От таке-от погане Лето. Ми знов дарма сотворили собі кумира з Джареда. Це ж було вже
У нас є «питаннячка» до різних божих заповідей, але отой чудовий пункт про «не сотвори собі кумира» ми всі регулярно і свідомо ігноруємо. Як то кажуть, щоб не розчаровуватися, треба не зачаровуватися.
Маємо свіжий скандал з американським співаком і актором Джаредом Лето, який під час свого концерту в Сербії назвав війну Росії проти України «цими проблемами» і висловив бажання виступити в Санкт-Петербурзі та Москві, «потім заскочивши до Києва».
Кілька днів поспіль обурюються всі — від дописувачів соцмереж до Міністерства закордонних справ України. Радіостанції прибирають пісні «30 seconds to Mars» з ефіру, а ініціатива United24, яка спеціалізується на залученні світових зірок до підтримки України, змонтувала відео. В ньому кадри замріяної промови Лето про концерти в Росії і план «заскочити до Києва» змінюються кадрами зруйнованих українських міст.
А ми спочатку нагадаємо, чому ж вічномолодий Джаред ходив у наших мазунчиках.
По-перше, він ще на Євромайдані стояв. Ну ок, не стояв, «заскочив ненадовго». Українці його ще відтоді канонізували. Потім він (тоді ж, у 2014-му), забираючи свій заслужений «Оскар», зі сцени висловив підтримку Україні.
З початком повномасштабного вторгнення Росії в Україну він теж відреагував однозначно:
«Моїм друзям та сім'ї в Україні: моє серце розривається від того, що ситуація загострилася таким руйнівним чином. Будь ласка, бережіть себе і будьте в безпеці, наскільки це можливо. Мої думки з вами та вашим близьким у цей хаотичний та руйнівний час. Я сподіваюсь, що настане мир і все можна буде вирішити без насилля».
А ще він проводив стрим на підтримку України і співав пісню про Одесу.
Але. Давайте ж одразу чути те, що він каже, а не те, що ми хотіли би почути. Диявол в деталях, а суть у нюансах.
По-перше, в тому ж 2014 році, після походу на Майдан, де відбувалась Революція гідності, після церемонії вручення «Оскара», вже в березні, на концерті в Москві він розмахував російським прапором і розповідав, як хоче відчувати себе росіянином.
Ще тоді українські соцмережі пролили скупу сльозу за втратою кумира. Але нам усім у той час було не до Лето, бо повним ходом ішла анексія Криму і щось назрівало на Донбасі. І все ж «запам'ятайте цей твіт». Ми вже раз розчаровувались у Джареді.
Тепер щодо підтримки, починаючи з 2022 року. Так, йому боліло за Україну. Але де ви бачили, щоб він писав щось про Росію в цих постах? Це скоріше схоже на гуманістичне «шкода людей, які гинуть» і зовсім не про реальний стан речей.
Нагадаймо собі рефреном, що як розумна людина — то не є професія, так і мистецький талант — то не синонім здатності до глибокого аналізу. І заглиблюватись у нюанси та відтінки формулювань неможливо змусити тих людей, життя яких не залежить від цих нюансів.
Тепер щодо здатності читати й чути саме те, що людина говорить чи пише, а не те, що ми хотіли би від неї почути.
Я пригадую, як у лютому 2014-го, коли в нас уже розстрілювали Майдан, а в Сочі йшла Олімпіада, на фейсбук-сторінці, прости господи, Сергія Безрукова з'явився якийсь допис із патетичними словами чи то про свободу, чи то про боротьбу. І знаєте що? Медіа та український сегмент фейсбуку поніс це стрічкою як «Безруков за нас».
Як співав Юрій Бардаш (іще один, що тимчасово й випадково був «за нас»), «сором несамовитий».
Тож іноді банан це просто банан.
І вихваляли того Безрукова аж до моменту, коли в Путіна, нарешті, склали для нас список, кого нам ненавидіти, — лист підтримки анексії Криму від російських діячів мистецтв.
А ще пригадаймо, як пишались нашою французькою зіркою з Бердянська, Ольгою Куриленко. Була б та Франція ближче, то ми всі їй консервацію домашню передавали, бо наша дитина на тих харчах зовсім схудла.
Треба було просто почекати, поки вона не проговорить чітко, що не є українкою і взагалі «адреса — не дім і не вулиця, адреса — Радянський Союз».
Ще рік тому ми дякували Дженніфер Лопес за підтримку. Бо у своєму музичному відео вона з’явилася в сукні українського дизайнера Івана Фролова.
Але недовго дякували. Бо для обкладинки нового альбому зірка вже позувала у кетс'юті від російської дизайнерки Юлії Яніної.
Тож, пропоную нам чути тільки те, що говорять. Читати тільки те, що написано. І бачити тільки те, що показано. А не домислювати, трактувати і підлаштовувати під свої очікування. Так корисніше для нашого з вами ментального здоров'я.
