Коли нам врешті-решт знову знімуть різдвяно-новорічний хіт? Бо поки які часи, такі й мюзикли
Ви вже зрозуміли, що Антоніна зараз буде вередувати і критикувати плюсівський різдвяний мюзикл.
Але спочатку давайте поверхово пригадаємо минулі телевізійні тренди. На українському ТБ успіх цього формату стартував з хітових «Вечорів на хуторі поблизу Диканьки» з Олегом Скрипкою та, прости господи, Ані Лорак у головних ролях. Після того щорічно виходили нові проєкти. Назвати їх українськими язик не повернеться, бо в них завжди було російське фінансування, російська мова, російські актори і музиканти.
Незмінним атрибутом майже всіх мюзиклів — і якісних, і не дуже — була Вєрка Сердючка. Один із них навіть повністю їй і присвятили — «Пригоди Вєрки Сердючки». Режисером більшості був Семен Горов.
Не так багато з них справді лишилися в пам'яті, але все ж святковий настрій вони створювали. Інколи не так історією, як піснями. Особливо ті, де за музику відповідав Костянтин Меладзе. Наприклад, важко сказати, що за мюзикл такий був із назвою «Попелюшка» (2002). Але пісня Сердючки з «ВІА Грою» про те, як вийти заміж за принца, ще багато років по тому була хітярою.
У другій половині десятих — на початку двадцятих років мюзикли на українському ТБ заглохли. Вийшли з моди. А може, телевізійники зневірилися зняти щось успішне. До президентських виборів розважальним контентом був «один суцільний Квартал». Вони, до речі, теж колись пробували свої сили в клепанні мюзиклів. «Три мушкетери» (2004), де Зеленський — автор сценарію, не злетіли.
І от «Плюси» взялися за, здавалося б, благородну мету — створити щось святкове і покращити настрій українцям. Мюзикл «Різдво. Ти не один».
Режисерсько-операторський тандем — багатонадійний: подружжя Катя Царик і Юрій Король. Царик була режисеркою дуже масштабних постановок, у тому числі пам'ятного останнього перед вторгненням Дня Незалежності на Майдані, перших сезонів телепроєкту «Голос», музичних відео («Плакала» гурту «Казка», «Старі фотографії» Скрябіна тощо) Король, здається, був оператором-постановником чверті всіх українських прокатних фільмів. Ну ок, може не чверті, але фільмографія в нього чимала, причому саме кіношна («Сторожова застава», «Кіборги», «Шляхетні волоцюги», «Захар Беркут»).
Але що вийшло в такої обнадійливої команди?
Нам здалося, що вийшов мюзикл від авторів у депресії.
Похмура кольорова гама — на екрані майже весь час темно. Більше сумно, ніж весело — дівчинка-героїня переживає, що її ніяк не заберуть із сиротинця. Незрозуміло і заплутано: мала забігла в ЦУМ поміряти сукенку з вітрини, а її відправили сумбурно спілкуватися з цілим списком духів.
Окрема справа в цьому творінні — акторська гра. І хоч різдвяний мюзикл наче й не вимагає аж такої точності, щоб глядачі вірили, адже це казка для дорослих з великою мірою умовності, — але ж ну не до рівня дитсадкового свята ялинки! Так, більшість людей на екрані — зірки шоубізу і не зобов'язані бути ірмами вітовськими. Але навіть із професійною командою відповідальними за акторську гру часто є режисери. Від їхнього вміння працювати над персонажами багато в чому і залежить рівень гри.
Щоправда, на екрані є і професійні актори — до Андрія Альохіна, наприклад, питань нема. Як і до Віктора Андрієнка та, доводиться визнати, Юрія Горбунова.
Але, святі крокодили, це справжня мука — слухати «екскурсоводку» Катю Осадчу, яка говорить інтонаціями «Світського життя» із групою малих дітей. Або терпіти довжелезну пісню у виконанні Юрія Горбунова (три куплети!), особливо зважаючи на те, що відеоряд при цьому не міняється — його показують лише із двох ракурсів. Обличчя співочого телеведучого ми бачимо за решіткою дверей ЦУМу та всередині.
