У Завадюка поговорили про бидло, коноплю і ТБ

Уявляєте, на днях наймолодший мій блогер Володя Завадюк із «Вікон-новин» прочитав свою першу в житті неакадемічну лекцію на тему: "Чим пахне сенсація?! Телебачення провокацій, цікавинок, скандалів... (записки дигера)". Про подію я дізналась з інтернету і просто не могла її пропустити. Проходила вона в «Розумній ресторації» - місці, де люди збираються, аби «поїсти корисної інформації». Там часто проводять семінари та майстер-класи різної тематики: математика, НЛП, письменництво, майстерність кохання...  

Семінар Вови мав початись о сьомій вечора. Люди через снігопад запізнювались. Завадюк сказав, що навіть він скористався метро через негоду. Ведучий «Критичної точки» (ТРК «Україна») Микола Сирокваш мав приїхати, але так і не з''явився. Наталка Соколенко, кращий репортер за версією «Телетріумфу» 2008-2009 року, прийшла зі своїм чоловіком, який, пробувши на семінарі декілька хвилин, зразу ж поїхав на роботу. Також прийшли поважні гості - Ярослав і Валентин, котрі якимось чином замішані в українських політичних колах. Що це означає, вони так і не пояснили. Всього людей було небагато, але компанія приємна і цілком налаштована сприймати нову інформацію щодо телебачення.  

Ось, де ховається сенсація

Завадюк підозріло дивиться на Дусю...

...і не приховує хвилювання

Скоро все почнеться

"Хто ж там йде?"

Останні приготування

А в сусідній залі - виставка ведмедиків :)

На початку лекції Володимир Завадюк перепросив, що хвилюється. «В етер виходити набагато легше, тому що там на тебе дивиться око однієї телекамери, а ваших очей багато. Ми поговоримо про телебачення, яке воно є насправді. Головне в телебаченні - це вміння віддзеркалювати, показувати дійсність через картинку». На цих словах Вову перервали. Йому подзвонили уточнити щось стосовно сьогоднішнього сюжету. Він, як завжди, знімав репортаж з «Україна має талант». Таким чином Завадюк показав один із елементів роботи справжнього репортера - бути напоготові 24 години на добу.

Вова підготував відеонарізку з найяскравіших сюжетів за останній час. Була там і Оля Червакова зі своїм сюжетом про Ткаченка, який розбив їй мікрофон. Був ще Осман Пашаєв, що подарував президенту кота. Звичайно, і серія сюжетів про Чупакабру. Також Завадюк показав свій сюжет про зарослі культивованої коноплі.

Далі лектор розповів, яким має бути справжній журналіст. Перша риса - це вміння слухати. Шукати сенсацію та цікаві деталі там, де інші не помічають. Наприклад, коли мер Києва Черновецький обізвав російського журналіста котом, а журналістку «Комсомольської правди» запросив на інтимну зустріч. Жоден канал цього не показав, а «Вікна» своїм сюжетом викликали резонанс.  

Ще одна риса гарного журналіста - почерк. Володимир нарікає, що мало хто з молодих мас-медійників його мають, та й не всі досвідчені знають, як викохати власний стиль, манеру, внести родзинку в свій матеріал. Еге ж, у Завадюка свій почерк точно є, його манеру взагалі важко з кимось сплутати.  

Далі Завадюк розповів про зовнішній вигляд журналіста: «Якщо ти погано виглядаєш, то краще просто не знімати стендап. Треба мати власний стиль. Вигляд у кадрі - це важливо! Люди можуть бути негарними на обличчя, але їх приємно дивитись. У них є фірмовий стиль, індивідуальні фішки. Наприклад, Наталка Соколенко на вагомі події для нашої держави з''являється у вишиванці».  

Мені здалось, що не тільки присутні на семінарі винесли із зустрічі корисну інформацію, а й сам Завадюк. Наталка Соколенко, яка всю лекцію сиділа в залі, постійно її доповнювала, підштовхувала Завадюка на цікаві теми, дискутувала із присутніми.   

