«Саме культура пояснює, хто ми є, чому ми є і навіщо». Про що говорила нова міністерка культури Тетяна Бережна у своїй промові
Взагалі, ваша Антоніна ще раз переконалася, що нема чого радіти передчасно. Коли почалися чутки про те, що від Мінкульту відділятимуть стратегічні комунікації, то я аж видихнула. Бо «міністерка культури та стратегічних комунікацій» було задовго, незручно і не влазило в титр. Відділили, звісно, не тому, але я все одно тішилася. Аж тут на тобі — Тетяну Бережну рекомендували не лише на посаду очільниці Мінкульту, але й на посаду віцепрем’єра з гуманітарної політики.
Це підстава, шановні. Я оце все щоразу повторювати не збираюся, так і знайте. Але нині не про те. Послухала ваша авторка промову Бережної, яку вона виголосила перед призначенням у ВР, і їй вона сподобалася. А потім як згадала виступи міністра В’ячеслава Кириленка (теж був і в Мінкульті, і віцепрем’єром з гуманітарних питань), то сподобалося ще більше. Боже, бідний Кириленко. Очільники цього міністерства в принципі рано чи пізно стають об’єктами стьобу, але В’ячеслав Анатолійович постраждав особливо.
Що ж, така доля. Про Тетяну Бережну та очікування від її роботи Антоніна писала тут, тут і тут. А щоб не казали, що я вєчно надуте, вєчно недовольне, то ось вам і хороше. Промова гарна і правильна в першу чергу тому, що я з нею погоджуюся. Як то кажуть, підпишуся під кожним словом. Це в мене головний критерій оцінювання, якщо що. Бережну представляла прем'єр-міністерка Юлія Свириденко і сказала таке:
«Це рішення ґрунтується на чіткому переконанні, що у часи війни культура не може бути другорядним питанням, бо це частина нашої національної стійкості, ідентичності та голосу України в світі. Нам потрібна людина, яка розуміє це не лише ідейно, а вміє перетворювати візії на практичний результат. Тетяна Бережна має великий досвід роботи в уряді, в міжнародних проєктах і в культурній дипломатії.
На посаді заступниці міністра економіки вона впровадила масштабні програми у сфері підтримки українського виробника, зайнятості, освіти, розвитку людського капіталу в Україні та великі культурні проєкти на світовому рівні. Зокрема, український павільйон на Expo-2025 в Японії. На посаді міністерки вона має можливість системно розбудовувати культурну політику на національному рівні».
Щодо «великого досвіду в культурній дипломатії», то якраз саме недостатність такого досвіду пані Тетяні і закидають представники спільноти. Але послухаймо саму вже тепер міністерку культури та віцепрем’єр-міністерку з гуманітарних питань.
«Шановна пані прем’єрко, шановний голово, шановні народні депутати! Для мене велика честь і відповідальність сьогодні бути тут перед вами. Почну з простого, але з найважливішого. Культура — це фундамент нашої держави. На ній стоїть економіка, освіта, безпека. Саме культура пояснює, хто ми є, чому ми є і навіщо. І сьогодні найважливіше — культура дійсно є питанням національної безпеки.
Це наш код, наша пам’ять і сенс того, за що ми воюємо. Культура — це частина економіки, адже креативні індустрії створюють робочі місця, формують ВВП, розвивають малий і середній бізнес. Культура — це частина освіти. Саме культура передає цінності, критичне мислення і самосвідомість. Культура навіть частина екології — від культурного рівня суспільства залежить, як ми дбаємо про довкілля, як споживаємо ресурси, як будуємо сталі громади.
Культура — це ознака свідомої держави. Саме вона визначає, як ми поводимося у кризі, як ухвалюємо рішення і як будуємо майбутнє. Культуру часто недооцінюють, зводячи її лише до мистецтва чи розваг. Насправді, потенціал культури набагато ширший. Вона може і повинна бути важливим інструментом державної політики, як і економічної, так і зовнішньої.
Культура формує довіру до країни, відкриває двері до міжнародного партнерства, стає каналом дипломатії. Також вона здатна залучати інвестиції і просувати інтереси держави на глобальній арені. Це вже про конкретну вигоду і стратегічну силу. І сьогодні спільна стратегічна задача моя і нас усіх разом — це переосмислити роль культури як інструмент впливу.
Складно, напевне, виступати, коли тебе слухають десь ось так.
Хоча, ось Микита Потураєв слухає уважно.
Зробити роль культури ширшою, інвестиції в сферу культури масштабнішими, а роботу інституцій у сфері культури автономнішими. І це буде інвестиція, яка приносить не лише культурну цінність, а й стратегічну вигоду, економічну, сенсову, дипломатичну.
Свою роботу на посаді міністра культури я бачу побудованою на кількох пріоритетах. В першу чергу, це залучення ресурсів у сферу культури. Ми розуміємо, що, звичайно ж, ми маємо фінансувати культуру з державного бюджету, це наш великий потенціал, але тим не менше маємо розуміти і про інші інструменти. Тому працюємо над законом про меценатство в культуру. Меценатство українського бізнесу є давньою історичною і культурною традицією. І будемо надіятись на вашу допомогу в цьому напрямку.
Далі — це міжнародні ресурси. Ми формуємо фонд збереження культурної спадщини, який зовсім скоро буде представлений на конференції — на "Культурному Рамнштайні" — на конференції міністрів культури в Копенгагені. І надіємося, що цей інструмент допоможе нам залучити якомога більше ресурсів у відновлення українських культурних інституцій та культурної інфраструктури.
Другий пріоритет роботи — це, звісно, збереження української культурної спадщини. Ми розуміємо, що наша держава повинна берегти свої традиції, свої заклади культури, зруйновані мистецькі об’єкти. Проте ми також повинні розбудовувати в час війни. І відповідно збереження цього балансу — це велика задача нашої держави.
Звичайно ж, третім пріоритетом є збереження автономності і стійкості культурних інституцій. Інституції в сфері культури повинні бути незалежними, автономними, вони повинні заробляти, розподіляти кошти на свої статутні цілі. І саме над тим ми працюємо, щоби дати їм таку фінансову автономію.
І, звичайно, величезний напрям нашої роботи — це міжнародний напрям. Ми розуміємо, що культура — це є сфера для діалогу з нашими європейськими і світовими партнерами. Інколи завдяки культурним продуктам ми можемо сказати набагато більше і переконливіше, ніж завдяки традиційним інструментам дипломатії. Тому працюємо на міжнародному напрямку. Виклики є, роботи є дійсно дуже багато, але ми маємо чітку і реальну мету.
Сьогодні наша команда працює над тим, щоб наші діти зростали в Україні, розмовляли українською, ходили до українських музеїв, слухали і знали українських виконавців і читали перед сном книжки українських видавництв. Це насправді має бути органічно, звично і автоматично. І працюємо над тим, щоб втілити той момент, коли українській культурі не треба буде нічого доводити і боротись за існування. Щоб вона була сильною, спроможною і популярною в Україні та в світі.
Слава Україні!».
А тепер — запитання з зали. Представник «Європейської солідарності» Володимир В’ятрович таки переживає за суб’єктність інституцій. І я його розумію. Бо хоч пані Тетяна у промові і наголосила, що боротиметься за «автономність та стійкість культурних інституцій», але у багатьох встигло скластися враження, що роздачу фінансування в рамках президентського проєкту «1000 годин контенту» (а це 4 мільярди гривень) Мінкульт хоче влаштувати самостійно.
«Дуже добре, що держава звертає увагу на такі важливі теми, насправді, на створення українського контенту. Але разом з цим є певні зауваження, які ми вже обговорювали з вами на комітеті. Суть полягає в тому, що ми вважаємо, що ці кошти мали бути з більшою користю використані, якби вони використовувалися через культурні інституції, які створені, зокрема, українським парламентом за попередні роки.
Мова йде про Український культурний фонд, Український інститут книги, Український інститут національної пам’яті та інші. Чи підтримуєте ви, власне, ці поправки, які подані нашим комітетом, консенсусом представників усіх політичних партій? Власне, і суть яких полягає в тому, щоб ці кошти переспрямувати через культурні інституції», — запитує пан Володимир.
Пані Тетяна відповідає:
«Зараз ми розуміємо, що нашим важливим завданням при формуванні архітектури цієї програми є забезпечити суб’єктність тих культурних інституцій, які створені і працюють в культурній сфері. А також забезпечити те, щоби програма працювала з урахуванням інтересів й експертизи міжнародних експертів, а також була абсолютно прозорою.
Тому існуючі процедури ми будемо вдосконалювати за рахунок цієї міжнародної складової, складової прозорості, складової міжнародного співфінансування, щоби ця програма вийшла на новий рівень».
Нагадаю, для роздачі цих 4 мільярдів у травні організують цілий фестиваль. Принаймні поки є така ідея. Про неї розповіла заступниця Андрія Єрмака Олена Ковальська на засіданні комітету гуманітарної та інформаційної політики. Ваша авторка тоді подумала, що це пані Олена омовилася або переплутала і назвала пітчинг фестивалем.
Олена Ковальська
Але потім кілька людей мені сказали, що там реально збираються проводити фестиваль, на якому буде пітчинг. Ідея, так би мовити, екстравагантна. Подейкують, належить вона самому Володимиру Зеленському. Який, у принципі, може і передумати, коли у процесі з’ясується, що воно не дуже робе. Але, чесно кажучи, я хотіла б таке побачити — суто з інтересу.
Ну і ще запитання від депутатки з «ЄС» Ірини Геращенко:
«Шановна пані Тетяно, три коротких питання. Перше, як ви бачите роботу нашу спільну по поверненню вкрадених Росією культурних цінностей і відповідальність попередніх очільників Міністерства культури за неевакуацію цих культурних цінностей?
Друге — марафон. Під час зустрічі з фракцією ви сказали, що марафон передається уряду в коригування, але не нормально, коли 2 мільярди гривень у воюючій країні ідуть на пропаганду, а не на армію. Ваша позиція.
І третє, останнє питання — наше кіно. Чи нормально, що половину коштів виділяють у ручному режимі на низькопробні серіали і кіно замість того, аби, навпаки, через Культурний фонд в прозорому режимі виділяти ці кошти дійсно на високі зразки українського кіно, які сьогодні потрібні, особливо в контексті героїзації наших воїнів?»
Від себе додам, що проблема фінансування низькопробного кіно й серіалів справді є і стосується вона останнього, 19-го пітчингу Держкіно. Принаймні я дивлюся вже зняті, так би мовити, зразки контенту, і вважаю, що саме цей конкурс ризикує стати одним із найслабших за останні 10 років активного розвитку нашої кіносфери.
Щоправда, я не дуже зрозуміла, чому пані Ірина говорить саме про УКФ як інституцію, через яку мають виділятися гроші на кіно. І про «половину коштів, які виділяються в ручному режимі» також не зовсім зрозуміло. Не те щоб я заперечувала цей ручний режим (хоча тут усе ж потрібні чіткі аргументи), але чому саме половина?
Також стосовно героїзації наших воїнів, то ця тема надзвичайно суперечлива. У тому сенсі, що українська культура часто страждає на надмірний пафос і перетворює людей на стерильні пам’ятники з картонними характерами, наслідуючи багато в чому радянську пропаганду. Не раз чула, як військові самі активно протестували проти такої героїзації.
Але ось відповідь Тетяни Бережної на всі три запитання:
«Стосовно евакуації культурних цінностей, дійсно, ми розуміємо цю велику задачу, тому що культурні цінності — це також наша ідентичність, наша пам’ять. І зараз в Міністерстві культури ми працюємо над тим, щоб, по-перше, створити процедури евакуації культурних цінностей з тих територій, які перебувають в зоні ризику. А також оновити черговість евакуації, щоби в першу чергу ми могли евакуйовувати саме те, що має найбільшу цінність для нашої держави, для нашої культурної сфери.
Стосовно телемарафону, дійсно, стратегічні комунікації передаються з Міністерства культури під Кабінет Міністрів, тому що, дійсно, стратегічні комунікації, "оne voice", мають бути координовані з єдиного урядового центру.
Стосовно кіно ми зацікавлені в тому, щоб виробляти максимально якісний контент, оскільки мова кіно інколи буває набагато більш переконлива, ніж традиційні методи дипломатії. Тому стійкість таких інституцій як УКФ, Держкіно — це також наш великий пріоритет».
Як то кажуть, відповідь потребує уточнень. Особливо про низькопробний контент. З іншого боку, на слово дають усього хвилину, тому нормально відповісти одразу на кілька запитань доволі важко.
Ну й останнє — запитання від голови ВР Руслана Стефанчука:
«Скажіть мені, будь ласка, ви сьогодні багато говорили про українську ідентичність. Це справді дуже важливо. Це те, що проявляється у всіх можливих виявах людського життя, і те, що настроює український камертон, коли ти відчуваєш, що ти українець.
Але ідентичність, вона в тому числі і в невеликих речах. Тому в мене конкретне до вас питання: як ви ставитесь вже до багатьох ініціатив, які в українському парламенті або прийняті як закони вже, але, на жаль, за весь цей час не виконані урядом? Я говорю, наприклад, про державний шрифт. Тому що в часи, коли в Україні є таке надбання, як шрифти Нарбута, шрифти Рутенії, а ми до цих пір послуговуємося російськими "іжицами", "петербургами" й іншими шрифтами, це ганебно. І тому яка ваша позиція щодо створення українського Times New Roman, який буде зрозумілий для всіх, що це українське?
Шрифт Narbut Classic
І друге питання: як ви ставитеся до українізації розмінної монети України, щодо повернення історичної назви? Будь ласка, якщо можна, на цих два питання. Це визначить, в тому числі, і моє голосування за вас як майбутнього посадовця».
О, ну і шантаж! Відповідь очевидна, і ось вона:
«Стосовно шрифтів, дивіться, це точно той відбиток, який у прямому сенсі цього слова ми залишимо перед собою. Тому ті візуальні символи, які ми бачимо перед собою, мають дуже велику роль. Так само, як і те, що ми в них вкладаємо. Тому ми вже за вашим дорученням, за дорученням пані прем'єрки, почали роботу, створили робочу групу по оновленню і скоро продемонструємо результати.
Стосовно розмінної монети. Звісно, я підтримую все, що віддаляє нас від імперських символів, і ми розуміємо, від якого слова походить слово “копійка”. І тут абсолютно підтримую шаг, як українізацію, деколонізацію, дерадянізацію, деімперіалізацію, так би сказати».
Ну що, мене поки все устраює. Ага, ще нардеп від «Слуги народу» Роман Грищук прорекламував додаток з дитячим контентом «Бробакс». Антоніна приєднується.
А Тетяна Бережна пообіцяла, що міністерство також приділятиме увагу контенту для дітей.
Тому чекаємо.
