Дмитро Лазуткін: «Ти що? Китайські дівчата цього не роблять»

Три тижні китайської їжі, рисова горілка, живий Девід Бекхем та секс із розбещеними китаянками – це все пройшов поет, журналіст і просто дворазовий призер Кубка світу з кікбоксінгу Дмитро Лазуткін, коментуючи олімпійські події у Пекіні. Його літературна творчість уже принесла визнання молодому красунчику. Тепер, завдяки останнім подіям, він заявив про себе як про спортивного коментатора.

Дізнавшись про повернення журналіста на рідну землю, я, з надією на китайські сувеніри, повіялася до нього у гості. Зустрів мене Діма чомусь увесь у крапельках води на спортивному тілі. Не зрозумівши натяку, ваша Дуся почала ретельно обшукувати його квартиру в пошуках речових доказів, тобто безпосередніх ознак його перебування на головному святі планети. І тільки знайшовши купу китайської продукції, а по дорозі й жіночу білизну, прапор воєнно-морського флоту і фото з власним іменем, я заспокоїлася і нарешті змогла із чистою совістю насолодитися усіма шістьма кубиками на пресі Лазуткіна та його олімпійськими історіями.

Сліди соціалізму по всій квартирі

Знаки! Вони всюди!

Квиток Київ–Пекін із зупинкою у Жмеринці

– Які у тебе враження від Пекіна?

– Я був у Пекіні 22 дні. Дійсно, тепер «олімпійський рух» – для мене не порожні слова, а справжній драйв із яскравими особистими враженнями. Мені було цікаво погуляти і «неолімпійським» Китаєм, тому я знаходив вулиці та задвірки далеко від спортивних об’єктів. Бачив сотні людей, які сплять прямо на вулиці. Там розшарування суспільства дуже велике. Бідність – це не так, як у нас: бабуся-пенсіонерка, у якої квартира і маленька пенсія. У них бідність – це коли в тебе є іржавий велосипед, а за спиною якесь простирадло, постелив його, ліг спати, прокинувся і поїхав далі. Таких людей у Китаї чимало. Там 60 мільйонів за межею бідності.

– Чи вдалося тобі скуштувати там щось екзотичне?

– Так, їв смажених скорпіонів. Я сам за гороскопом «скорпіон», тому небайдужий до цих милих істот. Вони за смаком трохи подібні до маленьких смажених карасиків.

– А хробаків не їв?

– Ні, їх не куштував. Один мій знайомий журналіст Сергій Ружицький шовкопряда з’їв. Мені шовкопряд якось не здався апетитним.

– А флірт із китаянками у твоїй програмі був?

– Дійсно, я з радістю спілкувався з китаянками. З однією навіть ду-у-же сконтактувався. В них є свої особливості. Китайська камасутра – це більше кінопроект. Насправді, все, як у людей. Але присутня така особливість: дуже багато китаянок не голять своє тіло, вважаючи, що це природньо і красиво.

Дивився на них не очима журналіста, який, наприклад, хоче дізнатися, як пройти до своєї коментаторської позиції. Я дивився на них очима чоловіка. Вони це відчували, сором’язливо посміхалися і йшли назустріч. Мені взагалі подобаються азіатські жінки. Найкрасивіші китайські дівчата – у Шанхаї, це доволі своєрідна суміш місцевих мешканок зі слов’янками та іншими представницями Європи. Вони дуже-дуже-дуже офігенні!

– А китаянки цнотливіші за українок?

– Не думаю. Зважаючи на демографічну ситуацію в Китаї, про скромність говорити, мабуть, не варто. Якось у мене виник час між коментарями, і я пішов у SPА-салон на масаж. Його мені робила така симпатична дівчина, що, звісно, я їй запропонував розвинути стосунки. Але вона, ніби за класичними зразками, сказала: «Ти що? Китайські дівчата цього не роблять». Це було дуже смішно, бо я одразу згадав фразу «В СССР секса нет». Перед цією Олімпіадою, як і колись перед Московською, місто розчистили від бомжів і проституток. Мабуть, місцевий КДБ слідкував, щоби образ Піднебесної не було спаплюжено такими елементами. Тому деякі таксисти, масажистки і решта боялися провокацій із боку іноземців і поводили себе, як чесні громадяни Китайської Народної Республіки. Хоча, десь так трохи у бік – і починалося зовсім інше життя.

Місцеві жителі приймали за свого

– Розкажи про журналістську тусовку в Пекіні?

– Це був величезний Вавілон. Біля двохсот країн відіслали туди своїх журналістів. З України було не дуже багато: Перший Національний та Національне радіо повноцінно віщали, а ще під’їжджали знімальні групи з Нового каналу, «1+1», «Мегаспорту», «Інтеру». Найприкольнішими були білоруси, саме вони перші знайшли місця, де продається рисова горілка не за олімпійською ціною, а за нормальною. Я вже потім сам купив кілька пляшечок. Вони схожі на «Моршинську-спорт»: такі пластикові пляшечки з дозатором.

