«Карлос в Україні». Серіал у стилі мок’юментарі, на який ми заслужили

«Карлос в Україні». Серіал у стилі мок’юментарі, на який ми заслужили

Два тижні тому на ютуб-каналі «Суспільне Культура» з’явилися перші епізоди серіалу, який неймовірно зацікавив багатьох людей. Все тому, що ця історія мусила сильно відрізнятися від типового комедійного продукту, який зазвичай нам люб’язно пропонують виробники.
«Карлос в Україні». Серіал у стилі мок’юментарі, на який ми заслужили
«Карлос в Україні». Серіал у стилі мок’юментарі, на який ми заслужили
19 Груд 2023
13
2509

За сюжетом невеличка знімальна група американських медійників (журналіст Карлос та оператор Г’ю) приїздять до України знімати документальний фільм. Тут вони знаходять різних людей, які і стають героями. Тобто вже можна було сподіватися на щось нетипове для нашої індустрії, цікавіше і глибше. 

Щонайменше тому, що саме в такому концепті можна чудово показати особливість української нації, екстраординарні умови нашого життя і неймовірні трансформації, які з нами відбуваються.  Адже іноземець неодмінно буде постійно дивуватися — не лише новій для себе культурі, а й обставинам, які можна було побачити хіба в кіно. Такий тип сюжету в комедіях — один з найпопулярніших, бо він дає змогу, зокрема, вивернути щось звичне на новий лад. 

Ну і другий момент. На нас чекав не набридлий ситком, а мок’юментарі — серіал у документальному стилі, який передбачає сатиричний погляд. Режисер Нікіта Торжевський в інтерв’ю «Детектору медіа» заявив, що під час підготовки команда орієнтувалася на такі хіти як «Офіс», «Парки та зони відпочинку» Ґреґа Деніелса і Майкла Шура та «Чим ми займаємося в тінях» Тайки Вайтіті.

Після таких референсів, ясна річ, публіка, спрагла до чогось нового в українському кіно та серіалах, зачаїлася в очікуваннях. 

І справді, в цьому стилі у нас майже не знімали. Тим паче телесеріали. Можу згадати короткометражний фільм «Хто підставив Кіма Кузіна» Антоніо Лукіча. Йдеться про чотиримільярдного уродженця планети Земля — Кіма Кузіна, який народився в радянській Україні та став легендою і загадкою. Бо загадково кудись зник. Кінематографісти проводять розслідування. У них є лише фото Кузіна — ось він разом із Валерієм Лобановським. 

Фільм справді дуже смішний, але ви його вже не подивитеся, бо Лукіч його не показує. Тут, гадаю, можна і про петицію задуматися. 

Ну і ще один приклад вітчизняного фільму в стилі мок’юментарі — «2020: Безлюдна країна» Корнія Грицюка, його можна подивитися легально на ютубі. Цікаво зараз переосмислити сюжет. 2020 рік, після впровадження безвізу з України виїхали майже всі люди — лишилося п’ятеро. Канадець українського походження Метью Смаглюк приїздить робити про них репортаж. Один із тих, хто залишився, — президент Тарас Войтенко, його зіграв журналіст Андрій Куликов. 

Так ось, «Карлос в Україні» мав би стати якщо не резонансним, то достатньо помітним. Але ні. На жаль, цей експеримент цілком об’єктивно можна назвати невдалим. Ми не бачимо його обговорень, навали позитивних (чи негативних) відгуків, а перегляди на ютубі катастрофічно впали вже після першого епізоду. Його наразі подивилося 72 тисячі користувачів, що для каналу «Суспільне Культура» доволі багато, і це свідчить про очікування. Проте вже друга серія отримала всього 13 тисяч, третя — 7,4, а четверта — 5,1. Ну і так далі. 

Перш ніж вдатися до аналізу, а як так вийшло, напишу, що все ж «Карлос в Україні» — це позитивний, що називається, кейс. Тому що це — експеримент. Те, що українська серіальна індустрія практично не продукує нічого цікавого, — це наслідок страху перед цими самими експериментами: немає грошей, глядачі такого не дивитимуться, і навіщо взагалі напружуватися, якщо черговий штампований ситком і так «заходить». 

А бояться саме тому, що може бути невдача. Та завдяки цьому і з’являється щось нове й цікаве. Це так само, як під час пошуку відповіді правильна народжується завдяки тому, що їй передували десятки неправильних. Телевізійники зазвичай не хочуть цих проблем, вони кажуть, що немає на це бюджетів, і відмовляють тим, хто на щось нестандартне тільки натякне. Тому люди, які взялися робити в нас серіальне мок’юментарі, справді заслуговують на повагу. 

