Страшне неподобство: вже нікого і за дупу не вщипнеш. Винничук ностальгує, а ми не дивуємось
Звісно ж, щелепа відпадає не через те, що пан Юрій Винничук має погляди, відмінні від мейнстриму і сучасної етики. Про це можна було здогадатися і за його творами, і за загальною тональністю публічних висловлювань. А от що справді дивує, що така колонка в принципі може сьогодні з'явитися в поважному виданні.
«Була колись розпусна епоха» — під таким заголовком у середу вийшов текст на «Збручі». В ньому письменник рефлексує черговий скандал зі звинуваченнями викладачів у сексуальних домаганнях.
Цього разу вже мова не про столичні виші. Тепер говорять про викладача Львівського університету Йосипа Лося. Все, як і з «народними артистами»: десятки свідчень колишніх студенток, огидні історії.
В колонці Юрій Винничук підтверджує, що все це справді відбувалось роками.
Здається, щось невловиме змушує між рядків прочитати: «Сучка не схоче — кобель не скоче».
Хоча ні, не здається. І цілком вловиме. Бо наступна фраза письменника прямо нам про це говорить:
«Ось у чому суть. Якщо навіть на десять дівчат лише одна погодиться стати коханкою, то цього цілком достатньо, щоб рухатися й надалі у цьому напрямку».
Тобто, якби, любі дівчата, ніхто з вас не погоджувався, то і старі пердуни б не заохочувалися. Суцільна провокація, правда ж?
Взагалі текст починається з тези, яка і задає тон:
«За часів моєї бурхливої, а подекуди розпусної молодості ніхто з нас не чув таких слів, як сексизм, мізогінія чи, прости господи, аб'юз».
Оце «прости господи» — улюблена вставка Антоніни. Це приблизно те саме, що цокнути язиком і драматично закотити очі.
Десь із такою гримасою ми й уявляємо автора, який пише про «старі добрі часи» своєї молодості, коли «оцього всього» не було. «Чомусь».
Так, Винничук приправляє текст дисклеймером про те, що всі ми, читачі, зазвичай читаємо дупою. І раптом що, самі винні, якщо прочитаємо і подумаємо, що автор вважає домагання нормою. Не вважає.
Але ось наступна цитата:
«В порядку речей була ще одна сторона сексуального надуживання: переспати з п'яною, практично непритомною дівчиною. Ніхто це тоді не вважав зґвалтуванням. Якби дівчина написала заяву в міліцію, з неї б лише посміялися. Зараз навіть через десять-двадцять років після події можна заявити про ґвалт і добитися покарання. І навіть при відсутності доказів. Є лише її слово проти його слова».
Коментарі до колонки не залишають сумнівів: читачі зрозуміли автора саме так, як треба. Але не так, як хотілося письменнику.
Хоча автор і намагається апелювати:
Зізнаємося, Антоніна цей текст читала так само, як і інші читачі — не головою, на думку Юрія Винничука. Переважно вмістом голови — очима і мізками. І очі бачили й ось таку цитату:
«У грудні в КМА скасували лекцію відомого філософа лише через те, що він сповідує традиційні цінності, назвавши його гомофобом. [...] Очевидно, сповідувати традиційні цінності тепер небезпечно, бо агресивна меншість завше готова зацькувати ялову більшість».
Звісно, в соцмережах понеслося.
А організація «Гендер в деталях» номінує колонку на антипремію «Сексизм-патруль». Причому навіть не автора, а видання «Збруч» за публікацію.
Окремі емоції ваша Антоніна отримала від пасажу «майстра пера»:
«Бо настали інші часи. Часи, коли таке цнотливе слово, як «дорогенька», може викликати щире обурення в деяких журналісточок».
Бо «дорогенькою» свого часу Петро Порошенко назвав журналістку «Детектора медіа» Марину Баранівську. І протестували тоді проти зверхнього ставлення президента до людей, які виконують свій професійний обов'язок — ставлять запитання, — не «журналісточки», а медіаспільнота.
Фанати «традиційних цінностей» в їхньому особистому архаїчному розумінні цих цінностей сьогодні можуть відчувати натхнення через реакційні процеси у США, заяви Дональда Трампа, загальну тональність і ухил в бік консерватизму та реваншизму. Але дідусі з ностальгією і масними очима забувають про те, що публічні сеанси «раніше було краще» ще ніколи не зупиняли прогресу.
