Що більше книгарень, то більше срачів?
Це той випадок, коли ми спостерігаємо, як один за одним виникають скандали навколо київських книгарень, і отримуємо задоволення. І не тому, що срачі — це наша улюблена тема. А тому, що кількість таких епізодів свідчить про те, що соціальні активності дедалі частіше відбуваються саме в книгарнях. Адже ми знаємо, що люди сратимуться завжди і за будь-якої погоди. Але є чим пишатися — тепер ми це робимо не по генделиках, а в «книжкових храмах».
«Книжковий храм» — метафора, яка виникла не на порожньому місці. Тільки так можна описати книгарні після двох епізодів, які минулого тижня спливли в соцмережах.
Спочатку журналістка й авторка телеграм-каналу про книжки Тетяна Гонченко повідомила своїм підписникам, що «Книгарня Є» на Позняках більше не може бути місцем збору книжкового клубу, адже учасники голосно сміються і буває, що матюкаються.
А в цей час на іншому березі Дніпра, в іншій книгарні, з'явилось інше правило. Інша заборона.
Економіст і громадський діяч Андрій Длігач доволі часто включається в ефіри телеканалів для коментарів подій і тенденцій. Настільки часто, що вже давно не сидить красивий вдома перед ноутбуком, щоб вийти в ефір. Де застали гостьові редактори, там і коментуватиме. Тож таким місцем виявилась книгарня «Сенс» на Хрещатику.
Записуйте. В книгарнях не можна: сміятися, матюкатися, виходити в ефір. Так і хочеться додати до списку довгу спідницю і хустку.
В «Сенсі» нещодавно стався ще один конфлікт, але вже без участі адміністрації. Точніше, вона підключилася вже після епізоду і допомагала постраждалій.
Всі епізоди прикрі, у всіх випадках ситуації справді варті того, щоб винести їх на загал. Хоча третій випадок у цьому переліку зовсім іншого штибу і потребує не лише уваги та співчуття, а й контролю дотримання закону.
Але. Знайдемо ж ложку перемоги в діжці зради. Так багато новин, де локацією би були книгарні, ми не пам'ятаємо. Людей (різних) тягне до книжок?
