Скажи мені, з ким ти тусиш, і я скажу, коли ти зашкваришся. Тарас Цимбалюк визнає відповідальність за відео в компанії Алхім
Збирається компанія, їдять, випивають і веселяться. Вдома, у вузькому колі. Хтось вмикає російську музику, решта підспівують. І знати би про це ніхто не знав, якби серед гостей і господарів тусовки не було публічних людей, які не можуть не запостити це в соцмережах.
А якщо в одному колі збирається і неодноразово зашкварена персона, і зірка, відома чіткою проукраїнською позицією, то комусь із них неодмінно прилетить від аудиторії. І ми навіть знаємо кому. Так сталося, коли на вечірці Анни Алхім, яка постійно наголошує на тому, що не збирається відмовлятися від російського контенту, опинився Тарас Цимбалюк — актор, що роками топить за українську мову й відмову від російського культурного контенту.
І от з'являється відео на сторінці Алхім, де тусовка радісно співає «Халі-ґалі, пара трупєр», а Цимбалюк у цей час десь збоку наливає і курить (Тарасе, ти куриш?!).
Одночасно з цим в сториз у блогерки виходять ще декілька відео, де компанія тусить під Земфіру та групу «Моральний кодекс» (із вокалістом — завзятим путіністом).
Добу не вщухали пристрасті в соцмережах та пресі. До Алхім у людей уже питань немає. У неї є певна репутація. Всі питання посипалися саме на Тараса Цимбалюка.
Отже, він вимушений був реагувати особисто в себе в інстаграмі.
Враження суперечливі: наче і відповідальність людина визнає, але традиційний для таких випадків образ «жертви хейтерів» таки використовує.
«Всі вже прокляли мене? Всі побажали смерті мені і моїм близьким?
Те, що публічна людина зʼявляється у соцпросторі і по фону вмикають ворожу музику, — це про**б. ЦЕ МІЙ ГРУБИЙ ПРО**Б! Я це визнаю і не збираюсь зараз це змахувати на обставини. Також не хочу виправдовуватись і списувати на те, що і хто вмикав.
Про**б є про**б! І він тільки мій.
Люди, війна — штука загострююча і жорстока. В першу чергу тому, що соціум, практично цього не усвідомлюючи, обернувся на звірів-радикалів, котрі готові одне одного загризти при першій можливості. Я дав вперше таку можливість, і це одразу стало рушійною течією.
Але, власне, не треба мені забувати, що крім волонтерства і виробництва українських фільмів та серіалів, я — публічна людина, котра завше під лупою! І тут варто зробити висновки не тільки мені. На своєму прикладі хочу попросити українців з аудиторією бути пильними! Усвідомте, за вами йдуть люди. Як показує практика, ви можете допомагати країні роками, бути прикладом і кумиром, але достатньо однієї помилки — і вас з величезною радістю змішають з гівном.
Мені дуже шкода той кульгаючий рівень професіоналізму певного прошарку журналістів, які звикли піаритись тільки на про**бах людей. Бо розуміють, що це ї*учі охвати і єдиний шанс для їхніх пабліків…»
Наші селеби не так часто визнають, за що саме отримують на горіхи. За відповідальність. За те, що людина з такою аудиторією, як у нього (причому сформованою не тільки через талант, харизму й зовнішні дані, але й завдяки позиції), має бути свідома того впливу, який чинить на інших.
Втім, не зміг Тарас спокійно визнати, як він сам каже «про**б», без традиційного для медіаперсон захисту «я — волонтер, а ви — хейтери». Безумовно, хвиля обурення була великою і подекуди різкою. Але ж і було за що. Тож якщо вже визнавати, що був неправий, то краще б не використовувати конструкцію «а зате ви теж неправі». Щиріше виглядатиме.
Нас же, в свою чергу, як завжди, цікавлять тенденції. Ми часто чуємо, що йде відкат патріотичних почуттів українців, які начебто розслабилися і повертаються до російської мови та контенту. І здавалося б, такі епізоди, як вчорашній (черговий) зашквар блогерів, мали би бути тому підтвердженням. Але з іншого боку, схоже, що загальна й масова реакція та тиск на фігурантів свідчать про протилежне.
Тобто є певна категорія токсичних людей, на яких, у принципі, суспільство вже махнуло рукою. Анна Алхім — людина, за якою тягнеться цілий шлейф: від компліментів Путіну до зневаги до української мови. Ми вже писали про те, як Анатолій Анатоліч відмовився йти до неї на корпоратив саме через таку токсичність. Але «своїх» спільнота відпускати не готова. А Цимбалюк якраз і є прикладом таких «своїх». Тож тут питання скоріше про вибір друзів і компанії для розваг.
