Юрій Горбунов заявив, що критика його серіалу про СМТ Інгулець була політичним замовленням. Хто за скільки продався?
Гроші за замовні статті. Від 10 до 15 тисяч доларів платили, між іншим. А ваша Антоніна та її колеги серйозно облажалися і не знайшли чергу, в якій то все роздавали. Довелося писати про Горбунова безкоштовно. Оце всі розстрояться.
Про такі тарифи Горбунов стверджує у проєкті «Наодинці» від TSN.UA. Інтерв'ю, ясна річ, іміджеве, з усіма традиціями контенту про своїх ведучих.
Так ось, Горбунов заявив, що ніякого серіалу таки не буде. Бо, нагадаю, під час «серіального скандалу» продюсер говорив, що таки зніматиме проєкт, але не на державні гроші.
«Ми вирішили більше не підіймати це питання, оскільки воно вже втратило сенс через те, що я отримав звинувачення, які були порожніми. Тому що це була політична історія. Вона була замовлена. Ще раз нагадувати про неї я б не дуже хотів.
Але ті люди, які отримували немалі гроші за те, що вони розкручували цю історію, сьогодні знову набиваються мені в друзі й чесно мені говорили, що "Юра, зараз для того, щоб писати, говорити про це, нам платять від $10 тис. до $15 тис. Зараз такі гроші на дорозі не лежать».
Хто ж був замовником такої брудної кампанії? Звісно ж, політичні опоненти Володимира Зеленського. Як це? Юрій Горбунов усе пояснює:
«Я думаю, це повʼязано з тим, що, мабуть, нас всіх вважають командою президента. Я так думаю. Тому що замовлення звідти — ті люди, які платили гроші за підтримку хейту, — це політичні опоненти. І, напевно, це з цим повʼязано, я так думаю, тому що це політична була історія.
Я казав тим журналістам, які це роздували: "Я вам можу показати сценарій, це не про якогось там бізнесмена, про якого ви думаєте, почитайте". Вони кажуть: "Та не хочемо ми нічого читати. Нам не треба правда"».
Тема хейту взагалі проходила червоною стрічечкою через це інтерв'ю. Таке враження, що Юрій Горбунов не може повірити, що він сам, його вчинки та проєкти можуть комусь щиро не подобатися. Обов'язково критика мусить йти від ботів або проплачених людей. Нагадаю про скандал, хоча ви, думаю, його і так пам'ятаєте, бо колотнеча була неабияка. Мінкульт провів серіальний конкурс, до якого одразу виникло багато питань у кіноспільноти і суспільства. Останнє переважно обурювалося, що на це діло виділили 448 мільйонів гривень, а воно не на часі.
У професійної ж тусовки було значно більше зауваг. Наприклад те, що сам конкурс був непрозорим. Тобто це не був такий пітчинг, як у Держкіно, коли весь процес можна подивитися онлайн і відомо людей, які ставлять оцінки. До цих конкурсів, звісно, теж є питання, але бодай зрозуміло, кому їх ставити. Мінкульт же зробив усе закрито: ми не знали, чому саме ці проєкти отримали фінансування, які були зауваження до тих, які не отримали, і найголовніше — а хто все це діло оцінював?
За чутками, це був сам тодішній очільник Мінкульту Олександр Ткаченко та режисер «Моєї прекрасної няні», «Байок Мітяя» та «Слуги народу» Олексій Кирющенко, який усіляко прагне будувати кар'єру в різних державних органах. І йому вдається все, крім посади голови Держкіно, на яку він претендував у 2019-му. Він не пройшов конкурс через незнання мови та відсутність громадянства.
Злі язики говорять, що саме на нього влада робила ставку, і коли він не пройшов, то просто хакнули весь конкурс і оголосили новий. Який виграла тоді ще абсолютно невідома в кіноспільноті Марина Кудерчук.
Імена цих людей вперто не розголошували. Очільниця Мультимедійної платформи іномовлення Юлія Островська в коментарі «УП Життя» сказала, що це страшна таємниця: «Персональний склад комісії ми не будемо розкривати. Це пов’язано з безпекою цих людей, оскільки за останні дні наші співробітники, чиї дані були в документах на Prozorro, вже отримали низку особистих погроз».
Але склад комісії не розкривали із самого початку, ще до будь-яких гіпотетичних погроз. Згодом тодішній в. о. міністра культури та інформполітики Ростислав Карандєєв мені підтвердив, що так, це справді були Ткаченко і Кирющенко. Серед переможців, нагадаю, багато компаній, так чи інакше пов'язаних з ОП. Окреме розслідування про це робили колеги з «Bigus.іnfo». Теж комусь продалися за 15 тисяч, не інакше.
Питання були також до термінів конкурсу. Його оголосили на початку травня (і зробили це так стримано, що купа людей у галузі про це знати не знали), а результати були вже наприкінці червня. Тобто за такий короткий термін продакшени мали придумати концепт серіалів та всі інші моменти, що саме по собі викликає питання. Тому з'явилися припущення, що панство здебільшого подавалося зі старими проєктами, які трохи фіксилися під війну.
Терміни виробництва теж були вкрай короткими — написати сценарії, зняти і зробити постпродакшен команди мали до кінця року.