"Де ж той сюжет...?"

Завадюк ставить запитання, і ніхто не знає відповіді...

"Треба мати власний стиль. Вигляд у кадрі - це важливо!"

Друг Завадюка Дмитро уважно слухав лекцію

А це, мабуть, прихильниці Вови. Записують кожне його слово

Ця публіка вміє слухати...

...і говорити

Тепла домашня атмосфера...

 ...і чай зближує людей

Після семінару я поговорила із самою Наталкою:

- Під час семінару ти казала, що в нас дуже молоді журналісти, і тому їм бракує досвіду. Тобі справді здається, що Вова має достатньо знань, щоби навчати ще когось?

- Так. Я казала стосовно віку журналістів, але це не про Вову. Хіба його провина, що немає наставників? У нас перші недержавні новини вийшли в 1994 році, так у кого вчитися? На телебаченні дорослих журналістів - одиниці, і багато хто з них зганьбили свої імена. Прикладом може слугувати Піховшек. У нього не можна вчитися! А в кого можна? У Юрія Макарова... Зараз він мало з''являється на телебаченні, але достатньо подивитись його фільми, які є взірцем телевізійної журналістики. Головне - це співвідношення слова і картинки. Дипломну роботу я писала про російське телебачення. Там взірець - це Кисельов, Парфьонов...  

- А в кого вчилась ти, Наталю?

- Я продовжую вчитися. Мені 34 роки. Якщо дивитись із погляду західної журналістики, я журналіст-початківець. Якби я була на Заході, то спочатку би навчалась в одному університеті, потім у другому, потім би була помічником журналіста, і десь у такому віці, як зараз, почала би працювати. Ми всі журналісти приблизно одного віку і вчимось один в одного. Маю на увазі журналістів провідних каналів. Але, знову ж таки, на «Інтері» нічому вчитись. Там лише поодинокі роботи бувають: Ярмолюк - Осетія - і  Цаплієнко, який уже на новини не працює. Мені ще дуже подобається Наталка Фіцич. Для розвитку я ще читаю книжки: Опри Вінфрі, Ларрі Кінга, настанови редактора BBC, настанови Associated Press. Мені пощастило, я закінчила курси «Інтерньюз-Україна», де викладав продюсер із BBC Рассел, шкода, що він помер... Є Женя Федченко, який зараз викладає в Києво-Могилянці, в Школі цифрової журналістики. Він був класним ведучим програми «Вікна. Світ» .Час уже пройшов, але я пам''ятаю, що для мене це був певний взірець. У цілому, доводиться вчитись на зарубіжних книжках.

Наталка Соколенко вбралась, ніби на важливу державну подію

Те, що немає книжок наших - не добре і не погано. Це об''єктивна реальність. Має з''явитися плеяда журналістів 40-50 років, щоби вони могли вчити нове покоління, щоби вони були наставниками. Вони не повинні продаватись, хоча спокус довкола дуже багато. Хтось не дожив, як Гонгадзе. Може, за років двадцять такий гурт журналістів в Україні з''явиться. А зараз це інтуїція і робота наосліп. Ще треба вчитись дикції у професійних викладачів. Також, зараз не є проблемою відвідувати різні тренінги. От я недавно була на тренінгу «Судовий репортаж»: що можна робити журналісту в суді, а що заборонено. Влаштовує Львівське юридичне товариство. Є й інші спеціалізовані - по СНІДу, по медицині, екології, по парламентській журналістиці.  

- Що для тебе значить хороший журналіст?

- Я розповім одну історію. Антон Степюк їздив робити сюжет про компанію по обслуговуванню дипломатичних представництв при КМДА. І проходило це все в районі дорогих котеджів. І от вони ходять, ходять, роздивляються... Все таке гарне. Степюк дивиться, котеджі такі дорогі. І директор цієї компанії каже Антону: «Чого сумуєте?» ‑ «Я сумую з того, що я журналіст і ніколи такого не куплю». А він йому відповідає : «Не сумуйте, ви будете працювати і станете хорошим журналістом, і врешті-решт купите». А цей Степюк і питає: «А хорошим, як Гонгадзе, чи хорошим, як Піховшек?..» Той махнув рукою, пішов і більше до Степюка не ліз...  

Нарешті черга дійшла й до винуватця події - Володимира Завадюка. Ось про що ми говорили:  

- Тебе запросили чи ти сам ініціативу проявив?

- У нас двосторонній контракт із «Розумною ресторацією». Мені було би дуже цікаво вести подібні лекції, навчати чомусь практичному. Можливо, я не маю достатньо досвіду для цього... Вчусь я зараз в Інституті журналістики, де нічому практичному не навчають. А практичні лекції - це дуже важливо. До нас на канал приходять люди, які зовсім не розуміють, що таке телебачення. Для мене було важливим побудувати першу лекцію по типу записок дигера. Щоб це було цікаво навіть тим людям, які прийшли тому що їм нічим зайнятися вдома.

- А для чого це тобі?

- Це потрібно для власного зросту. Мені треба показати, що я можу ще й це робити. Це цікаво, і далі я хочу розвивати семінари, займатись цим серйозніше.  

- В якому плані серйозніше?

- Постійно вести якісь лекції. Ми вже з «Розумною ресторацією» спілкувались... Можливо, згодом я напишу курс лекцій. Можливо, їх будемо кудись продавати. Акцент я хочу зробити саме на «Розумній ресторації», тому що це, як на мене, дуже цікаве починання в Києві.  

- Хто кому платить гроші? Ти ресторації чи вона тобі?      

- Зараз я покличу Іру, вона все розкаже.  

Іра: Ми йому платимо. На загальних засадах У нас усі викладачі отримують 50% від зібраних грошей.

Вова: Мені це не через гроші цікаво.

Іра: Та в нас усі викладачі працюють не заради грошей. Гроші і не такі великі виходять. У нас програма лояльності... Багато знижок. Тут насправді всі ентузіасти.        

- Взагалі окупилась «Розумна ресторація»?

Іра: Та ми нещодавно відкрились, три місяці лише... Ще ні. Працюємо! А Завадюка ми ще обов''язково покличемо. В нього є професіоналізм і практичність. Багато викладачів цього не показують. Вони викладають в університетах, і з практикою в них не дуже. Нам треба, щоб людина робила шоу, як Завадюк, а вони всі такі академічні...

- Чому ви обрали саме Завадюка, а не когось іншого з ТБ?

Іра: Тому що Володя сам нам запропонував. Ми дуже зраділи.

- Вова, ти ж зараз на п''ятому курсі. Будеш іти на магістратуру?      

Завадюк: Чесно кажучи, знаючи ціну магістратури в ІЖ...

- А на бюджет вступити?

- Я буду пробувати. Просто я не бачу сенсу вступати на контракт, враховуючи рівень викладання фахової журналістики в ІЖ.  

- Навіщо ти взагалі пішов в ІЖ?

- Я одразу не знав, що там вчать не зовсім тому чому я би хтів навчитися. Я приїхав простим вінницьким хлопцем, не спілкувався з журналістами... Фахова освіта потрібна. Зараз я розумію, що краще було би вступити в Карпенка на режисуру. Я хочу туди вступити...  

Простий вінницький хлопець

Так Вова пережив перший у своєму житті викладацький досвід. Бажаємо йому, 22-річному, великих досягнень у житті. Йому ще вчитись і вчитись, але наразі він має за плечима немаленький досвід.

Цілую в солодкі вуста, Володю! Учись, чужому навчайся і мене не цурайся.

Дуся    

Фото Андрея Скакодуба