Віталій Портніков: здесь я, здесь!

Віталій Портніков: здесь я, здесь!

Я зустріла Портнікова випадково – ми разом збиралися переходити вулицю, чекаючи на зелене світло. Вашій Дусі вистачило півхвилини, щоб упізнати в модному молодому чоловікові відомого журналіста і приготувати всі свої дівочі чесноти для того, щоби
Віталій Портніков: здесь я, здесь!
Віталій Портніков: здесь я, здесь!
9 Лип 2008
0
15169

Я зустріла Портнікова випадково – ми разом збиралися переходити вулицю, чекаючи на зелене світло. Вашій Дусі вистачило півхвилини, щоб упізнати в модному молодому чоловікові відомого журналіста і приготувати всі свої дівочі чесноти для того, щоби привабити чоловіка настільки, аби він погодився на інтерв’ю.

Отак, ідеш вулицею – аж ось тобі Портніков дорогу переходить

Через кілька днів я вже чекала Віталія у кафе «Волконський». Він зателефонував і попередив, що трохи запізниться. Як виявилося пізніше, по дорозі Портніков зустрів Юрка Андруховича. Винагородою за моє терпляче чекання була дуже цікава півторагодинна розмова про журналістику, Савіка Шустера і «Однокласників.ру».

Покинув Андруховича і тепер має час для мене

Дуся: Ви часто курсуєте з місця на місце. Де ви почуваєтесь як удома?

Віталій Портніков: У Єрусалимі. У Києві, безумовно, теж. Людина, мені здається, має брати від різних місць неоднакові враження і неоднакові можливості. Скажімо, в Києві я себе прекрасно почуваю, тому що це моє рідне місто. Я люблю київські ландшафти, однак я собі віддаю звіт у тому, що це неймовірно провінційне місто. Воно може бути дуже комфортним, приємним для життя, але місто цивілізаційно не розвивається так швидко, як мені хотілося би. Тому, скажімо, далека від нас Москва – більш складне для мене місто, саме з точки зору проживання, але Москва – це величезний інформаційний центр не тільки у політичному розумінні, а й в історичному, культурному.

З іншого боку, Єрусалим – це місто, де є розуміння національної енергетики, власного походження. Це для мене дуже важливо, тому що я не можу це відчути в Києві до кінця і, очевидно, що не можу це відчути в Москві. Але ще є місто, в якому я почуваю себе дуже комфортно, практично як у цих трьох містах. Це Краків. Коли я прибуваю туди, мене охоплює таке почуття щастя, яке охоплює мене тільки в Єрусалимі чи у Києві.

«У Єрусалимі почуваю себе, як удома»

Д.: Чи відбулася певна лібералізація політики щодо журналістики в Росії із приходом нової влади?

В.П.: Там же немає нової влади у нормальному розумінні цього слова. Я не думаю, що в Росії щось змінилося останнім часом. Думаю, що там створилася інша журналістика, яка, якщо брати саме телевізійну, чиновницька. Справа навіть не у свободі слова як такій. Просто, чим відрізняється російська журналістика від української? Тим, що українська залежить від власника, а російська журналістика – від держави. В ситуації, коли держава не переймається засобами масової інформації, скажімо, газетами, як у Росії, знову виникає залежність від власника, тому деякі російські газети, такі як «КоммерсантЪ», «Время новостей» чи інколи газета «Ведомости», можуть вам дати адекватну картину того, що відбувається в російській політиці. І там працюють люди, які, напевно, не вважають, що їхня свобода обмежена. Однак є очевидним, що на них не може не впливати середовище, тому що ці люди так чи інакше дивляться це ж саме телебачення, яке контрольоване державою. З одного боку, вони є більш розкутими у своїх думках в інформаційному полі на відміну від своїх телевізійних колег, але вони так чи інакше є споживачами продукту саме своїх телевізійних колег.

Д.: А ви дивитеся російське телебачення?

В.П.: Інколи дивлюся інформаційний канал «Вести 24» і Russia Today, який досить непоганий із професійної точки зору. Інколи ще дивлюся телеканал «Культура», але це відбувається епізодично, тому що я взагалі не телеглядач.

Д.: Тобто, й українське телебачення не дивитесь?

В.П.: Ні.

Д.: Але ви іноді берете участь у «Свободі». Як ви оцінюєте цю програму?

