Шахи, Кива та «велосипедки»: як журналісти в Києві збирали на патрони для ЗСУ

У просторі «Перемога» в серці Києва людно: крізь турнікет прохідної один за одним просочуються учасники та гості заходу «Влучний збір», організованого журналістами-волонтерами під егідою руху «Veteranka». Наша спільна мета — зібрати гроші на набої снайперам із 67-ї та 112-ї бригад і «Легіону Свободи» Нацгвардії. Один патрон коштує 300 грн — це мінімальний вхідний донат. Проте крім звичайного збору грошей організатори задумали дещо незвичне: шаховий турнір.

Відбірковий тур пройшов онлайн 3 грудня: тоді у шалено швидкому режимі на електронних дошках змагалися 264 людини. Кожен охочий міг узяти участь і потрапити у фінал. У ньому — справжня заруба: десятка найкращих за результатами онлайну сідає за справжні дерев’яні столи.

«У мене просто: “місто Київ”»

У великій залі — екран з анонсом подій, високі столики, закуски та напої. У кінці приміщення — лоти для тихого аукціону. Біля кожного — папірець: туди підходиш тихенько, так само тихо вписуєш ставку й повертаєшся до основного заходу. Тихо.

На годиннику вже 13-та — час старту, проте зимовий Київ закрутив відвідувачів у сніжному танцю й вони не спішать. Повільно струшують із себе грудневі сніжинки, розмотують довгі шарфи.

Біля ляльок-мотанок тихого аукціону стоїть їхня авторка — письменниця Тетяна Чеховська-Косцова. Вона хвилюється та поправляє свої роботи, щоб стояли рівно.

«У моїй родині двоє шахістів: син, 9 років — 2-й розряд, і чоловік — любитель. Почав грати, коли дитина почала. Сама теж пробувала, але... як це так сказать красиво, щоб не осоромитись? Не моє! (Сміється.) Вони обидва взяли участь в онлайновій події, але не пройшли сюди. Тоді ж дізналася, що буде аукціон — і запропонувала свої мотанки», — розповідає письменниця.

Тетяна Чеховська-Косцова та її лоти-мотанки (тут і далі фото Максима Поліщука, «Детектор медіа»)

Зала наповнюється людьми, деякі з них сідають за столи з табличками «Вільна гра». Ці столи — для гостей турніру: учасники змагатимуться поверхом вище. Співорганізаторка заходу журналістка Василина Думан оголошує у мікрофон: «Скоро починаємо. Чи є вже Олександр Поліщук?»

Чоловік у темно-сірому піджаку підіймає руку. Отже, всі шахісти вже прийшли, і, поки їх не затягнула гра, можна трохи поговорити. Підсаджуюсь до нього й він розповідає:

«Я 28 років тому був КМС із шахового спорту. Те, що я пройшов у десятку — це везіння. Тут зібралися майстри, гросмейстери — і я один тут такий. Звісно, на перемогу не претендую. Гляньте, — показує мені список учасників, — у кожного тут прописані регалії, а у мене просто: “місто Київ”». 

Василина Думан представляє лот тихого аукціону

Грають усі

Але хтозна, може, саме йому пощастить виграти головний приз? Сьогодні це дуже незвичайні шахи: вони зроблені з болтів збитого над Херсонщиною окупантського літака Су-25. Творець артефакту — ветеран Віталій Бернацький. Він сьогодні теж тут, із любов’ю дивиться на свій витвір: «Тут усе з різних сплавів, обробляти доводилося все окремо. Багато часу і роботи, але вам подобається?»

Призові шахи з деталей збитого російського Су

Глядачі аплодують: вийшло справді круто. Чую поряд шепіт двох подруг: «Переможець розіграє на аукціоні — точно тобі кажу, не забере додому!»

Уся можлива підготовка завершена: готовий синтезатор для музикантів, мікрофон для запрошених гостей і стендаперів, офіціанти для голодних — і дошки з клітинками для шахістів.

Підпільний стендап марно намагається відволікти гравців від шахівниць

Арбітр сьогоднішнього турніру — майстер спорту України та FIDE, тренер, міжнародний арбітр і шаховий організатор Олександр Приходько. Він бере аркуш А4 — найголовніший документ — і веде учасників на другий поверх приміщення. Ми проводжаємо їх бурхливими оплесками. 

Арбітр турніру Олександр Приходько 

Одна з учасниць Поліна Лищенко спізнюється. Суперники готові чекати скільки завгодно, але графік турніру — навряд. Тож арбітр Приходько сідає на її місце: «Я гратиму!». І це, як виявляється, не адмінресурс: Олександр теж пройшов онлайн-відбір до турніру й має законне право на участь.

«З шести років граю. Фанат»

Тим часом на більш «приземленому» поверсі розпочинається позашахова частина заходу. Можна було б назвати її концертом, але журналісти в оргкомітеті — на те й журналісти, щоби музичні номери чи виступи стендаперів чергувалися з серйозними інтерв’ю з медійниками, військовими та волонтерами. Ближче до вечора чекають Андрія Куликова, співорганізатор Євген Кузьменко (політичний оглядач «Цензора.нет» і фанатичний шаховий блогер) готується до бесіди з журналістом-письменником — воїном ЗСУ Михайлом Бринихом (автором роману «Шахмати для дибілів»).

Андрій Куликов дискутує з Міланом Лєлічем

Євген Кузьменко, Михайло Бриних та підступний відеопроєктор

Мікрофон бере перша запрошена гостя — доброволиця, саперка, засновниця фонду «Свої» Леся Литвинова. Вона у формі. Натренований погляд сканує аудиторію на предмет загрози. Все чисто. Можна поділитися наболілим: «Війна ніколи не піде з людини, яка була там. Це пожиттєво».

Від Лесі слово переходить до журналіста-блогера Дениса Казанського — його «допитує» співорганізатор і ведучий заходу, політичний оглядач «РБК-України» Мілан Лєліч. А я біжу нагору дивитися на змагання: вже мають бути перші результати. Заплановано дев'ять турів. У кожного шахіста по три хвилини часу, які вони самі контролюють натиском на секундомір. Тож три хвилини можуть дуже розтягну… Що?!

Денис Казанський і Мілан Лєліч

Шахісти грають блискавично! Я не встигаю навіть подивитися на дошку — а вже все змінилося. Три, два, один — потиснули руки. Гру закінчено. Мене завжди дивувало, чому шахи — спорт. Ось воно! Паралельно з блискавичною роботою мозку так само миттєво мають працювати очі й руки. Затримаєшся — програєш.

Тільки що виграв міжнародний майстер, віцепрезидент Федерації шахів Києва Олексій Малий. Сьогодні він у синьому картатому костюмі зі шкіряною барсеткою у руках і з вогнем в очах:

«Мене запросили на цей турнір. Узагалі я приватний нотаріус, шахи — мій релакс. Зараз багато справ, пов’язаних зі спадщиною. Працювати, як розумієте, дуже складно… А це чудовий івент, блага ціль. Радий бути тут і допомагати ЗСУ. Попри велику війну, нам у федерації вдалося за цей рік провести всі заплановані турніри вчасно. На жаль, важко фінансово: багато меценатів, що допомагали нам до війни, нині не можуть це робити. Але робимо, що можемо. От шахи й годинники на цей турнір я зміг надати — вже якось допоміг. Я з шести років граю. Фанат».

Олексій Малий, віцепрезидент Федерації шахів Києва

І жінки бувають майстрами

Олексія перехоплюють інші шахісти, а я ловлю Поліну Лищенко: вона таки встигла на старт турніру. Непомітно проскочила одразу на другий поверх і стала одинадцятою, бо арбітр Приходько грати вже налаштувався та вставати з-за столу не забажав. Поліна — кандидатка в майстри спорту та віцечемпіонка України серед дівчат до 16 років. Зараз їй вісімнадцять. Сьогодні вона — єдина дівчина серед шахістів. Скоро почнеться наступний раунд, але маємо кілька хвилин:

«Була в мене ситуація під час іншого турніру. Підходить учасник і каже: а що, жінки бувають гросмейстерами? Жінки бувають майстрами? Кажу: “Звичайно, бувають”. Потім наступну партію ми граємо разом — і я перемагаю. Було приємно. (Сміється.)»

Поліна Лищенко за шахівницею

Поліна — з Нової Каховки. Пішла там у шаховий гурток, бо шахи вабили її. Згодом почала їздити у Херсон, до тренера. Рідне місто вже навчило її чого могло. Тепер дівчина живе й працює у Києві. Навчається в Інституті міжнародних відносин на дипломатку та є тренеркою з шахів. Мріє відкрити власну шахову школу.

«У мене не математичне мислення. Я не математик. Але я люблю будувати стратегії та комбінації. І у цьому вміти рахувати до десяти — цілком достатньо. Для мене шахи — це про красу, а не про прорахунки. Багато хто цьому дивується. А я така, я так живу. І у мене виходить».

«Дєтка в велосіпєдках»

 У нашу розмову вривається музика з першого поверху:

«Дєтка в велосіпєдках

Стріляєш мєтко-мєтко.

Прям у глаза глазами

Лопаєш капіляри».

Це вокаліст гурту «Квіткіс» Діма Войналович — теж журналіст, керівник розважального розділу в «РБК-Україна». Сьогодні він без гурту, тільки з гітарою. Але й цього достатньо для створення максимально еклектичної атмосфери. Поряд зі мною — високоінтелектуальне змагання, а поверхом нижче — «дєтка в велосіпєдках». Поліна каже, що її це не відволікає.

Спочатку таке оформлення заходу викликало в мене дисонанс. А потім я прислухалася до себе: тю, це ж наша реальність. Наче вся Україна зібралася в одному приміщенні: тут ЗСУ пачками кладуть рускіх, там волонтери тягнуть непіднімні вантажі на пошту. Праворуч науковці розробляють нові дрони, ліворуч співають музиканти. І про війну співають, і про вєлосіпєдкі. А репортери про все це пишуть. Бо ми живі. Нам потрібен повний спектр емоцій. Головне, щоб усі ми в якийсь момент відволіклися від своїх занять. Завмерли на мить. І скинули донат.

Турнір у розпалі

За столиком «Вільної гри» — перекладач та публіцист Олександр Михельсон

Турнір у чотири роки

Мої філософські роздуми перериває напружена партія: Олександр Приходько проти наймолодшого учасника Яна Дьоміна. Титулований Олександр б’ється, наче лев, але програє талановитому Яну. Поряд зі мною його батько — Олександр Дьомін:

«Ян обожнює шахи. У нас у сім’ї ніхто не грав, він сам захотів. І вже кандидат у майстри спорту, чемпіон України серед юнаків до 14 років. Ще на фортепіано грає — 4 клас музичної школи. Намагаємося створити йому всі умови для розвитку, бо дуже талановитий хлопець. Тільки інтерв’ю вам не дасть — соромиться. Але ви обов’язково про нього напишіть, добре?»

Олександр Приходько після програшу виглядає засмученим. Проте це життя: якщо ти тренер та арбітр і сам граєш мало — навички втрачаються. А взагалі шаховий турнір, де 50 на 50 підлітки та майстри — нормальна ситуація. У шахи варто починати грати змалечку. Можливо, Олександра скоро обіграє його син:

«Він у чотири роки вже грав у турнірі. Я вдома грав, він зацікавився. Зазвичай діти цього віку ще не можуть запам’ятати правила, але мій зміг. Іноді йому підкладали на стільчик подушки, бо не міг дотягнутися до краю дошки. Чи потрібен для шахів особливий талант? Та ні, думаю, кожен може грати, якщо захоче. Та й просто грати для себе — корисно для мозку. Вчишся прораховувати різне у житті. Наприклад, ви знали, що серед шахістів нема наркоманів? Розуміють причини й наслідки».

Олександр Приходько проти Яна Дьоміна

Я стою, вчепившись за поручні, у повному і безповоротному шоку. У чотири роки дитина грає у шахи! І це не поодинокий випадок. Більшість учасників турніру почали грати дуже рано.

«Мені 27 років і недавно мене вперше назвали мілфою», — з першого поверху долинає стендап. Шахісти не реагують абсолютно ніяк: вони занурені у гру.

«Наука — так, вивчати б мала Киву,

але ж, ядрьон батон, не навпаки!»

О, Мілан! Нарешті вдається витягти у коридор для розмови співорганізатора-ведучого Мілана Лєліча. Мілан — затятий шахіст, проте говорити він більше воліє не про шахи, а про набої:

«Організувати це все було трошки напряжно, але, звісно, нашим воїнам набагато складніше. Ми всі — Василина Думан, Євгенія Гончаренко, Євген Кузьменко, я не є професійними волонтерами. Все це робили у вільний від роботи час. Стає все складніше збирати донати, на жаль. Але ми придумуємо щось цікаве. Думаю, це круто: ти донатиш на патрон для снайпера та уявляєш, що саме твій патрон летить у голову окупанта».

Мілан Лєліч

Великий п’ятигодинний івент добігає кінця: переможця от-от будуть нагороджувати, але я буду першою, хто візьме у нього інтерв’ю. Найкращим сьогодні стає непримітний хлопець зі спортивним рюкзачком: міжнародний майстер, чемпіон Києва, стример Віктор Скляров:

«Для мене честь була — грати тут і виграти. Але свій приз я не розіграю тут: у мене традиція робити аукціон на свій день народження. А може, до того часу ми переможемо і я зможу лишити його собі) Як виграв? Щовівторка граю на сайті з найкращими шахістами світу: топ-100 FIDE. У мене є міжнародне звання і я маю право там грати. Гру стримлю: розповідаю про перебіг партії, можливі варіанти. Також онлайн граю з підписниками, вчу їх. Своєю місією також вважаю розвиток україномовного ютуба: робив це ще до великої війни».

Усім учасникам вручають дипломи та нагороди від організаторів. Тихо, скромно, якось дуже по-шахістськи: ім’я-прізвище, підійшов-забрав та й усе. Фанфари їм не потрібні. Скоріше б наступний турнір.

Переможець Віктор Скляров та його приз

Останнім мажорним акордом заходу стає виступ ведучого влогу «Ньюспалм», поета-сатирика Юрка Космини — інформаційний привід для його віршів якраз щойно наспів у Підмосков'ї: 

«Ну хто із нас подібну перспективу

в найближчі уявити міг роки?!

Наука — так, вивчати б мала Киву,

але ж, ядрьон батон, не навпаки!»

Юрко Космина

… Орги видихають складний день і сміються. Лимонад змінюється на вино. Гості, шахісти, журналісти — всі підібралися ближче до імпровізованої сцени та сміються вголос. За сьогодні вдалося зібрати 50 тис. грн. Від початку заходу — 432 тисячі! Спрацював і тихий аукціон, і мотанки Тетяни теж принесли донати. Разом виходить непогана сума. А в перерахунку на патрони… Рахуйте самі. Я — як Поліна: не математик. Але люблю красу. І цього дня в центрі столиці у просторі «Перемога» було красиво.

Фото на головній: нагородження переможця Віктора Склярова (фотограф Максим Поліщук, «Детектор медіа»)