Як запхати зубну пасту в тюбик, або Кевін Спейсі та його реабілітація після «скасування»
Сім років тому в житті Кевіна Спейсі все полетіло шкереберть. Наприкінці жовтня 2017 року його маловідомий колега, актор Ентоні Репп, заявив, що в середині 80-х років, коли Спейсі ще не було і тридцяти, а самому Ентоні — лише 14, той намагався його схилити до сексу. За словами Реппа, все трапилось у квартирі Кевіна під час вечірки.
Після тієї заяви на зірку «Карткового будинку» буквально повалилася злива звинувачень від чоловіків, які апелювали до подібних епізодів у різні роки. Все це відбувалося на тлі скандалу, який вибухнув у тому ж році, коли десятки актрис виступили проти продюсера Гарві Вайнштайна, чим запустили потужну хвилю #MeToo.
Кевін Спейсі став найгучнішим прикладом початку поширення культури скасування через гарасмент-скандали. Звинувачення тоді ще навіть не ввійшли в судову фазу, а індустрія вже викреслила актора звідусіль, включно з уже знятим фільмом Рідлі Скотта, який мав виходити в прокат. Сцени зі Спейсі продакшн перезняв з іншим актором. У «Картковому будинку» переписали сценарій наступного сезону, прибравши його героя Френка Андервуда з історії.
Наступні сім років актор провів не на знімальних майданчиках, а в судах. Загалом у США та Британії проти нього було висунуто 12 звинувачень у різних епізодах. Це тільки ті, що дійшли до суду. Загалом же їх було більше 50. Абсолютно всі справи Спейсі виграв. Останній вирок «невинуватий» прозвучав у британському суді місяць тому.
Американський актор жив у Лондоні в 2000-х роках, і в його квартирі з краєвидом на Парламент та London Eye відбувалися вечірки для акторів (переважно лише чоловіків). А отже, частина тих, хто оголосив себе жертвами домагань Спейсі, — британці. Відповідно, і захищатися йому довелось у судах двох країн.
Після останнього суду Кевін Спейсі вже дав з десяток інтерв’ю різним ресурсам. Одне з них — британському ведучому Пірсу Моргану — стало найбільш обговорюваним. Журналіст і актор пройшлися по всій хронології подій. І судячи з драматичної напруги, одного дня історія Кевіна Спейсі і сама стане фільмом або серіалом.
Спейсі, який, спілкуючись із пресою останній місяць, намагається вибудувати життя наново і повернутися в професію, став каталізатором для розмірковувань колумністів британських та американських видань над тим, як реабілітувати неправомірно звинувачених чоловіків і їхні зламані кар’єри. Але також чи не надто жорстоко обійшлися з тими, хто справді домагався колег. Чи не час їм пробачити. Звісно, не йдеться про тих, чию провину у зґвалтуваннях та педофілії довели — це кримінальні справи. Як у Гарві Вайнштайна. Скоріше про тих, хто розпускав руки на роботі.
Та пропоную йти послідовно. Спочатку перекажу вам найцікавіше з різних інтерв’ю Кевіна Спейсі, а вже потім повернемось до реакції та започаткованої публічної дискусії.
Разом з Пірсом Морганом Кевін Спейсі буквально по годинах відновив у пам’яті ті три дні, які змінили його життя.
Журналіст був присутній на церемонії премії BAFTA в Лос-Анджелесі в п’ятницю, 27 жовтня 2017 року, коли Спейсі вручав одну із премій і в своїй промові жартував про людей, які прожили 90 років і жодного разу не потрапили в скандал. Жарт публіка зацінила. До власного скандалу Кевіну залишалось трохи більше доби.
В суботу Спейсі зустрівся з режисером Рідлі Скоттом, який показав йому фінальний монтаж стрічки «Всі гроші світу». Актор був щасливий, що знявся в цьому проєкті, лишився дуже задоволеним своєю роллю. До рішення режисера і продюсерів вирізати з фільму Спейсі і перезняти його персонажа з актором Крістофером Пламером залишалось не більше тижня.
У неділю, 29 жовтня, вранці видання BuzzFeed публікує інтерв’ю з бродвейським актором Ентоні Реппом, де той розповів, що на вечірці п’яний Спейсі в якийсь момент взяв Ентоні на руки, як наречений свою наречену, заніс у спальню, вклав на ліжко, влігся на нього і спробував його звабити. Ентоні на той момент 14 років і він уже грає у бродвейських виставах. Де вони і познайомилися зі Спейсі, тому що Кевін також у цей час працює в театрі.
Інформаційна бомба розлітається світом буквально за один день, і в понеділок Спейсі публікує допис у твітері (тепер Х), де не тільки перепрошує в Реппа, незважаючи на те, що не пам’ятає такого епізоду, а й робить камінаут як гей.
Забігаючи наперед, завдяки розслідуванню і свідченням ще одного учасника тієї злощасної вечірки — актора Джона Барана, якому в момент подій було 19, з’ясувалося, що історія вигадана. Цього не було. Як не було й вечірки — двоє юних акторів тоді прийшли до Спейсі подивитись на його собаку. Як і не було в тій квартирі спальні.
«Але ви зрозумійте, коли вас звинувачують у чомусь, що начебто сталося 30 років тому, і ви при цьому були п’яні настільки, що напевно ж не пам’ятаєте, що робили, то перша реакція — не заперечувати. Перша реакція — може, я і справді не пам’ятаю чогось. Тому і зробив такий допис. Інша справа, що в тій ситуації, хоч би що я написав, нічого не могло би мене виправдати. Єдине, що я би зробив по-іншому, — я би виніс свій камінаут в окремий пост», — пояснює Спейсі.
Подкастер Лекс Фрідман — один із тих, кому актор дав інтерв’ю цього місяця, — пригадує, що тоді саме поєднання вибачень і камінауту завдало неабиякої шкоди, адже в такій послідовності у визнанні себе гомосексуалом відчувався флер провини і чогось непристойного.
За кілька днів щонайменше 14 чоловіків публічно звинуватили актора в домаганнях.
Спейсі пригадує, що тоді відчував, що його життя — на дні. За тиждень у нього вже не було не тільки майбутніх і нинішніх проєктів, а й минулих (через видалення з фільму Рідлі Скотта).
«В перші дні я не впевнений, що до кінця усвідомлював, що відбувається. Мій менеджер Еван тоді одразу зрозумів, що я на межі, і змусив мене подбати про себе. Я терміново вирушив до рехабу (заклад для лікування залежності від сексу). Навіть до того, як були ухвалені всі ці галузеві рішення про моє покарання», — розповів актор.
Тепер же, коли юридично ім’я Спейсі реабілітоване, він стверджує, що дуже предметно всі ці роки пропрацьовував свої реакції, і йому вдалося (принаймні він так каже) не діяти через злість, гіркоту чи бажання помсти, а скоріше зрозуміти тих, хто його звинувачував. Тим більше, що некримінальні звинувачення (ті, які не дійшли до суду через не надто велику значущість) він частково визнає. Каже, що частенько був занадто ініціативний у своєму флірті. Дозволяв собі порушувати кордони людей, торкатися їх. Але все це йому здавалося романтичним проявом зацікавленості.
В кожному опублікованому свіжому інтерв’ю Кевін Спейсі наголошує, що більше ніколи в житті не поводитиметься так безрозсудно, як це робив до скандалу.
Обговорюючи загалом культуру скасування в Голлівуді, Спейсі каже, що не здивований. В історії індустрії таке вже було. Коли після Другої світової пів тисячі працівників кіногалузі були викинуті за борт через «полювання на відьом» і боротьбу з комунізмом. Культура чорних списків уже відпрацьована. І медіа тоді зіграли далеко не останню роль.
Та легкість, з якою людей скасовували через #MeToo, на думку Спейсі часто була занадто непропорційна їхнім вчинкам. Хоча зараз важливо не впасти в протилежну крайність і не заперечувати проблему загалом:
«Справа Вайнштайна, безперечно, мала величезний вплив. Але журналісти “Нью Йорк Таймс” розслідували його справу більше року, перш ніж опублікувати. Вони були впевнені в тому, в чому вони його звинувачують. [...] Все, про що я прошу людей, — запитайте! Не вірте заголовку в пресі».
У травні 2024 року, майже одночасно з виправдальним вироком британського суду на одному з телеканалів в Об’єднаному Королівстві (Channel 4) виходить документальний проєкт «Спейсі без маски». У численних інтерв’ю з різними чоловіками лунають нові звинувачення на адресу Кевіна Спейсі. Актор вважає це погонею за хайпом і сподіваннями телевізійників на те, що в цей самий час суд визнає його винним, тож прем’єрою цього фільму вони потраплять в актуальний порядок денний.
Герої фільму в драматичному антуражі, під тривожну музику, розповідають, як Спейсі торкався їхніх геніталій, а вони застигали від жаху і холодного погляду монстра. У програмі Пірса Моргана «монстр з холодним поглядом» демонструє переписку з героями документалки. В ній кожен із «жертв» значно пізніше описаних ними подій пишуть Кевіну фривольні листи та зовсім не показують ані страху, ані пригнічення. Більше того, стражденний хлопець, який так переживає за своє ментальне здоров’я після зустрічі зі Спейсі, надсилає йому свої оголені фото. В переписці, яка триває трьома роками пізніше описаних в доку подій.
«Я не знаю, чому 4-й канал досі не повідомив британським глядачам, чи платили вони всім цим хлопцям гроші за інтерв’ю для цього фільму. Тому що моєму брату, наприклад, медіа платили безліч разів за те, щоб він розповідав про мене маячню», — каже актор.
Спейсі каже, що зі своїм братом за останні 30 років він бачився від сили чотири рази. І незважаючи на це, той з упевненістю розповідає пресі, який він, Кевін.
Отже, погоня медіа за потраплянням у тренд, небажання повноцінно розслідувати факти чи принаймні перевіряти заяви обвинувачів (а то і прямі настани, що треба сказати за гонорар) робить представників медіа не надто позитивними героями цих процесів.
New York Times (той самий, з публікації в якому почалася гучна справа Вайнштайна) тиждень тому надрукував колонку авторки феміністичних праць Люкс Алптраум. Вона розповідає про свій досвід спілкування з одним із тих, кого закенселили через звинувачення в гарасменті в розпал руху #MeToo:
«Морган Сперлок, чоловік, якого я знала лише як автора популярного документального фільму “Super Size Me”. Я зустрілася з ним тому, що я письменниця-феміністка, яка щойно написала книгу про наслідки #MeToo і про те, як ми можемо знайти шлях вперед. Містер Сперлок все ще відчував рану, завдану самому собі сповідальною публікацією, яку він оприлюднив під час розпалу #MeToo.
В ній він визнав довгу історію потворної поведінки, включаючи звинувачення в зґвалтуванні за часів коледжу, інцидент сексуальних домагань на робочому місці та десятиліття алкоголізму. Незважаючи на те, що він позиціонував своє зізнання як взяття на себе відповідальності — “Я є частиною проблеми, — написав він, — але я також є частиною рішення”, — ця публікація підірвала його кар’єру, затримавши вихід продовження “Я супер розміру” і спонукала його покинути свою виробничу компанію», — пише Алптраум.
Авторка і кінодокументаліст мали розмову про спокуту і можливість пробачення суспільством. Вони обговорювали, як саме люди, які щось робили, не усвідомлюючи, наскільки травматичний вплив мають їхні дії (тому що межі дозволеного в суспільстві раніше були іншими), можуть змінитися на краще. Але невдовзі Морган Сперлок помер від раку. Письменниця шкодує, що він не встиг реалізувати того, про що мріяв. А отже, постає питання: якщо суспільство намагається інтегрувати кримінальних злочинців після в’язниці, то чому не можна дати кредит довіри тим, хто щиро покаявся після хвилі #MeToo.