Ну а ми зараз спробуємо розібратися, що в них пішло не так. Мок’юментарі — жанр доволі складний, тому після роботи над звичайним телевізійним контентом його можна й не подужати. У ньому доволі легко не дотриматися балансу і зробити все абсолютно не смішним. У таких комедіях ми дуже часто бачимо, як герої туплять, виголошують ідіотські жарти, потрапляють у незручні ситуації, але глядачам це якраз має подобатися. Смішно з несмішного жарту персонажа. 

А смішно нам робиться тоді, коли з’являється елемент несподіванки, коли щось відбувається не за планом, непередбачувано. Наприклад, зараз на Netflix набуває популярності новий польський сатиричний серіал «1670» — там теж псевдодокументальна зйомка, а сценарій дарує своїм глядачам незліченну кількість сюрпризів. Усе тому, що сміливість потрібна не лише щоб наважитися на роботу, а вже й під час виробництва. 

У «Карлосі в Україні» все рівно навпаки — сценарій неймовірно передбачуваний та прісний. Саме в діалогах і жартах, бо сюжетні ходи трапляються доволі цікаві. Ну, наприклад. Одні з героїв — бариста й адміністраторка київської кав’ярні. Бариста дав рекламу закладу, але натупив і зробив це в житомирській групі в соцмережах. Він не хоче викликати гнів адміністраторки, тому дзвонить їй і «змінивши голос» заявляє, що в кав’ярні знайшли однояйцеву сицилійську міль, від якої шкіра вкривається хутром. Зрештою, вони таки отримують клієнта — він і справді з Житомира, військовий, який заїхав у справах до столиці, але рекламу побачив у тій самій групі. 

Ну або. Одні з героїв — мама і її син-підліток. Хлопчик розмовляє з учителькою і в розмову вклинюється Карлос. Малий каже, вказуючи на журналіста: «Мій тато — соліст гурту Tvorchi!». А вчителька відповідає: «А я думаю, де я вас бачила». 

До речі, хай би якими особисто мені несмішними здавалися жарти, але з ними все ок з погляду расизму, сексизму, гомофобії та інших явищ, які так люблять немало виробників наших серіалів. Тобто в «Карлосі в Україні» немає ані расизму, ані сексизму, ані гомофобії. Ба більше — немає і тупого висміювання українців у стилі росіян. Саме висміювання, звісно, є, це ж комедія, проте воно не будується на радянських стереотипах. 

Ну і ще трохи про жарти. Діалог:

«— Та й взагалі, в цій кімнаті два унітази — один з них без бачка.

— Це біде.

— Да, я ж кажу, біда-біда.»

Або таке:

«— Мам, на людей алергії у тебе немає?

— З тобою ж якось живу, ти наче на людину схожий. Хоча інколи мені здається, що ти — з царства рослин. Бо чіпляєшся як реп’ях».

Щось схоже я чула в «Дизель-шоу». Але там у них переглядів по кілька сотень тисяч, отже, свою аудиторію це знаходить, ще й яку. Але не впевнена, що автори «Карлоса в Україні» орієнтувалися на цю саму цільову. Тому, як на мене, вони просто не потрапили в жодну. 

Їдемо далі. Персонажі. Практично ніхто з них мені не здався цікавим, ну хіба героїня Ірми Вітовської. Бо, знаєте, є актори, які можуть на собі витягти просто будь-якої якості матеріал. Це жінка, яка живе в гуртожитку зі своїм недолугим чоловіком, який ні на що не здатен. Але він — хороша людина і любить її. І це доволі поширена форма тяжкої долі української жінки, яку Ірма дуже вдало втілює. Її чоловіка, якого грає Арам Арзуманян, звати Юра, і жодних стереотипних жартів навколо теми кавказьких чоловіків ми не побачимо. Ну, крім ревнощів і стоку, забитого волоссям. 

Інші ж герої не виписані настільки ретельно, розумно й дотепно, щоб бути цікавими і чіпляти глядачів. Зокрема і головний герой Карлос, якого грає Карлос Соареш. Його явно створювали дуже добрим, м’яким та дружнім, але, вочевидь, передали куті меду і він вийшов занадто правильним та нехаризматичним. А це, як-не-як, персонаж, навколо якого все і крутиться.

