Що не так з Нідерландами? Дискусія в соцмережах про претензії українських біженців до країн, які їх прихистили
Письменниця й популяризаторка української мови Наталя Місюк, яка веде фейсбук-сторінку «Давай займемось текстом», описала власний досвід повернення в Україну з Нідерландів на початку 2023 року.
Після чого відчула, що варто було би пояснити, чому саме вона вирішила повертатися.
Окремий допис із переліком претензій до країни, яка прихистила пані Місюк, розійшовся з шаленим резонансом. Понад пів тисячі поширень, 3,7 тис. лайків, півтори тисячі коментарів.
За підрахунками Центру економічної стратегії, за кордоном (переважно в країнах ЄС) зараз перебуває близько 5 млн українців. Це тільки ті, хто виїхав із початком повномасштабного вторгнення і тільки в країни Заходу, не враховуючи тих, хто поїхав до Росії.
На 2024 рік ми маємо велику кількість людей, які в 2022 виїхали, а на сьогодні вже повернулись в Україну.
Тому не дивно, що велика кількість наших співгромадян має власний досвід, а відповідно і власну думку щодо описаних пані Наталею нюансів життя в Європі.
Одне з альтер-его Антоніни наразі живе за кордоном, а отже теж має з цього приводу позицію.
З неї і почнемо.
Єдине, на чому можна об'єктивно наголошувати в будь-якій розповіді про досвід біженства, це на слові «власний». Досвід у кожної людини унікальний. Кожен з нас опинився не просто в різних країнах, а в різних населених пунктах. З різною інфраструктурою. З різними сусідами поруч. З різним асортиментом у найближчих магазинах. З різною кваліфікацією манікюрниць у найближчому салоні (вибачте, але манікюр так часто виникає в оповідях, що ми не можемо його оминути).
Ось що пише Наталя Місюк з цього приводу:
Жодних сумнівів, що авторка щиро описує власний, щедро узагальнений досвід. Втім, не забуваймо, що нам усім притаманно взяти одну негативну реакцію і роздути її до конструкції «всі кажуть». Так само як це відбувається з коментарями. Коли під чиїмось дописом люди пишуть десятки схвальних фраз, але варто прийти комусь одному написати щось ядуче, одразу автор допису оголошує, що його «захейтили».
Узагальнення — зло.
Тим більше, коли воно розноситься на велику авдиторію з посилом «у Європі погано, в Україні краще».
Ніхто ніколи не сперечатиметься, що людині зазвичай вдома краще. Навіть якщо не брати до уваги емоційну складову (а вона тут домінує), а опиратися лише на об’єктивні речі.
Скажімо, вам років 40, ви живете в Києві й у вас ідеальна майстриня манікюру. А тепер відмотаймо разом у ретроспективі років 20 назад і порахуймо, скільки майстринь ви змінили за цей період, щоб знайти вашу ідеальну? А скільки друзів і знайомих ви опитали, перш ніж знайти свого ідеального стоматолога або гінеколога?
І це ми зараз про найпопсовіший пункт.
Щодо більш серйозних зауважень авторки люди з альтернативним досвідом теж знайшли, що відповісти.
Багатьом коментаторам історія Наталі, навпаки, здалася знайомою, вони впізнали власні враження від різних країн, куди свого часу змушені були поїхати.
Але є одне але.
Знову повертаємось до узагальнень. Багато хто використав цей допис як доказ того, що в Україні все краще, ніж у Європі. Після чого виникає логічне питання: навіщо нам тоді в ЄС, якщо ми й так найлуччайші, найпрацьовитіші, з найкращою медициною, з ідеальним сервісом? То, може, тоді Захід справді «загниває»?
Незрозуміло, чому для того, щоб любити Україну, смакувати українські страви, врешті, хотіти повернутися додому, обов'язково вивищуватись за рахунок інших країн і народів.
Втім, резонанс (як позитивний для авторки, так і негативний з контраргументами) приніс єдину очевидну користь — підвищення відвідуваності сторінки «Давай займемось текстом». Користь, зрозуміло, не нам з вами, а авторці. Яка крім популяризації мови, про що вона в першу чергу повідомляє на своєму сайті, займається ще продажами парфумів та власних книжок.
До цього моменту багато хто знав сторінку лише за цікавими слайдами з говірками різних регіонів України. Тепер же ми ще й знаємо, що це онлайн-магазин.
Популяризацію не мови, а продажів побачили в цьому дописі журналісти та редактори.
Дійсно, викликати нескінченну дискусію доволі легко, написавши декілька провокативних пунктів, які однозначно викличуть реакцію людей з подібним і з протилежним досвідом. Нормальна СММ-стратегія. Результативна, але надто спекулятивна, зважаючи на тотальну травмованість та вразливість людей.
Тож, повторюся: узагальнення — зло. Не ведіться на провокації.