Апелюючи пані Люкс Алптраум, колумністка видання The Guardian Марта Гілл закликає згадати той рівень шкоди, який був завданий жертвам гарасменту:
«Тривожно бачити, як людей брутально і без належної процедури піддають остракізму, і, здавалося б, без надії на порятунок. Жодна людина не хоче жити в такому світі. Але давайте запитаємо, чи справедливість відновлена? Коли справа доходить до впливових людей, яких виключив з галузі рух #MeToo, нам слід подумати, чи ми не пропускаємо частину розповіді. Адже раніше ми піддавали остракізму їхніх жертв.
У 2001 році, наприклад, понад 90% співробітників, які стали жертвами сексуальних домагань, втратили роботу або звільнилися.
Занесені до чорного списку, вимушені звільнитися з роботи чи навіть індустрії в цілому, публічно зганьблені: донедавна найчастіше “скасовували” саме тих, хто пережив сексуальні домагання. Поки Спейсі оплакує роботу, яку він втратив, і колишніх колег, які більше не розмовляють з ним, ми повинні пам’ятати, що та сама доля нависла над тими, кого він колись домагався. Вони боялися, що він може зруйнувати їхні кар’єри».
У цьому місці я дозволю собі перейти від компіляції публікацій британської та американської преси до власних висновків. Очевидно, що людей зносить хвилями. Всі побігли, і я побіг. На тих, кого цими хвилями починає гатити об рифи, автоматично поширюється чужа репутація. Як у випадку з тим же Кевіном Спейсі. На сприйняття його історій, безперечно, вплинуло сприйняття суспільством дій Гарві Вайнштайна.
Тобто незалежно від масштабу провини, від доведеності фактів, усіх фігурантів ставлять на одну полицю хижаків. Зрозуміло, що вплив на долі і кар’єри «жертв» і жертв гарасменту зовсім різний у Вайнштайна, який десятиріччями очолював впливову кінокомпанію Miramax, зняв більшість фільмів Тарантіно, керував процесами, мав можливість створювати «чорні списки», і Кевіна Спейсі, який хоч і був на піку успіху, але все ж таки був актором, коли-не-коли режисером і все одно був у позиції того, кого «обирають», а не того, хто обирає.
На захист Спейсі виступили голлівудські зірки. Місяць тому Шерон Стоун, Ліам Нісон та інші актори оприлюднили заклик до суспільства реабілітувати їхнього колегу і дати йому можливість працювати. На противагу їм, акторка Робін Райт, партнерка Спейсі по серіалу «Картковий будинок», яка роками була з ним у дружніх стосунках (починаючи від того, що вони дружили «родинами» з часів, коли Робін ще була дружиною Шона Пенна), за сім років кенселінгу Кевіна жодного разу не вийшла з ним на зв’язок.
Спейсі не ображається на неї за це. Адже усвідомлює, що в розпал руху #MeToo було небезпечно вступатися за тих, кого скасували. Це був прямий шлях до скасування і тих, хто наважився сказати щось на захист «скасованих».
Серед тем, якими залюбки ділиться Спейсі в різних інтерв'ю, — розповідь про батьків. Це не є напряму цеглиною в історії його статевих стосунків, але частково пояснює його прагнення до любові від публіки та партнерів. Актор розповідає історію свого батька, який під час Другої світової був військовим медиком, мав державні нагороди за це, але з роками, сподіваючись стати письменником, пишучи «в стіл», став зовсім іншою людиною:
«За 40 років його жодного разу не опублікували. І згодом він знайшов для себе виправдання, чому так сталося. Він перетворився на прибічника теорії домінування білого населення. Мого найкращого друга дитинства, Майкла, я боявся запрошувати до себе додому через те, що батько міг дізнатися, що він єврей. Або ж Майкл міг побачити в кімнаті батька портрети Гітлера і прапор зі свастикою. А мати завжди знаходила для нього виправдання. І жодного разу не захистила нас. Я ніколи не відчував любові в родині».
Зараз 64-річний Кевін Спейсі, дворазовий володар премії «Оскар», сподівається лише на те, що йому нарешті дадуть працювати. Ну і трішки на те, що одного дня світ побачить версію фільму «Всі гроші світу», де він зіграв свою роль. За сім років остракізму він втратив усі заощадження, через борги залишився без будинку. Кевін Спейсі «на нулі», але з надією дивиться в майбутнє.
