І знову літсрач, і знову Катя Бабкіна. Письменниця вирішила притягти до відповідальності «Новинарню»
Як говорити — так у Каті Бабкіної болить рот (вона сама колись писала в сториз про резиденції: «Поки я тут сижу вся красива після 5 інтерв'ю (щелепа болить), мені прийшла ще одна відмова»), але пальці, вочевидь, не болять, і тому вона продовжує писати всілякі дивні пости, які породжують нові срачі.
От і напередодні, 30 квітня, вона написала пост: «Дивіться, я без поняття, що таке телеграм-канал "Новинарня" і тим більше, що там написано про мене і Бучу, але я би дуже хотіла притягти цих людей до відповідальності, тому що ось після того, що там написано, мені реальна жива людина (на аватарці з донькою в обіймах, прикиньте?!) пише, як хоче підійти і перерізати мені горло. І це, як би так сказати, не ок.
До чувака і подібних, які воювали чи воюють і таке пишуть, в мене претензій загалом нема, бо ПТСР і оте все; є тільки вдячність; а от до телеграмів, які тримають жопу в теплі і безпеці, і це розганяють, є. Бо за ними стоять реальні люди типу Тетяни Гонченко. І це все має свої назви і свою статтю за це. В нас проблемно подати заяву в поліцію, якщо тебе фізично нема в країні, але я думаю, має бути спосіб», — розмірковує Бабкіна.
Також вона прикріпила скриншот коментаря, який починається з погроз перерізати їй горло, а закінчується тим, що її пробачили.
Про що говорить Катя Бабкіна? Нещодавно вона поїхала на резиденцію в Сараєво, щоб досліджувати спільне й відмінне у війні в Україні та Боснії (чи постити сториз із підписами «Кава з видом снайпера» та обурювати українців своїм рівнем емпатії). Вона написала пост в інстаграмі, де порівнює досвід Балканських країн (після Балканської війни) з українським та роздумує над питанням прощення росіян.
У коментарях їй відповіла директорка проєктів IREX в Україні та співзасновниця Мережі балкансько-української співпраці (вона довгий час живе та працює в Боснії) Уляна Бах: «Порівнювати Боснію і Україну в контексті примирення — це дуже велика помилка і її можуть робити лише люди, які начисто не розуміють Балкани і що там було і є».
У них сталася бурхлива суперечка, і Катю настільки обурило, що хтось засумнівався в її експертності (а вона ж читала книжки, статті, дивилась фільми, листувалася з людьми, які писали/знімали), що вона згадала про Уляну в колонці Deutsche Welle: «Але незважаючи на те, що на абсолютно кожен, поганий чи хороший проєкт, який спонукає про щось подумати, знайдеться своя Уляна в соцмережах, це питання співіснування не йде мені з голови». Тобто Бабкіна прийняла Уляну Бах за середньостатистичну українку чи навіть свою хейтерку. Я про це писала ось тут.
А вже пізніше «Новинарня» опублікувала колонку «Відповідь Катерині Бабкіній. Чи доведеться нам пробачати росіянам за Бучу, або Чому порівнювати Боснію з Україною — велика помилка». Її написала Леся Башич — українка, яка має історичну освіту та живе у Боснії. Вона пише, що акцент цього дослідження (резиденції, де Бабкіна) був на творчій складовій, бо це «"поїздка за враженнями" для подальшого відтворення їх у серії репортажів».
Башич пише: «Однак враження окремих учасників проєкту, якими вони діляться в соцмережах, явно виходить за рамки особистої думки і подаються як експертні», — та в цьому контексті згадує Катю Бабкіну й навіть її давніші пости про пробачення росіян (яке вона опублікувала в день, коли світ дізнався про злочини в Бучі). І додає: «Це такий самий рівень експертності і пізнавання матеріалу, якби я, після відвідування, скажімо, музею Метрополітен у Нью-Йорку придумала собі диплом мистецтвознавця і подалася на роботу куратором у Лувр».
У кінці статті вона лишила посткриптум: «P.S. Цю статтю присвячено Уляні Б, яка багато років ділила зі мною досвід проживання в Боснії і пізнавання цього народу, і досі титанічно вкладається у співпрацю наших народів і поглиблення нашого взаємопорозуміння. Добре, що на кожного самопроголошеного експерта в інтернеті знайдеться своя Уляна».
Отож повернімося до посту Бабкіної про притягнення до відповідальності. Фриланс-журналістка, блогерка та авторка каналу «Непозбувний книгочитун» Тетяна Гонченко виклала скриншот допису письменниці в каналі та написала: «Тут Катерина Бабкіна зібралася на мене в поліцію заявляти. В пості на скріні йдеться про оцю чудову статтю на "Новинарні" про те, чому порівнювати Боснію з Україною — некоректно, і чому говорити про примирення українців з росіянами — відстій. До чого тут я — без поняття, якщо чесно. Але поліцію чекаю».
Письменник, перекладач, засновник та автор ютуб-каналу «Твоя підпільна гуманітарка» Остап Українець також висловився у своєму фейсбуці про письменницю: «Остання поплава (хоч це, певно, агрегатний стан) Бабкіної лише підкреслює і унаочнює системну проблему сучасної літератури, рефлексій і "рефлексій". Всілякими обмінами досвідом і презентацією нас світові часто займаються люди, котрі жодних знань і вмінь для такої діяльності не мають. І рефлексувати там гімно можуть.
Я зрозумів би, якби матеріал про балканське поствоєння і його уроки для нас робив Андрій Любка — він і знається на Балканах, і волонтерить як проклятий.
Що, крім українського паспорта, має робити цікавими думки Бабкіної, котра від елементарно внутрішньоукраїнського контексту давно відірвана — тайна сіє великая єсть. А проблема триває: хто має що сказати, часто не має нагоди. Митці загинули. Митці воюють і служать. Митці волонтерять. Деякі митці. А деякі паразитують на здобутках оцих, порють прямо-таки неосвічену дичину, і їм не муляє».
Засновник «Новинарні» та військовослужбовець Дмитро Лиховій іронізує в коментах.
Сама ж Бабкіна 1 травня написала новий пост, у якому «востаннє про це висловлюється». Пише: «22 тисячі людей в фб, 17 тисяч в інсті, я дякую дослівно кожному і кожній». Це кількість людей, яка на неї підписана, а не підтримала. Можливо, хтось просто стежить за нею, щоби бути в курсі чергових постів, наприклад, про те, що їй важко співчувати українським жінкам із дітьми.
Вона продовжує: «По-друге, я реально була _дуже_ неправа, що не загуглила, що таке "Новинарня", і запостила свій гарячковий коментар до скріна повідомлення дядька, який збирався мені р1зати горло. Мені пригоріло, бо в цього є тривалий контекст послідовного цькування. Дядько, до речі, передумав, кому цікаво, я можу дати його контакти, публічно ім'я виставляти не коректно, але дядько відповідає за свої слова, він норм. Люди, які роками маніпулятивно інтерпретують один пост і видирають слова і скріни з контектсу, уже не дуже норм».
Ну а далі вона пише: «Я не закликала і не закликаю (і не закликатиму) миритися з росіянами, і мені на голову не налазить, як це можливо, я з 2014 (а не з 2022, на секундочку) не продала в росію жодних прав, колонки чи тексту, не була на жодному російському концерті, виступі чи показі, не працювала там і з російськими проєктами, не співпрацювала, не відкривала там франшиз, не консультувала російський бізнес, і само собою туди не їздила. І не буду до кінця життя цього робити».
Закликає нас відкрити очі: «Зрозуміти, що співжиття з росіянами — це не лише махати публічно триколором, а й імпортувати їхні товари, що ми все ще робимо на третій бляха рік повномасштабної війни, працювати з ними, мати в Україні бізнес, власниками якого є члени єдіної расєї, дивитися їхні серіали, ютюбчик, гуглити російською і слухати російську музику. Якщо про це не говорити — це нікуди не дінеться, поки одні помирають в війні з росіянами, а інші оце все роблять, ця війна триватиме; відкриймо очі, ми поки це не побачимо і не визнаємо — ми з цим не впораємося. Ось що я намагаюся сказати. Третій рік. Ненависть засліплює і звужує бачення до точки, з якої неможливі стратегічно вдалі висновки, а нам вони потрібні. Перемога не настане за три тижні, але вона нам потрібна».
Схоже просто на виправдання. Не знаю, як іще чи як неправильно можна було трактувати її пост, де вона пише: «Найстрашніше те, що для того, аби вціліти, нам доведеться пробачити. Не уявляю як. Це не здається можливим. Але для того, щоби себе зберегти, жити і не стати з часом потворами з випаленою душею самим, нам доведеться пробачити».
У новому пості вона також говорить про диджитал-булінг та про те, що їй насцяли під парканом 200–300 людей, імена яких вона не може запам’ятати (це як з Андруховичем, який вважає, що на нього вистрибують із засідки):
«І наостанок — з особистого сприйняття. Це десь як коли тобі сцяють під парканом постійно. Це дуже неприємно, чесно. Прямо іноді нестерпно. Але це ніколи не вплине на те, що в людини вдома, на роботі і т.д. Тому я більше не буду про це висловлюватися, це коментувати, не шліть мені скрини, я все одно не запам'ятовую, як звуть цих всіх людей і що хто з них пропонує зі мною зробити. Мені також виглядає, що це трошки нездорово, що в них є на це стільки часу і енергії, тому чисто рефлекторно мозок від цього відмежовується. Але я просто собі нагадую, що це лише 200–300 людей, які системно, дуже активно і послідовно сцяють мені під парканом. Роблять це, можуть, ну і... все».
Бабкіна завершує свій лонгрид словами: «Насамкінець, щоби з цього всього була якась користь, в коментарях посилання на книжки, бо багато нових людей підписується і питає, де почитати». Серед книголюбів давно побутує думка, що Катя Бабкіна розпалює срачі, щоби про неї не забували. Може, хоч нагуглять її книжку «Мам, пам'ятаєш», де згадується Буча.
А, вибачте, з цією книжкою теж пов’язаний срач. Анотація до цієї книжки, в якій згадується Буча, викликала гостру реакцію в людей. У частини суспільства виникло питання: чи має право Бабкіна, якої не було в Бучі і яка виїхала з України, писати про неї. А літературна критикиня Тетяна Трофименко зазначала: «Буча як така присутня в тексті лише на рівні флешбеків дівчинки після сеансів у психотерапевтки, яка радить їй писати "листи" до мами (вони починаються винесеною в заголовок фразою)».
До речі, в коментарях в інстаграмі їй поставили питання: «Тобто ви, бувши весь період війни за кордоном, написали книгу про Бучу?». І це цілком логічне питання, Бабкіна могла би відповісти, що ця книжка не про Бучу, а місто згадує дівчинка. Проте вона відповіла: «А я переконана, що ваш погляд на питання поверхневий і гівна вартий».
Після цього суспільного обурення вона написала, що Бучі в її книзі взагалі нема: «Я без поняття, в який момент Буча зникла з книжки, — гадаю, ще десь у червні-липні», — і потім: «Так само я без поняття, в який момент Буча з'явилася в анотації. Мабуть, десь в листопаді». Неймовірна робота письменниці та редакторів.
Отож питань до неї залишається чимало. І, як на мене, не дуже добре те, що Бабкіна зостається українською письменницею, яка за кордоном (на різних майданчиках) репрезентує українців, говорить про наш досвід і про «стійкість українців та українок у захисті та відновленні України». Поки ми в цей час обсцикаємо її паркан чи сидимо в засідці на Андруховича.
Фото: скриншоти з фейсбуку та інстаграму Катерини Бабкіної, Остапа Українця, телеграм-каналу «Непозбувний книгочитун», твітер