В.П.: Для мене взагалі є загадкою, як люди можуть годинами дивитися такі довгі програми, в яких точиться розмова ні про що. Я думаю, що ці програми – ілюстрація дуже ілюзорного бачення українцями того, що відбувається в їхній власній державі. Але я не можу більше оцінювати подібні програми, бо я не є телеменеджером і дуже поверхово стежу за телебаченням.

Д.: Вже відомо, що Савік Шустер іде з «Інтера». Ходять чутки, що ви займете його місце.

В.П.: Я вперше таке чую. Мені цього не запропонують, тому це не варто обговорювати. Люди, які в Україні є власниками центральних каналів, прекрасно мене знають, і я їх знаю. Ми знаємо одне одного, тому мені нічого серйозного не запропонують. Я спокійно до цього ставлюся. Якби мені щось таке пропонували на великих каналах, це означало би, що ми живемо у зовсім іншій країні.

Д.: Ідучи з «Газети 24», у прощальній колонці ви сказали «До скорых встреч!». Чи означає це, що ми незабаром будемо читати нову газету під вашим керівництвом?

В.П.: Проблема була такою – ми доклали з Миколою Княжицьким досить великих зусиль, щоби продовжити те, що ми робили в «Газеті 24». Зокрема, ми запропонували досить непоганий варіант купівлі газети, однак наша пропозиція була відхилена. А для створення нового проекту з чистого аркуша у нас не було реальних можливостей, тому що, ви самі розумієте, нова газета має відбуватися в певний момент, за певних і творчих, і економічних умов. Я, коли йшов із посади шеф-редактора холдингу «МедіаДім», якраз сподівався, що власник видання зрозуміє свої помилки, тому що я вважав – йому все ж таки важливий прибуток від своєї газети, якщо він бізнесмен. Але я не здатен оцінити рівня неадекватності в українському бізнесі. У прикладі з Володимиром Костеріним це виглядає саме так. Я вам більше скажу: мені досі не віддали трудову книжку в холдингу «МедіаДім». На мій лист відповіли, що я маю з’явитись особисто, щоб переписати свою заяву, тобто відмовитися від того, що я пішов із посади у зв’язку з якимись цензурними вимогами, а написати, що зробив це за власним бажанням, і пред’явити довідку про те, що я хворів усі ці дні. І тільки тоді мене звільнять. Оскільки я знав, що все це незаконно, то не став цього робити.

Д.: Чи зазнавали ви коли-небудь певних утисків із боку влади?

В.П.: Була ситуація, коли закривали мої рубрики в Росії. Мені ніколи не казали, що це робилося з політичних міркувань, але я чудово розумів, чому це відбувається, що змінюється політична ситуація в країні. Так, скажімо, було із моєю рубрикою в газеті «Ведомости». Вони це робили як переформатування сторінки коментарів, тому я не можу сказати, що це були утиски. Бо редакція мала повне право замінити колумніста. Це було тільки один раз.

Був період – він і зараз продовжується – коли мене не дуже охоче публікували в Росії у друкованих засобах масової інформації. І зрозуміло чому. Я є не стільки непідконтрольним, скільки незалежним від середовища.

Д.: Які газети ви читаєте, приїжджаючи у Київ?

В.П.: Я переглядаю газети, але, чесно кажучи, на газети в Києві я витрачаю 15 хвилин за ранковою кавою. Коли я читаю газети у Варшаві, я можу витратити годину-півтори. Тому що в польських газетах є тексти, які варто прочитати, а в українських – їх нема.

Д.: Якими мають бути ці тексти?

В.П.: Це те, що я пояснював, коли ми створювали «Газету 24». Журналістика – це коли журналіст розповідає вам цікаву історію з будь-якої сфери, а не переповідає новину, тому що новини, як правило, ви знаєте з інтернету, телебачення. Зранку, коли ви купуєте газету, ви вже точно знаєте, що, наприклад, Мішель Платіні відвідав Польщу. Ну і навіщо вам це читати в ранковій газеті?! Для того, щоб ви прочитали це та інше, потрібно про це розповісти цікаву історію, пов’язаною з тим, як редакція вирішить подати цю тему, з підходом журналіста, його власним бекграундом. Цікаво тоді, коли газета сама створює новину, яку ви ще не чули. Я в Києві переглядаю чотири газети: «КоммерсантЪ-Украина», «Экономические известия», «Дело» и «Газету24».

«На газети у Києві витрачаю 15 хвилин»

Д.: Як ви оцінюєте «Газету 24» зараз?

