«Про нашу танцювальну сцену дізнаються більше мільйона людей у світі». Хто і де їм про неї розповів

Аж ось на сайті авторитетного британського музичного видання Mixmag з’явився довгочит про буремну історію вітчизняної рейв-культури.

Стаття називається The Evolution Of Ukraine’s Dance Music Scene, Decade By Decade («Розвиток танцювальної музики в Україні, десятиріччя за десятиріччям»). А написав її, певно, вже добре відомий вам Ігор Панасов – музичний оглядач, колишній головний редактор Karabas Live та Сultprostir, журналіст Open.ua, Esquire, «Фокус» та інших українських музичних (і не лише) видань.

Ініціатором публікації матеріалу на сайті британського Mixmag виступив Олександр Варениця, головний редактор видання Mixmag Україна, що запустилося минулого року. Діджей Влад Фісун створив до неї музичний додаток – вініловий мікс українських електронних музикантів.

Я поспілкувався з Ігорем Панасовим та Олександром Вареницею про те, чому українські ЗМІ довгий час обходили електронну сцену десятою дорогою та як україномовний текст адаптували для закордонних читачів.

«Про електронну сцену сьогодні розповідають всі притомні медіа»

Як пише Ігор Панасов, перші спроби грати танцювальну музику в Україні датуються далекими 70-80-ми. А після здобуття Україної незалежності в 1991-му електронна сцена розквітла на ґрунті молодої демократії, як маки на городі. Та, от біда, наші з вами брати та сестри-медійники це самобутнє явище здебільшого ігнорували.

Все змінилося у 2000-х, коли до наших країв дійшов тренд на нічні клуби та вечірки з танцювальною музикою. Фестиваль Global Gathering, клуб Сloser, українські електронні музиканти на закордонних лейблах, СХЕМА, – розбудіть українського рейвера після бурхливої ночі, і він/вона розповість вам про все це, не відриваючись від пляшки з мінералкою.

То чим же історія українського рейву може зацікавити закордонну аудиторію? Про це я запитав у автора статті на Mixmag, Ігоря Панасова.

– Ігоре, хто надоумив тебе написати великий текст про історію нашої танцювальної сцени, та ще й для британського видання?

– Напередодні Дня незалежності України до Саші (Олександр Варениця, головред Mixmag Україна) звернулися британці. Вони запропонували опублікувати до свята якийсь тематичний текст. У свою чергу, Саша звернувся до мене як до автора. Він також допоміг мені в роботі над текстом в якості редактора та консультанта.

– Чи правда, що ти пишеш на цю тему книгу?

– Так. Вона називається «Історія українського рейву» і вийде восени. Видавці, – компанія «Від А до Я», – знайшли мене самі. Це типографія, у якої останніми роками з’явилися амбіції випускати власні видання. Раніше вони працювали над повним зібранням творів Лесі Українки у 14 томах, а «Історія…» – це їхній перший, повністю оригінальний проєкт. 

Мені написав менеджер компанії, Іван Брижатенко. Розповів, що живе з ідеєю такої книги вже три роки, і що шукає автора, який міг би її втілити. Ми поговорили, і я зрозумів, що готовий взятися за цей виклик.

– На твою думку, чим історія української танцювальної сцени може зацікавити аудиторію британського Mixmag?

– У британського Mixmag обізнана та вихована аудиторія, що цікавиться розвитком електронної музики у світі (видання вперше вийшло у 1983-му у форматі друкованого журналу). Гід танцювальною сценою ще однієї європейської країни має привернути її увагу. Особливо враховуючи той факт, що від 2022-го Україна не сходить зі шпальт світових медіа.

– Як і де ти шукав інформацію для статті та книжки? Якими джерелами користувався? З ким спілкувався?

– Базовим для себе я визначив спілкування з живими людьми, які творили історію українського рейву. Хотілося зібрати якомога більше інформації з перших вуст. Загалом я поговорив із більш, ніж тридцятьма спікерами. Серед них: Віталій Бардецький (засновник київського клубу Xlib, cценарист документального фільму «Вусатий фанк»), Дмитро Феліксов (організатор фестивалю Global Gathering, співзасновник Concert.ua, власник книгарні Readeat), Іван Москаленко (DJ Derbastler), Влад Фісун (діджей, музичний журналіст і промоутер, головред українського Playboy, ведучий «Радіо Аристократи») та інші.

Особливим спікером (а точніше – консультантом) в процесі роботи для мене став Саша Варениця, головний редактор Mixmag Україна. Багато чим допомогли й інші хлопці з цієї команди – Олексій Варениця, Макс Проскурня.

Крім того, я вивчав електронні архіви, які вдалося знайти. Великою допомогою в цьому стали матеріали таких медіа, як Amnesia, DTF, БЖ, The Village, Karabas LIVE, СЛУХ. 

Переслухав великий масив української електронної музики – з радянських часів і до сьогодні. Перечитав дві книги, які частково перетиналися тематично з моєю: «Головні герої» (2012) Сергія Рибіка та «Книгу легендарних вечірок України» (2019). 

Ознайомився з двома науковими роботами, присвяченими українській електронній музиці та вечіркам. Передивився всі відео ютуб-проєкту True Talks, який робила діджейка Nastia. Це я перелічив лише основні джерела.

– У статті ти пишеш про те, що до середини 90-х українські медіа рідко писали про електронну сцену. Як думаєш, чому? Чи достатньо вона висвітлюється в сучасних українських ЗМІ?

Це пов’язано з тим, що в Україні на той час електронна музика загалом перебувала в глибокому андеграунді і не потрапляла на радари навіть більш-менш відомих ЗМІ. Тому епохальне значення мала просвітницька діяльність, яку вели у другій половині 90-х такі люди, як Анатолій Векслярський (програма «Місячні ТрАНбони») та DJ Pubert (він же Кузя з «Братів Гадюкіних»), а також команда проєкту Torba Party (їм вдалося створити вечірки, про які розповідали топові телеканали). 

А вже на початку 2000-х в Україні почала формуватися самостійна мережа медіа, присвячених електронній сцені. В тій чи іншій формі вона існує і сьогодні: є потужні ТГ-канали («Партія рейверів» Сергія Лещенка, наприклад), є проєкти 20ft Radio та Gasoline Radio, є Mixmag Україна. Про електронну сцену пишуть всі притомні ресурси, що присвячені урбаністичному (міському) життю. Нарешті, акаунти українських діджеїв та електронних продюсерів у соцмережах – це теж своєрідні медіа.

«Британські колеги у тексті майже нічого не міняли»

Олександр Варениця зізнався мені, що для перекладу статті Ігоря Панасова англійською редакція Mixmag Україна використала свою «секретну зброю» – Макса Ткаченка. Секретну – бо Макса немає в соцмережах.

«Макс глибоко розуміється на музиці та має гарну освіту – вивчав іноземні мови в ДонНУ (Донецький національний університет). Він прочитав купу книжок англійською в оригіналі, тому легко додає до тексту специфічний британський гумор і сленг. Гемма та Патрік, наші колеги з британської редакції Mixmag, майже нічого в матеріалі не міняли», – розповідає Олександр Варениця.

«Шкода, що ми не встигли видати матеріал Ігоря саме 24 серпня. Але користь від нього буде тривалою, адже статтю про історію української електронної сцени читатимуть більше мільйона людей в різних країнах світу [аудиторія Mixmag]».

Що й казати: українська музична журналістика завойовує світ! Було б добре, якби ще хтось дав нашим музичним журналістам трохи грошей.

Фото: видання Mixmag