Чи варто декомунізувати олів’є? На радіо «Культура» стартував проєкт про український кулінарний спадок
Тривають випуски до п’яти хвилин, і поки вийшло два блоги: про радянські майонезні салати та порівняння української і радянської кухонь.
Варто сказати, що автори (дослідниця гастрокультури Олена Брайченко та журналіст Вадим Карп’як) знали, з чого починати: слово «олів’є» нині діє як містичне заклинання, яким можна миттєво здійняти суперсрач. Проте сама програма викликає абсолютно інші емоції, бо в ній ніхто нікого не засуджує і не вдається до радикальних висновків.
Натомість слухачам пропонують результати досліджень і коротке пояснення: звідки ці радянські салати взялися, яка їхня історія, чому зараз вони викликають такі емоції та у що все це переросте в майбутньому.
«Цілком логічно, що в добу незалежності є запит на ревізію ритуалів. Військова агресія, розв’язана Росією проти України, загострила потребу відсторонитися від радянського спадку. Тому заклики не їсти та не готувати олів’є, аби не тягнути в сучасність спадок радянщини, набули нового розмаху. Нині можна почути розмови і про декомунізацію святкового столу».
Олена Брайченко пояснює, чому «олів’є» — вже «не торт». Те, що продається нині в магазинах, дуже відрізняється від салату, який готували за часів СРСР.
«Сьогодні і олів’є, і шуба продаються у відділах кулінарії будь-якого супермаркету. Вони вже не викликають жодних емоцій — просто салати з вітрини. Чому? Тому що радянським спадком ці салати роблять саме радянські практики: черги та дефіцит. Баночка горошку, куплена в жовтні саме до Нового року, — це одна з практик, яка перетворювала салат олів’є на щось особливе. Сьогодні таку баночку горошку можна легко купити в будь-якому магазині».
У випуску ж про порівняння української та російської кухні — теж цікаво. Бо йдеться про популярне протиставлення нашого чудового борщу та їхніх огидних щів. Брайченко пропонує так не робити, бо шкоди від цього значно більше, ніж задоволення від кпинів над ворожим капустяним супом.
Чекаємо на нові випуски.
