Кіноіндустрія обговорила, як нам облаштувати галузь. Спойлер — ніяк

У часи соцмереж для того, щоби провести галузевий форум та започаткувати дискусію, вже не треба івентів з приміщенням, мікрофонами та заморочками, як зібрати всіх впливових людей в одному місці одночасно. Достатньо бути у фейсбуці і спитати в колег думки. Що і зробив Володимир Бородянський, чим започаткував обговорення, яке триває вже чотири дні.

Пост ексміністра не є риторичним питанням, він також запропонував своє бачення стратегії. По пунктах:

«Я би робив в рік: 3-4 знакових проєкти для широкого міжнародного прокату і дистрибуції (у 1-2 є шанси стати дійсно помітними, а щось вийде на хорошу “4”), 2-3 авторських фільми, 5 потужних міжнародних документальних проєктів, обов’язково багато документальних стрічок, що фіксують злочини і зводять можливі маніпуляції з правдою до мінімуму. Потужні інформаційні кампанії.

80–90% фільмів робімо спільно з Голлівудом, європейськими і британськими кіновиробниками, суспільними мовниками — ми отримаємо гарантовану дистрибуцію до десятків, сотень мільйонів глядачів.

Якщо фільми стають частиною нашої оборонної стратегії, частиною стратегії перемоги — вони потрібні. Якщо не стають — то ні».

Очевидно, що нині Володимир Бородянський займає більш чітку позицію щодо концепцій українського кіно і ТБ, адже ще в 2015 році, очолюючи телеканал СТБ, він дотримувався думки, що з російським ринком телесеріалів варто співпрацювати. Про що тоді говорив на публічній дискусії на Kyiv Media Week. 

Втім, після того багато чого відбулося, і вже за одне те, що він став хрещеним батьком для українського телехіта «Спіймати Кайдаша» Наталки Ворожбит, йому багато чого можна пробачити. Хоча злопам’ятні люди все пам’ятають. 

Обговорити бачення майбутнього кіно- й телегалузі в Україні в умовах війни до Бородянського в коментарі прийшли засновник «Артхаус-трафік» Денис Іванов, продюсери Юлія Сінькевич, Володимир Яценко, Ілля Гладштейн, Дар’я Бассель, кастинг-директорка Алла Самойленко та попередній керівник Держкіно Пилип Іллєнко.

Найбільше скепсису та контраргументів викликала теза Бородянського про фільми спільного виробництва з британцями та американцями. Передусім через те, що пропонує дуже вигідні для українців переваги, але зовсім не відповідає на питання, навіщо це самим гігантам кіно- й телевиробництва з Голлівуду та ВВС. 

До того ж, як відомо, в будь-якому виробництві хто платить, той і тато. Пилип Іллєнко нагадав, як це працює:

«Залучення іноземного фінансування потягне за собою втрату креативного контролю, і отримане в результаті кіно можна буде вважати настільки ж українським, наскільки можна вважати грецьким фільмом "Poor Things" Йоргоса Лантімоса», — вважає Іллєнко.

Ну і думку про те, що потенційне бажання Голлівуду співпрацювати з українською кіногалуззю, м’яко кажучи, перебільшене, озвучила Юлія Сінькевич:

«Про 80–90% фільмів спільного виробництва. Тут додам скепсису, бо: 1) це значить і 80–90% прав і національності фільмів, відповідно жодні доходи від дистрибуції не прийдуть в Україну, 80–90% креативного і виконавчого контролю і шалені компроміси; 2) практика більше двох років показала готовність такої співпраці — вона мінімальна, хоча хороші приклади є, як наприклад, Generation Ukraine з Arte», — пише Сінкевич.

В цілому ж активні учасники індустрії, хоч і працюють цілодобово, щоб знайти можливість і далі знімати кіно, все ж на вайбі фрустрації від подібних галузевих обговорень, адже з моменту, коли головну інституцію, Держкіно, очолила Марина Кудерчук, жодні дискусії, протести, збирання підписів і петиції не принесли результату — вона досі очолює агентство і в багатьох випадках саботує виробництво.

Денис Іванов наводить приклади, коли жодні конструктивні опції не спрацювали саме завдяки керівництву Держкіно:

«Погоджуюсь з тим, що фокус має бути на проєктах спільного виробництва, де українське державне фінансування може бути міноритарним. Але по факту на минулому пітчингу копродукцію майже знищили, половину фінансування відписали на локальні телесеріали “своїм” компаніям. З десяток ключових авторів, які мають міжнародний статус, не були підтримані — а тим, хто закінчував стрічки, запущені раніше, — просто вирвали мізки при здачі проєктів. Перший же випадок кеш-рібейтів під спільне виробництво з Netflix — зрізала Рада.

Результати позаминулих пітчингів були переглянуті. Все це дуже псує довіру міжнародних партнерів, адже замість прозорих правил у нас — корупційний міжсобойчик, де головний фокус — обійти чесні правила, а не дотримуватись їх, і притиснути до підлоги незгодних з таким станом речей. І, на жаль, як би ми зараз не мріяли про майбутнє і не стратегували — ми зараз маємо профнепридатне керівництво Держкіно і феодальну систему, де фінансування іде не за талантами і історіями, а за компаніями, які приватизували державне фінансування і стоять ближче до годівнички», — аргументує Денис Іванов.

Алла Самойленко ж називає спроби таких обговорень фантазією:

«Перепрошую, і все ж це фантазії, які неможливо підкріпити реалізацією на цьому етапі з багатьох причин. Найголовніша — керівництво галуззю. Хто прийматиме рішення? Базуючись на яких даних і критеріях? Ще — неможливо передбачити результат. Я погоджуюсь з Юлією Сінкевич — визначати можна хіба вектор, за умови забезпечення панування здорового глузду серед тих, від кого рішення залежить. А не бажання дати заробити бюджетних грошиків "своїм", як це робиться зараз. Погоджуся з тим вашим твердженням, що фільми потрібно орієнтувати за аудиторією, враховуючи специфіку сприйняття (критично важливо, хто буде визначати цю специфіку)», — пише вона.

Не бачить можливості реалізувати запропонований план і Володимир Яценко:

«Я не думаю, що на даному етапі відносин з Держкіно і взаємовідносин в індустрії можливе повноцінне масове державне фінансування авторського кіно. Комерційного — так, корупційного — так, але не авторського».

Хоча Яценко не тільки опонує, але й пропонує власні варіанти. І серед усіх своїх пропозицій найважливішою він вважає підтримку девелопменту і повернення довіри індустрії до процесу відбору проєктів та їх фінансування, а також подальше вдосконалення процедур пітчингів. Навіть пропонує мати 30% іноземців у Раді Держкіно, яка визначає переможців пітчингів, тих, хто отримає державне фінансування на проєкти. При цьому міняти склад Ради кожні пів року за умови проведення пітчінгів кожні пів року, як вказано в законі. А в експертних радах копродукційних фільмів, вважає Володимир Яценко, то і всі 50% європейських експертів можна мати. 

Загалом, фейсбук-дискусія вийшла більше фейсбук-конференцією, де кожен виступив біля трибуни з промовою (в цьому випадку — накатав лонгрид у коментарях). І хоча конструктиву так і не дійшли через безвихідь неможливості співпраці з Держкіно, але поговорити були раді. Очевидно, що áкторам індустрії бракує зрозумілої державної стратегії в галузі. 

Скрини з фейсбук-сторінки Володимира Бородянського