями.

Кінець останнього епізоду водночас є закритим та відкритим. З одного боку, історія закінчилася, але її легко можна продовжити на другий сезон. Звісно, якщо автори примудряться вигадати комедію про трансформацію села, яке стоїть недалеко від лінії фронту. Як на мене, цього зовсім не потрібно боятися. Тим паче, автори цілком довели свою спроможність працювати делікатно. 

А, і ледь не забула. Про суші. Це важливо. Ось тут якраз наостанок таки напишу щось погане, бо аж незручно. У цих всіх серіалах про село автори постійно використовують ті суші. Селяни мусять в жодному випадку не розуміти, що це в біса таке і страшенно кривитися, коли їх їдять. Аж такого у «Голові», дякувати небесам, немає, але Мілана таки пропонує замовити цю страву бабі Галі і це подається як така городська екзотика. Так ось, доповідаю: в українських селах і райцентрах вже триста років усім відомо про тії суші і нікого ними не здивуєш. Тому потрібно авторам вже переходити на якісь устриці. Якщо не на щось іще екзотичніше. 

Фото: Новий канал

«Детектор медіа»
Теги
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Катерина Городнича
«Антоніна»
Знаєте жарт про те, що добре мати склероз, бо щодня нові відкриття? Отак ми надолужуємо серіали, які колись не подивились.
04 Лип 2024 23:00
14 760
Катерина Городнича
«Антоніна»
Як реабілітацію після аналізу пітчингів Держкіно, де наші серіальники конкурують за шмат держбюджету, маємо для вас коротке повідомлення про серіальну галузь здорової людини.
16 Черв 2024 12:00
3 477
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Понад те — наш варіант із досить неоднозначним актором в епізодичній ролі.
03 Черв 2024 19:00
1 859
Катерина Городнича
«Антоніна»
Якщо раптом ви ще не дивились шостий, заключний сезон «Гострих картузів», то перепрошуємо за невеличкий спойлер. Але без нього ми ніяк не розкажемо вам про зйомки однойменного повнометражного фільму. І взагалі, де ви були два роки відтоді, як він вийшов?
27 Трав 2024 13:00
5 868
Антоніна
«Антоніна»
Ні, я в жодному разі вас до цього не закликаю. Бо доведеться переглянути не лише 16 серій «Зозуль», а й 20 серій «Сестер».
07 Трав 2024 14:40
10 586
Катерина Городнича
«Антоніна»
За два тижні перед прем'єрою на Netflix третього сезону серіалу «Бріджертони» його шоуранерка Шонда Раймс підтвердила намір зробити вісім сезонів шоу.
03 Трав 2024 11:20
2 579
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду