Як задовбати Шуфрича і потрапити в тікток через Зіброва. Репортаж зі святкування дня народження «ТаблоIDу» на «Українській правді»

Святкувати 20 років «ТаблоIDу» від «Української правди» ваша Антоніна почала зі спостереження загрози. Ресторан, у якому вже починалося дійство, розміщений фактично в Олімпійському стадіоні, і вже проїжджаючи оперету я побачила їх — довбані евакуатори. Дві штуки. Третій уже товкся трохи далі біля синагоги, вантажачи чергову автівку. 

Район Палацу спорту для вашої авторки є ледь не офісом, бо там дуже часто відбуваються всілякі події. Платні парковки зайняті, безкоштовні місця теж зайняті, тому евакуатори і стоять. Стати їхньою жертвою ввечері — не найкраща ідея, повірте моєму досвіду. Тому довелося хвилин 20 кататися в пошуках місця. 

Тим часом гості події вже почали веселитися. Часто ці веселощі відбуваються біля брендволу, бо фоткатися — це святе діло. Саме там я передбачувано знайшла частину персонажів «TаблоIDу», які вже намагалися потіснити фотографа в його роботі.

Щиро кажучи, для того, щоб умістити всіх персонажів цього видання, потрібно було орендувати не ресторан біля Олімпійського, а сам Олімпійський. Бо за 20 років там перебували, здається, всі. За цей період було безліч яскравих матеріалів та, не побоюся цього слова, легендарних заголовків. Штибу «Тимошенко на заправці полизькала улюблену сосиску». 

Про це і ще багато цікавих робочих моментів головна редакторка ТаблоIDу Тамара Кудрявченко розповіла в інтерв'ю «Детектору медіа» ще рік тому. Тоді «TаблоIDу» вперше влаштували святкування у форматі факап-стендапу.

Тамара Кудрявченко

Від себе скажу, що такі видання відіграють дуже важливу роль в інформаційному полі, бо навіть серйозним та поважним людям завжди хочеться знати щось цікаве, ба навіть скандальне про публічних особистостей. Якщо таких історій бракує, то публіка знайде собі інтерес у перипетіях в житті іноземних знаменитостей, а обговорювати завжди корисніше щось своє. 

Що ж до жовтизни та скандальності, то в Україні таблоїди є доволі лайтовими, якщо порівняти, приміром, з британськими, які легко можуть зіпсувати комусь життя чи кар'єру. Щонайменше активним втручанням у досить інтимні справи, чого в нас не заведено робити аж так нахабно. 

Також я згідна з Тамарою, що світові великі таблоїди мають багато власних джерел у різних сферах, які діляться з журналістами різноманітною інформацією. І це може бути не лише щось особисте штибу «з оточення Анджеліни Джолі нам повідомили, що вони з Бредом Піттом розлучаються», а й важливу інформацію з бізнесових чи політичних кіл. Тому таблоїди не лише розважають, а й впливають на важливі процеси. 

У нас же доволі маленький ринок, у якому безліч людей не наважуються навіть на анонімні коментарі, бо нерідко здогадатися хто що злив буде зовсім не складно.

З цими роздумами я зустрічаю Марійку Бурмаку. Ось це вже точно персона, про яку ніколи нічого поганого не напишеш, бо людина вона винятково не скандальна і доброзичлива. До речі, ось її нове відео «Розлюби» з Дарвіном і конями.

Заходимо в ресторан, а там уже повнісінько народу. Слухають, як Тамара вручає різні звання постійним героям видання. Хм, цікаво, чи постійні герої «Антоніни» прийшли б по свої нагороди? Треба буде спробувати. 

Приміром, Монро та Світлана Вольнова отримали статуетки «Діва 20-річчя». Про що написали згодом у соцмережах. 

Читаючи слова Світлани, що вона вела рубрику на сайті, ваша авторка пригадала свою молодість. Колись я недовго працювала у глянцевому журналі, і одну з рубрик (світське життя) у нас вела Влада Литовченко. Пам'ятаєте таку? Світську леді та заступницю гендиректора Києво-Печерської лаври. Так ось, «вела» колонку Литовченко, але писала тексти — я. Сподіваюся, Вольнова це робила сама. 

Світлана Вольнова

До речі, глядачам нагадали, що Монро лиш на початку кар'єри була травесті-дівою, нині ж вона — блогерка. Колись на «TaблоIDi» теж вела колонку й тепер каже, що саме це видання першим звернуло на неї увагу як на особистість. 

Також Тамара вручила звання «Муза 20-річчя» Тіні Кароль та Ірині Білик. Але вони взяли і не прийшли. Як і Дмитро Монатик та Вєрка Сердючка, які не отримали свої статуетки «Ритм 20-річчя». Але, може, і на краще, бо нині де Сердючка з'являється, там і скандальчик. Ось, до речі, статуетки.

Натомість були Камалія та Захур. Якщо чесно, ваша Антоніна вже давно заплуталася, пара вони чи вже не пара, але персонажі однозначно яскраві. Марічка звернула мою увагу на те, який гарний вигляд нині має Захур. Гляньте-но.

Махаммад Захур

Стосовно Камалії, то зі свого досвіду скажу, що у спілкуванні з журналістами вона завжди була винятково приємною. Єдине попередження молодшим колегам — стережіться її мами, бо жінка вона домінантна і там треба обережно.

Камалія

Парою 20-річчя стали Ольга Сумська та Віталій Борисюк. Нагороду забрав Віталій, бо в Ольги гастролі.

Віталій Борисюк 

А також — Марина та Павло. Ту, звісно, взагалі без питань.

Павло та Марина Зіброви

Марина зауважила, що їх називають «зефір у шоколаді», а Павло почав співати. Публіка одразу поринула в захват і викладання відео в тікток, у якому Павло Миколайович нині суперзірка.

Ось вам уривок з мєдляком під «Женщіну любімую», яка перетворилася на «Жінку, що кохаю я». 

Зі стендапом вийшла головна редакторка «Української правди» Севгіль Мусаєва. Карколомну історію про те, як я дізналася, що її називають Сєвочка, читайте в репортажі зі святкування 25-річчя «УП». Я записала на диктофон 20 хвилин, але дам послухати лише нашій шефині Наталі Львівні. А вам — історія про наполегливість Севгіль (яку Антоніна бере на замітку) та іронію долі:

«У 2008 році, тобто коли “ТаблоID” існував уже три роки, конкуренція в журналістському середовищі була набагато, набагато більшою. У нас було три щоденних видання: “Коммерсант”, “Дело”, а також “Экономические известия”. І, звісно, редактори нас вчили найгірших узагалі якостей, які можуть бути в журналіста.

Ну, наприклад, ми могли пробратися на засіданні Кабінету Міністрів. Я мала заговорити зуби міністру вугільної промисловості, а мій колега у той час перефотографувати список шахт, які мали приватизувати. Наш колега з одного з видань пішов далі і для того, щоб отримати коментар для матеріалу від Давида Жванії, написав йому одне коротке повідомлення, в якому було два слова. Як ви думаєте, які це два слова? Які ваші варіанти?

Немає варіантів. Це було коротке речення: "Я вагітна". Жванія, звісно ж, передзвонив і спитав, що відбувається, а мій колега таким чином отримав коментар. Звісно, я хотіла повторити цей подвиг у своїй молодості, але кримська стриманість все ж таки дозволила цього не зробити. Але була інша історія. Я з Нестором Шуфричем. 

Я тоді працювала у журналі Forbes і мала писати матеріал про компанію нафтогазовидобування. Він відмовлявся дати мені коментар. І через це я вирішила писати йому щодня протягом двох місяців. Тобто, уявляєте, щодня вам пише Севгіль з журналу Forbes з проханням дати коментар. Коли він мене заблокував, я почала писати ті повідомлення з телефонів своїх колег. 

Коли він заблокував телефони колег, я почала писати його колишній дружині, його нинішній дружині, його синам. Нестор Шуфрич у якийсь момент вийшов на мого знайомого і сказав: "Будь ласка, зроби щось з цією божевільною". Чому я розповідаю цю історію? У 2024 році Нестор Шуфрич почав писати листи мені. Але є один нюанс.

Він робить це зі слідчого ізолятора Служби безпеки України. Тобто в цю гру можна грати удвох». 

Сподіваюся, Севгіль колись видасть мемуари. 

А тим часом моя подружка Таня пише мені повідомлення, в якому дає зрозуміти — знає, що я на тусовочці із Зібровим і мені негайно треба шукати Андрюху. Це CEO страхової компанії та наш спільний знайомий, який теж тут. Ось так, тримайтеся від виступів Павла Зіброва подалі, якщо не хочете миттю потрапити в тіктоки.

Андрюха, звісно, знайшовся, був разом із колегою. І ми в цій поважній компанії, як і належить смолтокам на святкуванні річниць таблоїдів, завели розмову про «Оземпік», Тіну Кароль та серіал «Сліпа».

Але серйозні розмови теж були, бо я зустріла воєнну кореспондентку, ведучу «Громадського радіо» Ірину Сампан, яка розповіла мені про фільм, котрий вона зняла в Сирії. Недавно ми про нього побіжно писали в новині про те, що Іра запустила свій ютуб-канал і крім інтерв'ю там будуть документальні стрічки.

Фото: Олександр Ратушняк