В.П.: Колектив цієї газети намагається зберегти її такою, якою ми її залишили. Але для газети потрібен розвиток. Це все, що я можу сказати.

«Коли ми створювали «Газету 24»… Вибачте… А-ап-чхи!!!»

Д.: Як ви оцінюєте результати програми «Великі українці»?

В.П.: Я не люблю бурі у склянці води. Я вважаю, що розмови навколо переможців у цій програмі не мають ніякого значення, тому що в цьому шоу дозволяється голосувати кілька разів із одного мобільного телефону. Тут ви можете вигадати все, що завгодно, все залежить від грошей, які ви готові витратити на sмs.

Д.: За кого голосували ви?

В.П.: Ні за кого. Я не беру участі в таких проектах. Мені нецікаво.

Д.: А хто особисто для вас великий українець?

В.П.: Тарас Шевченко. Я вважаю, що без нього не було б українського народу як такого. Але я не бачу ніякої великої трагедії в образі Ярослава Мудрого як великого українця. Хоча багато хто говорить, що він не був українцем. І це правда, тому що в часи Київської Русі не було українського народу, але є абсолютно очевидним, що державна традиція на цих землях починається саме з Київської Русі. Це велика цивілізаційна традиція, яка зі зрозумілих причин стала частиною історичного міфу іншого народу. Рівно так, як Велике Князівство Литовське стало частиною історичного міфу литовського народу, а не білоруського. Я взагалі думаю, що величезна проблема сучасної України в тому, що її ідеологією, її історією сьогодні хочуть розпоряджатися вкрай обмежені і не дуже освічені люди, які намагаються увесь час, виходячи із власного особистого досвіду або з досвіду тих регіонів, у яких вони виховувалися, уявити Україну маленькою колонією. Причому колонією саме російською. А насправді Україна – держава, що утворилася на території, через яку пройшли величезні історичні події, яка була частиною великих держав і взяла серйозну участь – не як колонія, а як народ – у створенні кількох державних традицій: Київської Русі, Галицько-Волинського Князівства, Великого Князівства Литовського, Речі Посполитої, Московського Царства, Російської Імперії, Австро-Угорщини, Радянського Союзу. І те, що з цього виникла незалежна Україна, це і є результатом такого довгого цивілізаційного розвитку.

У Мінську свого часу вийшла книжка про видатних діячів Великого Князівства Литовського, де є і поляки, і литовці, і білоруси, і українці, які складали еліту цього досить важливого для нас державного утворення. Я думаю, що тільки так і можна будувати цивілізацію, тому що це реальний погляд на речі. Ми взагалі про цей період нашої історії ніколи нічого не говоримо. Я вже не кажу про період нашого існування в Речі Посполитій, про наше співробітництво із Кримським Ханством, про єврейську культуру, яка була в Україні. Польща видала безліч книжок, а для нас це якась етнографія, ми навіть не розуміємо, що у ті часи, коли українська культура ще не почала розвиватися, вже розвивалася велика єврейська духовна культура, яка є частиною світової спадщини. Тут, на цих землях, народилися нобелівські лауреати, з’явилися великі релігійні мудреці, до яких на могили приїжджають сотні тисяч людей. Це все проходить повз нас. Тому одним єдиним шоу «Великі українці» цих цивілізаційних прогалин не надолужити очевидно. Це лише шоу.

Період нашого існування в Речі Посполитій

Наше співробітництво із Кримським Ханством

…і велика єврейська культура

Д.: Ви маєте сторінку на «Однокласниках.ру». Чи часто з вами намагаються познайомитися сторонні люди?

В.П.: Так, часто. Але я не підтримую особистих розмов. Мені нецікаво. Це питання етики. Не намагаюся сам втручатися в особисте життя людей, яких шаную. Скажімо, я не знайомий із Ліною Костенко. Я вважаю її, можливо, найбільш видатною українською поетесою взагалі за увесь час існування української літератури. Я ніколи з нею не зустрічався, але кілька разів розмовляв по телефону. Намагався у 10 років до неї якось потрапити і показати свої вірші, але мене до неї не пустив її чоловік. Ставши дорослим, я зробив висновок, що людей, до яких ти ставишся з повагою, треба шанувати і не намагатися увійти у їхнє особисте життя. Звичайно, дитинство і рання молодість дають людям перевагу так діяти. Це те, що ти втрачаєш із роками.

«Не підтримую особистих розмов на «Однокласниках»

У цей момент Віталію подзвонили. Через три хвилини він мав пряме включення на «Радіо Свобода». Увесь цей час він витратив не на підготовку до ефіру, а на розмову з вашою Дусею. Час від часу на іншому кінці слухавки у нього запитували, чи він ще на зв’язку, на що Портніков спокійно відповідав «Здесь я, здесь». Після включення Віталій знову переключився на мене.

Д.: Як ви готуєтеся до виходу в прямий радійний ефір? Я бачу, у вас немає жодних нотаток.

В.П.: Я думаю про це, але нічого не пишу. Мені колись навіть Савік Шустер дозволив не писати радіотексти. Вважаю це своєю перемогою, тому що я був єдиною людиною в московському бюро «Радіо Свобода», якій було це дозволено. Він вважав, що у мене краще виходить, коли я не пишу. Але я тренувався. Перед тим, як почати працювати на «Радіо Свобода», я півтора-два роки вів радіошоу «Домская площадь» на Латвійському Радио. Це було велике шоу на півтори години з інформацією, з розмовами зі слухачами; це були гарячі часи відновлення незалежності Балтійських країн, політичних протестів у Росії, Україні. Так що це було непогане тренування перед «Радіо Свобода».

Д.: Чи слідкуєте ви за модою?

В.П.: Намагаюся, але я, на відміну від жінок , не маю таких обріїв стеження. Якщо ви буваєте в магазинах модного одягу, то бачите, скільки місця там для чоловічого, а скільки для жіночого одягу. Це така дискримінація, з якою ми живемо в сучасному світі. Думаю, це те, чим ми розплачуємося за дискримінацію жінки впродовж усіх попередніх століть. Я вважаю, що жіноча мода більш різноманітна, цікава, вибаглива, причому набагато. Вона швидше змінюється за тенденціями, в ній більше яскравих особистостей серед модельєрів. У жінок більше природного чуття того, що можна одягти, щоб змінитися, а у чоловіків цього нема. А ще, може, ви помічаєте, що в українських магазинах одягу кольорова гамма більш консервативна, нудна і, я би сказав, дурна, ніж у магазинах західних країн. Тому мені тут дуже важко щось таке купити, що одразу кидається в очі. Може, я занадто вибагливий, але не люблю одноманітності.

Чоловіча мода у сучасному світі терпить дискримінацію

(фото Яни Новоселової)

Теги
Коментарі
0
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
ДУСЯ
Этой радостной новостью ведущий Нового канала рассказал на личной странице в Facebook.   - В моей семье пополнение, - написал Педан под фотографией с изображением крохотного щенка породы йоркширский терьер. Как признался ведущий, собачка стала
16 Груд 2011 13:37
10 029
ДУСЯ
На днях звезде шоу «Прожектрперисхилтон» и «Наша Russia» Сергею Светлакову исполнилось 34 года, но он не стал устраивать праздник в Москве со своими друзьями Иваном Ургантом, Александром Цекало и Гариком Мартиросяном. Поговаривают, что в звездной ч
15 Груд 2011 17:03
18 444
ДУСЯ
Уже почти два месяца Муся следит за передвижением по миру двух девчонок - Кристины и Афины - в программе «10 желаний» на канале ТЕТ.   Напомню, что по условиям шоу участницы получают карточку суммой в 100 тысяч долларов - этого им должно хватить
16 Лист 2011 17:20
9 778
ДУСЯ
Вашу Дусю всегда интересовало, следует ли поздравлять тех, у кого большая часть жизни прошла в журналистике. Этот момент у каждого наступает в разном возрасте, а вот у моей давней знакомой Марии Старожицкой, заместителя главного редактора журна
14 Лист 2011 10:45
5 547
ДУСЯ
Сегодня День рождения у самого солнечного телевизионного топ-менеджера - директора «Погоды ТВ» Олеси Кисель! Дорогая именинница, прими наши искренние поздравления! Мы желаем тебе безоблачной жизни, попутного ветра во всех начинаниях, солнечных прогнозов - и таких же солнечных резуль
20 Жов 2011 13:09
5 637
ДУСЯ
Вчера свои дни рождения отметили участница «Голосу країни» Мила Нитич и ведущий рэд-рума - Анатолий Анатолич.   Милу поздравили ее родные и друзья, а также участники проекта Катя Грачева и Наташа Гордиенко. «Собрались все мои самые близкие, кого
27 Вер 2011 15:41
6 764
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду