Похорон як привід для жартів і чоловічої дружби. Розбираємося, чи стане хітом український мінісеріал «Ховаючи колишню»?
Українські серіали — дражлива та улюблена тема вашої авторки. З одного боку, я не втомлююся офігівати від того, наскільки недолугим є цей контент на нашому телебаченні. З іншого — радію, коли з’являється розумна альтернатива цьому. Тому зараз швиденько розповім вам про таку альтернативу. Навіть про дві.
Запросили вашу Антоніну на зйомки серіалу «Ховаючи колишню». А я і пішла, бо ж цікаво — драма і чорна комедія, в якій четверо персонажів обговорюють померлу колишню. В барі. Після похорону. За пивом і матчею. Це довгоочікувана спроба (чергова) зняти серіал не на тєлік, а для онлайн-кінотеатру. В нашому випадку — на Sweet.TV. Чому це важливо робити — ми говорили безліч разів.
Телепродюсери виправдовують свої треш-серіали тим, що в них мало грошей і аудиторія кращого дивитися не буде. В якості вони не зацікавлені, бо ж «і таке лайно дивляться». Рейтинги — це найперший і головний аргумент на будь-які закиди. «Ви вважаєте наш серіал тупим? А ви гляньте на рейтинги, на долі, на захват глядачок». Нагадаю, основна аудиторія наших телешоу — жінки. Якщо хтось не в курсі, то ось тут описано, чому наше медіа називається «Антоніна».
Тому логічною є думка, що пристойні серіали в нас можуть з’явитися хіба на онлайн-платформах, де зовсім інша аудиторія, яка потребує іншого контенту. Важливо також, що ця аудиторія платить абонплату, а не споживає щось безкоштовно. Багато років тому представники українських онлайн-кінотеатрів твердили, що поки мають недостатньо підписників, аби дозволити собі знімати контент, дорожчий за якісь дешеві блогерські відео.
Та згодом щось почало ворушитися. Приміром, наприкінці 2021 року на Oll.tv вийшов доволі непоганий серіал «Зломовчання», який фільмували спільно українська StarMedia і хорватська продакшн-компанія Drugi Plan.
Oll.TV мали амбіції запустити цілу лінійку таких ориджиналсів (запам’ятайте модне слово — ним постійно кидаються на медіатусовках), але холдинг Ріната Ахметова посипався разом із цим онлайн-кінотеатром.
Роком раніше «Плюси» запустили в диджитал-форматі підлітковий серіал «Секс, інста, ЗНО» Антоніо Лукіча. І воно якось не пішло, на жаль.
Хоча мені ця історія була норм, особливо в порівнянні зі «Школою», яка теж виходила на «1+1» і була зроблена лівою ногою. І отримала скажену популярність. Справді, нерідко там навіть коли актори збивалися, то нічого не перезнімали.
Ну і, звісно, «Перші дні», які вийшли на Netflix (створені спільно з національними мовниками Норвегії, Швеції, Фінляндії та німецькою дистриб’юторською компанією Red Arrow Studios International). Важливо: знімали не для Netflix, але вийшов серіал саме там, а не та ТБ.
Незалежно від успіхів, усі ці кроки були дуже правильними і позитивними, бо виробники відходили від звичної схеми, намагалися креативити і зробити щось краще, ніж зазвичай. Проте особисто мені завжди бракувало сміливості та «портрапляння у нерв» суспільства. Саме це потрібно, аби контент став резонансним, обговорюваним, викликав дискусії. Бо ми поки так палко ділимося враженнями лише про іноземні серіали. А хочеться говорити про свої і не лише про «Спіймати Кайдаша», хоч би як ми його любили.
І в нас на прикметі є одразу два тайтли (ну, так кажуть люди з тусовки — звикайте, це означає «назви»), які мають доволі високі шанси нам цю можливість отримати. Про один розповім більше, про інший менше. Бо на зйомки мене ніхто не кликав.
Ідеться про проєкт, який знімають для «Київстар ТБ» і називається він «Вітя». Базований на однойменному короткому метрі Максима Сусіди, який я дивилася на фестивалі «Миколайчук Open» і була в захваті разом з публікою. Це історія про автослюсаря Вітю, який під час спілкування з клієнтами виявляє в собі таланти психолога. Бо паралелей між тачками і людьми виявляється доволі багато. Тому люди вишиковуються в чергу, щоб і машину пофіксити, і свою психіку.
Фільм вийшов справді кумедним, житейським, з явними відсилками до «Люксембургу-Люксембургу» Антоніо Лукіча. Щоправда, в деяких місцях затягнули, але все одно вийшло непогано. Якщо із серіалом не облажаються, то будемо мати тему для обговорення. Антоніна вболіває і чекає. Реліз обіцяють восени.
Тоді ж вийде і «Ховаючи колишню», про яку напишу більше. Бо сценарист і режисер Сергій Кулибишев мені вже порозповідав такого, що вселяє віру у щось пристойне.
Про його п’єсу «Веселе століття. Веселе» і дві її постановки Антоніна вже вам писала. Це дуже смішно. Публіка валялася під стільцями. Голова села робить камінгаут. Можете це собі уявити?
Зараз Кулибишев готує виставу разом із зіркою театральних сцен Давидом Петросяном. А про «Ховаючи колишню» каже, що це історія про чоловічі розмови, які хотіла би підслухати практично кожна жінка. Воу-воу, а що там ми ще про них не знаємо, дівчата?
Тим паче, тільки погляньте, хто нам буде ці хлопчачі секрети розповідати! Ну просто дрімкаст якийсь.
Артур Логай
В'ячеслав Довженко
Слава Бабенков
Олександр Рудинський
Ваша авторка втомилася постійно бачити цих поважних панів та справді хороших акторів у чергових історіях про драмну драму і доленосну долю. Підозрюю, вони теж.
Якщо дивитися синопсис, то ця історія здається перш за все сміливою. Драма з елементами чорної комедії. Четверо хлопців приходять на похорон спільної колишньої, яка загинула на фронті. Вже трішечки є провокації, погодьтеся? Їм потрібно вирішити деякі справи, і вони ненадовго забігають для цього в бар. Але все виявляється не так просто, бо попереду в нас 10 серій, у яких персонажі знову і знову тягтимуться до бару і одне до одного. Бо є між ними інтрига, до якої потрібно докопатися. Загадка, яку потрібно розгадати.
І весь цей час хлопці дискутують про секс, дружбу, дівчат, стосунки. І, звісно, війну. Тема мобілізації і всього навколо неї в нашій країні стоїть дуже гостро і постійно зазнає інформаційних атак. І мені поки здається, що «Ховаючи колишню» здатен ці гострі кути трохи згладити, спокійно обговорити це питання, почути різні думки (з вуст персонажів) і трішки вспокоїтися.
Я побула на знімальному майданчику кілька годин і, повірте, чорний гумор там точно є. Те, що я чула, водночас і гостре, і етичне. Жартів про смерть буде багато. Це саме те, що точно резонуватиме. Бо саме це ми активно робимо в соцмережах — сміємося зі смерті.
А тепер покажу, як знімають серіали. Думаю, для тих, хто уявлення не має, як то все робе, буде цікаво. Але для початку — селфі в туалеті.
Туалет — теж частина знімального майданчика. Добре, що мені про це вчасно повідомили.
Якщо ви думали, що режисери валандаються біля акторів під час зйомок, то ніт. Подивіться, яке в Сергія робоче місце.
Режисер разом із другою режисеркою сидять за столом, дивляться на екранчик і в навушниках чують, що говорять актори. Оце так сидиш, спостерігаєш і час від часу кричиш, що все херня — треба перезнять. Не робота, а мрія.
А збоку сиджу я і підказую, як краще. Це, напевне, було найбільше випробування дня. Не раджу запрошувати мене на зйомки.
Також біля столу висить розкадровка. План зйомок. Це необхідно робити, але роблять далеко не всі. Без розкадровки фільм часто перетворюється на хаотичний набір кадрів і викликає у глядачів реакцію «та що це в біса коїться?». Але щось не прийнято в нас займатися всіма цими дрібницями.
Ось так виглядає бар.
А ось що за вікнами бару. У величезному павільйоні всі стіни обліпили фотошпалерами. Ну, я так це буду називати. Велиця Рейтерська в повний зріст.
Навіть машини притягли.
Сергій каже, що у справжньому барі знімати було ризиковано та незручно. Обстріли, повітряні тривоги, блекаути. Так що спокійніше було зробити імітацію в павільйоні.
Що ж, хочеться тримати кулаки. Як за «Ховаючи колишню», так і за «Вітю». Чекаємо тепер на трейлери. І, звісно, на самі серіали.
Фото: Sweet.TV