А взагалі в Китаї було чітко все організовано. Якщо щось можна, то можна, а ні – то ні. Якщо сказали китайці, що shuttle bus зупиняється тільки тут і там, то вийти десь на півдороги не дадуть – ти ніколи не вмовиш ні водія, ні стюарта відступитися від правил. У них дисципліна залізна. Ну і контроль, звісно. У media village, olimpic viillage так просто ніхто не пройде: потрібні електронні картки, спеціальні запрошення.

Спеціально для Дусі Діма відтворив захоплений погляд на Олімпійський вогонь

– До спортсменів був обмежений доступ?

– З ними треба було зідзвонюватися і вже потім зустрічатися, попередньо отримавши перепуску в Олімпійське селище.

Ми більшу половину дня проводили не на олімпійських стадіонах, а в підвалах у Broad Cast Centre, звідки організовувалося мовлення. Там на 12 екранах показували все, що відбувається. Ми ретельно відстежували виступи українців. Якщо бачили, що хтось із наших спортсменів наближається до медалі, оперативно змінювали трансляцію і ставили виступи українців замість того, що має бути в ефірі.

– А курйози які були?

– Був один курйоз. Мене посадили коментувати саммарі. В принципі я не мав його коментувати. Це такий собі щоденник, який іде протягом дня. В саммарі можуть потрапити будь-які види спорту, які ти можеш і не знати. Листочок із тим, що буде, мені принесли десь за годину. Потім вони доносили якісь результати. Почалось усе нормально. Іде боротьба, потім теквондо, я все це знаю, дуже живо собі сиджу, коментую. А потім починається сучасне п’ятиборство, про яке я набагато менше можу сказати. Далі йдуть іще кілька видів спорту, врешті-решт – кінний спорт. Я від кінного спорту, чесно скажу, далекий. Я дивлюсь краєм ока на таблицю, хто яке місце посів. Бачу там український прапорець і кажу: «Приємно, що і наші спортсмени, вихованці українського спорту, в цих змаганнях потрапляють у десятку кращих. От ми бачимо тут – і читаю прізвище – Ван Дер Гебер». А це бельгієць, який виступає за Україну. І тут я починаю просто захлинатися сміхом, натискаю кнопку, бо вже просто не можу говорити. Пішов такий розрив. Прізвище просто таке… із Тернопільщини, мабуть, спортсмен, не з Полтавщини. (Сміється.) Це було смішно, думаю, телеглядачі мені це пробачать.

А коли я коментував фінальний поєдинок боксера Василя Ломаченка, в мене заклинило пульт. А Василь, як відомо, завершив поєдинок у першому раунді трохи більше, ніж за 1,5 хвилини. Починається бій, я вмикаю пульт, а він не вмикається, тоді я покликав технічну допомогу. Секунд за 30 чувак упорався, викруткою щось підкрутив. За рахунку 3:1 ми включилися, а Василь переміг із рахунком 9:1.

– Що сказали про професійність твоїх коментарів тут, у Києві?

– Мені приємно, що, коли я приїхав, дзюдоїсти казали, що я класно відкоментував дзюдо, боксери казали, що я добре відпрацював на боксі. Для мене важлива саме їхня оцінка. Адже я з повагою ставлюся до представників єдиноборств, а висвітлення змагань по ТБ може позитивно вплинути на розвиток спорту, тому відчував відповідальність.

Приємно, що у нашій коментаторській команді у Пекіні було багато фахівців із тих чи інших видів спорту – і легкоатлетка Якушева, і олімпійський чемпіон з плавання Фесенко, і Аня Сорокіна, призерка ігор зі стрибків у воду. Та й досвід Сергія Савелія неабияк допомагав розібратися з непростими ситуаціями, котрі виникали під час роботи.

Ми працювали в такому ж режимі, як і провідні світові телеканали. До речі, всі вони так само більшість подій передають не у прямому ефірі. А у так званому режимі прямого ефіру. Це дозволяє зробити акцент на виступах представників своєї країни. І також сприяє розміщенню найцікавішого у зручний для глядача час. Не забувайте і про 5-годинну різницю між Пекіном і Києвом, яка, безумовно, вносила свої корективи.

Хоча, звичайно, перша медаль українців – бронза дзюдоїста Романа Гонтюка – пішла саме у прямому ефірі. Емоції у мене били через край. Коментатори з сусідніх кабін заходили привітати – спогади дійсно неймовірні!

– А керівництво похвалило?

У нас керівництво не щедре на якісь компліменти, але мені дозволили коментувати відкриття і закриття, я провів шість гостьових студій у прямому ефірі, спілкувався зі спортсменами. Ця довіра, мабуть, і є якоюсь похвалою. А так, щоби хтось казав: «Молодець. Добре відпрацював!», то навпаки – іноді були зауваження, не з усіма я погоджуюся. Але, можливо, їхнім призначенням було мене мобілізувати і стимулювати, щоб я не «спіймав зірочку».

– Зарплатню підвищать?

– Мені зарплатню не підвищували вже десь 1,5 року, тому думаю, що прийшов час.

– Вірші ти писав, перебуваючи там?

– Ні, віршів не написав. Але з’явилися якісь уривки того, що потім стане віршами. Майбутній цикл називатиметься « 8 цитат з Мао».

Поет Лазуткін любив носити на собі поета Мао

– Що ти вмієш говорити китайською?

– «Ні хао» і «сі-сі». Це «привіт» і «дякую».

У китайській мові немає букви «р», тому дуже смішно, коли ми проходили всі ці контролі, вони казали «turn around» як «тунь еаут». А на Україну вони казали «укла».

– Твоя власна професійна вартість виросла після того, як ти побував на Олімпіаді?

– Пропозиції працювати – з інших каналів – у мене були й до Олімпіади. Я свідомо їх не розглядав, тому що для мене дуже важливо було набути цей досвід у Пекіні. Його ні з чим не порівняти. Все це дуже сильно мобілізує і дає можливість відчути атмосферу. У всіх цих екстремальних умовах, коли ми ще не звикли до місцевого клімату, вели чотиригодинний прямий ефір відкриття Олімпіади, коли інформації було мінімум, бо китайці все тримали у секреті. Ми навіть не могли уявити масштабу усього, що відбудеться. Вони перед відкриттям і закриттям, десь за години три до початку, дали нам сценарій – 60 сторінок англійською мовою, і всьому цьому треба було дати раду. Майже та сама історія повторилася на закритті, але ми із Володимиром Тимошенком були вже готові до умов праці. До речі, допомогли мобілізуватися і деякі критичні відгуки , які з’явилися після першої трансляції. Принаймні, їхня конструктивна складова. Ну і досвід уже був – неоціненна штука…

– Ти особисто як уболівав за наших?

– Пам’ятаю, коли безпосередньо у фехтувальному залі дивився поєдинок наших фехтувальниць, китайці там усі хором кричали: «Чайна, Чайна!», а я волав: «Оля, я тебе люблю!», «Лєна, ти найкраща дівчина у світі!». Вони завоювали просто феноменальне золото.

– Хто найбільш доброзичливо ставився до України?

– Та всі доброзичливо ставилися. А особливо грузини. Вони підходили і питали:

«А це правда, що якийсь український боксер вийшов на ринг із грузинським прапором?!»

Я кажу: «Ні, не правда!»

Але їм хотілося у це вірити, отримати якусь міжнародну підтримку чи що. Росіяни, поляки, казахи, білоруси – всі дуже дружньо поставилися до нас.

– Хто мав шалений успіх?

– Монголи. Їх дуже багато приїхало. Вони завоювали одразу дві золоті медалі. В них ніколи взагалі золота не було, а тут цілих два. Коли сидиш у залі і дивишся боксерський поєдинок, і монгол завоював медаль (вони ж усі ніби однакові – ці китайці, монголи) – така орда піднялася! Монголи не просто кричали «Моngolia!», вони свистіли і бешкетували – відчувалося, що це потомки великих кочівників!

– А Майкла Фелпса ти зміг побачити?

– Мені так і не вдалося відвідати водний центр «Куб». А от хто найбільше потішив, так це легкоатлет, що на стометрівці переміг – ямайєць Болт. Через травму з ним не зміг конкурувати американець Тайсон Гей. І я думаю, добре, що врешті-решт Болт, а не Гей став кращим на головній дистанції Королеви спорту.

– З китайською літературою ти ознайомився?

– Я знайомий із класикою: з Лі Бо, з Ду Фу, з Лу Сінем. З сучасною – ні, бо в нас немає в достатній мірі українських перекладів сучасної китайської літератури. Принаймні, мені не траплялися до рук.

– Найближчим часом куди ти ще збираєшся поїхати?

– Найближчим часом заплановано мандрівку в Душанбе, де має відбутися вручення літературної премії «Парад дебютів» молодим письменникам із СНД. Там будуть найкращі по номінаціях: «Проза», «Поезія», «Коротка проза» тощо. Я один із лауреатів.

Останнє китайське попередження

Якщо довго дивитися на третій ніготь правої ноги, то у кутку з’явиться пляшечка води

Приємно, коли твоє ім’я оточують посмішки

Дмитро часто використовував свою поезію з метою відібрати у дівчини коштовності

«Пустунчику, зупинись! Я не це мала на увазі!»

Чемпіон ліжка

Знайди одну червону відмінність у формі кола в районі чола

Палець лукаво подивився йому в очі

Олімпійські медалі мали українське минуле

Книжки Діми мама, прибираючи, акуратно склала

Біль у суглобах? «Фастум-гель» допоможе!

Прикинувся, наче мився!

Танок живота та грудей

Китай! А здавався значно більшим…

Граючи, прикрив праву грудь та почухав потилицю

Фото Валерія Мілосердова