Продактплейсмент ЦУМу, до речі, теж сумний.
Катя Осадча «вражає» дітей інформацією, що універмаг стояв на цьому самому місці «ще під час Другої світової війни». Ріллі? І шо? Хочеться спитати. Але діти роблять захоплені обличчя. Хоча для їхнього віку що сорокові роки ХХ століття, що часи Київської Русі — це десь приблизно однаково далеко. А для тих, на кого розрахований продактплейсмент, це не та інформація, яка створює бажання піти скупитися до ЦУМу.
Дівчинка, до речі, вдягнута в якесь сумне пальто приблизно тих самих років. Якраз доречно виглядало б у часи форсування Дніпра.
У якийсь момент нам стало здаватися, що це, навпаки, антиреклама ахметівського ЦУМу, бо після відсилок до Другої світової нам повідомили, що це місце ще й переповнене духами. А за скляними дверима якраз Юра Горбунов співає. Антоніна би втекла в ту саму мить, чесне слово!
Далі переповідати немає жодного сенсу. Згадаємо лише те, що запам'яталось. Дівчинка заходить всередину, Горбунов у ролі головного на хазяйстві агітує її подивитися всіх духів і визначитися, яку і в кого придбати суперсилу. Адже наша героїня вважає, що її досі не вдочерили, бо їй чогось бракує. Але ми вважаємо, що треба було не ходити по всіх, а зразу торгуватися на місці з Горбуновим за здатність переконувати і колядувати бюджети на проєкти. Це однозначно суперсила ведучого і продюсера.
Була серед цього параду персонажів і Маша Єфросиніна. Та-а-ак старалася, та-а-ак демонічно вигравала злого духа в чорному пуховику! Місцями навіть здавалося, що вона намагається дівчинку звабити. Бо місцями аж стогнала.
Словом, теж «акторка». Заслужила право заспівати пісню. Ще одне спірне музичне рішення.
Наймилішим створінням, якого зустріла дівчинка, був, як водиться, Монатик. Смішний, вдягнений, як Джої в «Друзях», коли нап'яв на себе все, що міг забрати в Чендлера.
Тусовку «Вітрів» із гурту Kadnay, Otoy та актора Максима Девізорова витратили бездарно. Антоніна тільки було налаштувалась хоч на красивих чоловіків подивитись, але їх стільки не показували, як наприклад, смакувала камера Єфросиніну. Ну і абсолютна відсутність смішних жартів змушувала нас кринжувати біля екрану.
Ну і ще одне. Антоніна жінка ще та. Може собі дозволити тихенько, поки ніхто не бачить, пооб'єктивізувати чоловіків. Та коли ці дорослі дядьки вчотирьох затягують у ліфт маленьку дівчинку, навіть вона чипсами вдавилась. Якось стрьомно, ні?
Взагалі, враження таке, що або весь бюджет витратили на зірковий каст і команду, або ж кошторис був дуже скромним. Це видає засилля великих і середніх планів. Під час перегляду просто нема чим дихати — камера рідко коли від'їжджала достатньо далеко від персонажів, щоб ми побачили хоча б де вони. Так, нам повідомили, що в ЦУМі, але, здається, на зйомку групу туди пустили вночі і не дали відійти далі двох метрів від вхідних дверей. Ми знаємо, як гламурно і яскраво може виглядати зйомка в ЦУМі. Це не вона, точно.
У зв'язку з цим хочемо згадати «перлину» минулорічної «мюзіклотворчості» від Миколаївського трамвайного депо.
Там бюджет явно, як у дитячого свята в Будинку культури, але все одно воно дуже світле і яскраве. Настрій точно створює. Пісню «Ластівки» (ті, що «ромашки-ромашки-ромашки») навіть розтягали потім по гумористичних шоу.
Напевно, передивимось про трамвай замість «Різдво. Ти не один».
Втім, Антоніні ото аби побурчати. В ютубі мюзикл перегляди набирає. На момент написання матеріалу вже майже 350 тисяч було. Думаю, творці задоволені. Але ми маємо багато сумнівів, що це будуть передивлятися роками.
