Як мовний срач перетворити на власний піар. Кейс Василя Сторчака
Щойно у фейсбуці стали з'являтися перепости та скрини бравурної заяви пана Василя Сторчака про свідомий перехід на російську мову, в коментарях понеслися питання «а хто це?».
І от вже за добу певна бульбашка, яка з пів оберту включається у мовні срачі, точно знає, що це письменник-дебютант. І що від нього через мовний демарш зараз відмовилось видавництво, яке вклалося в цей дебютний текст.
А сам пан Сторчак уже анонсує публікацію своїх декількох інтерв'ю «у пресі в справжніх журналістів з етикою». Питання: чи сталися б з новим автором ці декілька інтерв'ю, якби не скандал?
Нагадаємо, все почалося з мовної колотнечі, коли акторка Лариса Кадочникова відмовилась перейти на українську під час вручення премії імені Параджанова. Через це кілька днів тривали мовні баталії в соцмережах та пресі. Народній артистці присвячували сотні гнівних дописів , а частина людей стали на її захист. Подекуди захищали навіть не її, а російську мову.
Серед таких опинився і наш сьогоднішній герой. Він написав пост-заяву, де оголосив, що принципово переходить на російську.
Видавництво, яке зробило ставку на молодого письменника, це побачило і офігіло. Йти далі разом із зашкварним автором — це як за власні гроші викупити всі квитки в «шакалячий експрес». Тому співпраця на тому й закінчилася. Хоча це й завдасть видавцям збитків.
Це, до речі, був не перший прецедент, коли автора поплавило від образи за російську мову. За місяць до того він накатав лонгрид-блог про те, як страшні «націоналісти» здають книжки російською мовою в макулатуру.
Шкода, що ніхто не встиг відстежити кількість переглядів того тексту до скандалу і після. Щось нам підказує, що обурені заявами Сторчака люди зробили тому блогу «авдиторію».
Не дуже схоже, щоб автор прораховував свій демарш як свідому піар-акцію, адже розуміння, у що він вляпався, прийшло трохи пізніше.
Цей пост станом на зараз Сторчак або видалив, або закрив. Але скрини гуляють соцмережами.
Згідно з офіційною біографією (яку досі можна знайти на сайті видавництва), Василь Сторчак народився в Богуславі, вчився у Київському військовому ліцеї. Закінчивши його в 2007 році, став спочатку студентом, а потім курсантом Військового інституту телекомунікацій і інформатизації при КПІ. По закінченню інституту служив п’ять років офіцером у батальйоні зв’язку бригади тактичної авіації у Василькові. Далі була друга освіта в університеті Драгоманова. Вивчав психологію.
На російському агрегаторі для пошуку психологів B17.ru Сторчак зазначений як гештальт-терапевт. Абсолютна більшість українських гештальт-терапевтів свого часу навчалась у Москві. Звідти ж і отримувала сертифікацію. Так було аж до повномасштабного вторгнення. Українська спільнота міжнародним співтовариством визнавалася частиною російської.
Знову ж таки, зараз пошук на сайті B17.ru Сторчака не знаходить, але скрини і тут не горять.
Заради справедливості визнаємо, що після реєстрації Василь Сторчак не надто довго шукав клієнтів через російський агрегатор.
Так само недовго, як і тривала його письменницька кар'єра. І хоча він визнає, що підставив видавництво, потік ненормативної лексики на адресу обурених коментаторів не припинив. Уже навіть Лариса Кадочникова, з якої все почалося, перепросила за свою російську на сцені. А пан Сторчак продовжує гнути своє.
Тож «екзистенційні переживання та кризи», які Василь Сторчак був готовий терапевтувати у клієнтів, прийшли і в його життя.
Цікаво поспостерігати, чи спрацьовує в сучасних українських умовах принцип «усе, що не є некрологом — піар». Чи монетизує негативну медійність письменник-початківець. Або все ж таки репутація має значення і включиться «культура скасування».