Ваша Антоніна, звісно, ці серіали почала дивитися. Це можете зробити й ви на ютубі каналу «Дім». Щоправда, велика частина з них зрештою змінили назви. Їхня якість — абсолютно стандартна для нашого телебачення, тобто це більша чи менша кринжатина. Просто в цьому випадку в кілька разів дорожча. Як виняток можу назвати «Санаторій "Незабудка"», який в ефірі перетворився на «Новорічну шкереберть».
Цей проєкт теж критикували, переважно за назву, яка багатьом здалася зросійщеною. Зокрема й вашій авторці. Типу готель у Карпатах із назвою «Незабудка»? Ну камон. Неймінг для наших гір, може, і справді нетиповий, але незабудка — цілком українське слово. Не скажу, що я була в захваті від серіалу, але він виявився точно кращим за середньостатистичний рівень.
Я, чесно кажучи, сама була б рада дивитися хороші українські серіали, бо постійно лаятися на них — ну зовсім не прикольно. Хочеться і хвалити. Проте цей конкурс передбачувано не зміг породити якоїсь позитивної хвилі. Люди взяли державні гроші і назнімали таке, як завжди.
Не останньою проблемою було й те, що для наших серіалоробів здебільшого до 2022 року війни не було. Вони виробляли контент, орієнтований перш за все на російський ринок, не цікавилися політикою, країною та загалом питанням самоідентифікації. Ба більше — всіляко його розмивали. А процес переходу від байдужості до патріотизму відбувається трохи довше, ніж за помахом чарівної палички. Тому, звісна річ, у виробників телевізійних серіалів є певний імідж — явно не позитивний, і він підтверджується досі.
Що ж конкретно до Юрія Горбунова, то він давно має досить токсичний імідж. Точніше, якщо бути об'єктивними, то в нього і його проєктів багато шанувальників і багато критиків. Шанувальники, на думку самого Юрія, з'явилися тому, що його фільми та серіали близькі до народу і люди бачать у персонажах себе.
Протилежна думка в тому, що ці комедії під виглядом самоіронії щоразу протягують на екран образ забитого, дурнуватого і карикатурного українця в недоречно музейному народному строї. Цей образ роками плекала радянська і російська пропаганда та, на жаль, наші виробники.
Інший вид самоіронії на вітчизняних екранах ніяк не приживався. Тому Горбунова просто називали «класичним малоросом», і немає нічого дивного, що саме він вихопив найбільше в тому скандалі.
Що ж до його теперішніх слів, що, мовляв, продажні журналісти рознесли хибну інформацію про сюжет серіалу «СМТ Інгулець», то варто просто почитати синопсис. Нагадаю, претензія була в тім, що одним із головних героїв буде прототип кіровоградського підприємця та президент ФК «Інгулець» Олександр Поворознюк. Місцеві називають його «Григоровичем» або «папою». «Папа» — це також і номерні знаки Поворознюка. А тепер читаємо синопсис:
«Два талановитих айтишніка Максим та Данило втікають з фронтового Харкова і, по дорозі на Львів, опиняються на Кіровоградщині в смт "Інгулець", де всім керує фермер Олексій Паровоз по кличці "Батя". Програмістів записують до місцевої самооборони і призначають чергувати на місцевий блокпост і час від часу працювати на фермі».
Ні-ні, жодних паралелей з Поворознюком і бути не може. А хто так каже, тому заплатили 15 тисяч доларів. Персонажа, до речі, продовжують промотувати «Плюси». Недавно ми писали про те, як він прийшов на інтерв'ю до Наталії Мосейчук і які меми можна з цієї розмови наробити.
До того ж, нагадаю, цей синопсис дуже скидається на сюжет російського серіалу «Жуки». А це теж велика проблема нашого серіаловиробництва. Коли закуплені ще до повномасштабного вторгнення російські формати починають викручувати так, щоб адаптувати до війни. Аби не пропадало те, за що заплачено.
А взагалі, нині наша державна політика дуже лояльна до виробників серіалів і намагається всіляко їм допомагати. Держкіно у своїй стратегії (яку розкритикувала частина кіноспільноти) пропонує витрачати левову частку бюджету саме на серіали. Між тим, авторське кіно лишити з трьома копійками.
Тим часом саме воно нині відповідає за видимість України у світі, бо потрапляє на різні кінофестивалі, а творці не лише показують свій фільм, але спілкуються з авдиторією та пресою. І, безумовно, протистоять навалі росіян, які постійно пролазять на майже всі важливі події. Але підтримка таких неймовірно важливих дій якось виявилася неактуальною.
Держава більше переймається телевізійним продуктом. Мовляв, українцям треба свій контент, щоб вони не дивилися російський. Тому терміново потрібно знімати десятки серіалів, бо немає чого показувати. Щодо останнього — правда. Але ще раз поясню чому. Тому що величезні бібліотеки контенту, які є в наших телеканалів у загашнику, нині показувати просто не можна. Бо вони зняті російською, нерідко з росіянами в головних ролях і з російськими наративами.
Є лише комедії про «хохлів-рагулів». Але нам потрібні нові.
А що ж до цього тексту, то, я так розумію, за нього нам теж повинні заплатити. 10, а краще 15 тисяч доларів. Так що, шановні опоненти Юрія Горбунова, швидше виходьте на зв'язок.