Дуже багато акторів відверто погано грають, особливо на епізодах. І ні, не виглядає, що це так і задумано. Причому всі роблять це в різному форматі: хтось занадто театральний, хтось беземоційний, а хтось схожий на дитину, яку поставили на стілець читати віршик. 

Ну і, зрештою, питання в тому, а яке ж саме суспільство побачили американські журналісти, що приїхали до України? В чому його особливість та неординарність? Що таке українське суспільство в стані повномасштабної війни? Особисто я очікувала, що автори по-доброму, але водночас гостро покажуть найбільш типові, часом абсурдні ситуації з нашого життя. Проаналізують те, що нині відбувається, та намагатимуться вивести все на тему примирення.

А хоч би й легендарні українські срачі, які здіймаються одразу, коли зникає гостра небезпека. Тут би можна було дуже цікаво погратися, показуючи персонажів, які забувають про всі чвари під час прямої загрози, гуртуються і поспішають на допомогу. Але після пережитого оклигують і починають гавкатися через якісь дрібниці. А потім знову гуртуються. Непогано було б довести це до абсурду. 

Цікавою є і тема радикальної зміни поглядів багатьох наших громадян. Ті, хто ще за кілька місяців до повномасштабного вторгнення відстоював своє право говорити російською, нині не просто перейшли на українську, але і змушують це робити інших, бо «лагідна українізація» — це маячня і треба діяти радикальніше. Можна було б їх якось порівняти із, приміром, прихильниками здорового харчування, які ще вчора снідали та обідали у «МакДональдсі», а сьогодні засуджують інших за неправильну кількість вуглеводів на сніданок. Але показати це, звісно, треба з доброю іронією, підкресливши, що ці процеси — позитивні, просто справді мають кумедний вигляд. Хоча й цілком могли б бути лицемірні персонажі, які просто мімікрували під нові умови.

Міг бути й сюжет, як у волонтерів падають збори і вони вдаються до все більшого креативу, щоб люди донатили. Дослідити причину, чому ці збори падають, і трішки висміяти позицію «а я плачу податки, чому мушу ще й донатити?». Натомість у серіалі волонтери показані такими собі дурниками, які вирішують особисті проблеми і взагалі не справляють враження пасіонарних людей з хорошими організаторськими здібностями. 

Багато кумедного відбувається й у світі нашого шоубізу, як музиканти взялися допомагати Силам оборони, хтось щиро, хтось — із моментами. Чому б не обіграти ситуацію зі Світланою Лободою та Ані Лорак? 

Тобто особисто мені хотілося значно сміливіших, глибших, більш сатиричних сюжетів. Натомість автори доволі боязкі у своїх рішеннях, а війну перетворили всього лиш на тло. По суті, багато сюжетів цілком могли відбуватися і без цієї обставини. Війна у «Карлосі в Україні» є радше декоративним елементом, який не надто визначає життя героїв. І, як на мене, усе це є прямим наслідком ось цього страху, який культивує наше телебачення. Коли виробники, навіть отримавши можливість зробити щось більш відчайдушне, не наважуються піти далі й бути безстрашними до кінця. 

Отже, такий підхід поки не дає нам можливості побачити хоч невелику кількість, але справді резонансних вітчизняних серіалів. Проте якщо нашим авторам і далі не зв’язуватимуть руки й даватимуть свободу, цілком можливо, вони на різних помилках і невдачах таки навчаться нас дивувати. Тому принцип «celebrate mistakes», тобто «святкування помилок», дуже навіть потрібно брати на озброєння. Сподіваюся, це лише початок експериментів. 


Фото: Максим Поліщук, кадри з серіалу «Карлос в Україні»

«Детектор медіа»
Теги
Коментарі
13
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Аяврику
214 дн. тому
Дійсно, черговий експеримент. Починалось з "триумфу" багатосерійних ДОДОЛИКІВ п'ять років тому. Може, вже час припинити робити з глядачів кішечок для тренування.
Аяврік
215 дн. тому
Чергова спроба малолэтньої команди чернотицького доказати пенсіонерам що вони нічого не можуть заверщилась грандіозним ПУК в калюжу під себе .Про кількість грошей в ПУКу промовчимо.
Соні або той, що проспала
216 дн. тому
Спочатку було теплованне інтерв"ю ДМ із генпродюсером Тичиною, де поміж іншим він висловився, що Суспільному не вистачає ГУМОРУ. Потім у вересні 22 оголосили мистецький конкурс на комедійне шоу, наприкінці січня 23 оголосили переможця Нікіту Торжевського із "Карлосом". Цікаво, що у конкурсі були дати реалізації продукту - березень 23 року, а Нікітина команда лише у березні розпочинала зйомки. Ну, то таке дрібниці... Вже і інший "гумор" на суспільному встиг прописатися - по суботах та неділях на регіональному мовленні, також не смішний. Прем"єру очікували у листопаді, і знову не склалося... І ось - нарешті - презентація Карлоса, весела та драйвова. І лише ютуб та сумні показники переглядів. Можливо покажуть усі серії на новий рік, які часи - така й "суспільне".
ясно одне
217 дн. тому
Мок'юментарі Галкіна породило мок'юментарі Лігачової.
Розтлумачте тупим "перл" з статті
217 дн. тому
Цитата : "За сюжетом невеличка знімальна група американських медійників (журналіст Карлос та оператор Г’ю) приїздять до України знімати документальний фільм. Тут вони знаходять різних людей, які і стають героями. Тобто вже можна було сподіватися на щось нетипове для нашої індустрії, цікавіше і глибше ". ПИТАННЯ ДО АВТОРЧИНІ : " Чому банальний приїзд з-за кордону журналіста і оператора дають сподівання на нетипове для нашої індустрії ? Що таке " НАША ІНДУСТРІЯ"? Чому повинно бути "ЦІКАВІШЕ" ? І головне ,- В чому "ГЛИБШЕ"?
Щось я проспала
217 дн. тому
Будь ласка , детальніше про НЕЙМОВІРНЕ зацікавлення... " Два тижні тому на ютуб-каналі «Суспільне Культура» з’явилися перші епізоди серіалу, який неймовірно зацікавив багатьох людей."
ХХХ
217 дн. тому
З креативним супервізорством тут явний перебір
Дякую, Лєна.
217 дн. тому
Мені подобається заголовок статті, в якому нам розповідають, що му заслужили це лайно.
Олена
217 дн. тому
Детекторе, молодець! Знайшов таки добрі, обнадійливі слова, щоб стимулювати Суспільне до нових звершень у використанні європейських грантів!
Дивно,
218 дн. тому
а чому не дали поексперементувати Горбунову?
Гарний початок експериментів за державні гроші???
218 дн. тому
"Тому принцип «celebrate mistakes», тобто «святкування помилок», дуже навіть потрібно брати на озброєння. Сподіваюся, це лише початок експериментів."
Щось — невизначений або невідомий предмет або якесь явище; невідомо з якої причини, неясно чому.
218 дн. тому
Авторка дуже стараться нам втовкмачити, що ми повинні сміятися. Але вона дуже часто використовується не КОНКРЕТИКУ СЕРІАЛУ, а невизначену форму ЩОСЬ. І щось у неї не виходить нас переконати.
Перекладач на нормальну мову :
218 дн. тому
"Тому люди, які взялися робити в нас серіальне мок’юментарі, справді заслуговують на повагу." - Тому люди, які взялися робити в нас серіальне лайно, справді заслуговують на повагу.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Катерина Городнича
«Антоніна»
Знаєте жарт про те, що добре мати склероз, бо щодня нові відкриття? Отак ми надолужуємо серіали, які колись не подивились.
04 Лип 2024 23:00
14 785
Катерина Городнича
«Антоніна»
Як реабілітацію після аналізу пітчингів Держкіно, де наші серіальники конкурують за шмат держбюджету, маємо для вас коротке повідомлення про серіальну галузь здорової людини.
16 Черв 2024 12:00
3 496
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Понад те — наш варіант із досить неоднозначним актором в епізодичній ролі.
03 Черв 2024 19:00
1 877
Катерина Городнича
«Антоніна»
Якщо раптом ви ще не дивились шостий, заключний сезон «Гострих картузів», то перепрошуємо за невеличкий спойлер. Але без нього ми ніяк не розкажемо вам про зйомки однойменного повнометражного фільму. І взагалі, де ви були два роки відтоді, як він вийшов?
27 Трав 2024 13:00
5 889
Антоніна
«Антоніна»
Ні, я в жодному разі вас до цього не закликаю. Бо доведеться переглянути не лише 16 серій «Зозуль», а й 20 серій «Сестер».
07 Трав 2024 14:40
10 752
Катерина Городнича
«Антоніна»
За два тижні перед прем'єрою на Netflix третього сезону серіалу «Бріджертони» його шоуранерка Шонда Раймс підтвердила намір зробити вісім сезонів шоу.
03 Трав 2024 11:20
2 598
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду