Леся Сакада-Островська. Рисове поле на пагорбі… нічиє

Я чула багато хорошого про Лесю Сакаду-Островську, але після отримання нею «Телетріумфу» вирішила познайомитися з «культурним» репортером №1 України ближче і розпитати про її життя на «Плюсах» у «построднянський» період. Почувши в слухавці мій голос, Леся запросила мене до себе в гості.

Виявилося, що журналістка, яка цікавиться найпіднесенішими речами і відома своєю небайдужістю до культури, живе у Богом забутій частині Борщагівки. Просуваючись до Лесиного дому, ваша Дуся намагалася подумки зв’язати витончений образ Сакади-Островської із фактом, що і такі неземні створіння змушені миритися із похмурою дійсністю. Не скажу, що усвідомлення цього факту мене засмутило, а навіть, навпаки – ваша Дуся згадала лозунг «Плюсів»: «Ти не один, один плюс один». І, дійсно, що ж тут поганого, коли не лише в мене є привід боротися з осінньою депресією.

Продеренчавши в обліпленому жуйкамі ліфті до дев’ятого поверху, я опинилася перед дверима в Лесину квартиру. Звідти пахло так смачно, що моя тверда рішучість притримуватися дієти в будь-яких ситуаціях зникла безслідно.

Частування дуже гостинної Лесі вимагали уваги і самовіддачі, тому здатність до ведення діалогу я відновила тільки через годину із гаком. Вдихнувши рятівний аромат кави, я почала задавати свої підступні питання:

- Леся, ти точно цікавилася історією свого прізвища. Розкажи, що ти про нього з’ясувала.

- Одні кажуть, що це грецьке прізвище, інші, що варязьке… А якось під час прийому в Японському посольстві я почула, що японці мають такий ієрогліф. Він означає рисове поле на пагорбі. Зазвичай таке поле у низині, а це на пагорбі… щось дивне, ну добре, хай буде.

- У тебе такі гарні шлюбні фотки. Ви обидва дуже красиві. Де було весілля? Чому ти розлучилася?

- Я ще не розлучилася. Хай розлучається той, хто накоїв. Це для мене сумна історія. Весілля було у Пирогово. Ми посадили липку, яка символізує жіночий початок, дубок – чоловічий символ – та дерево вірності і любові, але воно, звичайно, скопитилось. Тут питання світоглядного плану – хтось карабкається, прагне до високих ідеалів, а хтось хоче скотитися до вульгарно-земного, але зрозумілого. А подробиці – не тільки моя таємниця, розповім, може, через пару років. Взагалі ж, ці спогади вже в минулому, їх треба сховати у скриньку.

- Ти зі старої гвардії «Плюсів», працювала за часів Роднянського й Оселедчика. А зараз ти «нічия», висловлюючись, як у пісні Ірини Білик. Як ти оцінюєш свої перспективи на каналі?

- Те, що я нічия – правда, але мені у зв’язку із цим навіть трохи простіше, тому що, коли ти почуваєшся людиною команди, відчуваєш вдячність до когось (а я вважала себе дуже зобов’язаною таким людям, як Роднянський, Оселедчик), тому не можеш висловлюватися так прискіпливо, як хотілося би. Ця «нічийність» мені дуже допомагає. Я дивлюся на дії керівництва без рожевих окулярів. Зараз для мене час спостереження і дорослішання. Мені просто цікаво спостерігати. Сьогодні, наприклад, була літучка, і пані Наталка Катеринчук сказала, що ми маємо зрозуміти, що краще втомлюватися від кількості зроблених сюжетів, ніж робити один на тиждень. У моєму житті був такий період, коли я дуже багато працювала – період «загнаної коняки». А зараз у мене період роботи «по прінуждєнію», без особливої ініціативи – я роблю тільки те, що мені кажуть. Я чужа в тій атмосфері, але я впевнена – щось зміниться, тому що наше керівництво відчуває свої помилки і виправляє їх. Мені це дуже подобається, і я сподіваюся, що ситуація виправиться. Чекаю, коли вони почнуть виправляти ті свої помилки із «барбосизацією» новин і інші.

- Досить про сумне. Розкажи краще про свою давню ідею з балами.

- Все ти, Дуся, знаєш. Національно-буржуазний формат – це моя мрія. Я скільки років сиджу на ній, штовхаючи її то сюди, то туди – і Марині Вільямс, і Карташкову, і Сергію Дем’янчуку, коли він ще працював на «Інтері». Це формат, вкрай нам необхідний – буржуазна картинка, національна по суті. Його і треба розробляти, тому що ця шароварна Україна всіх, дійсно, вже забембала. Те, що було розстріляне у 1930-х роках, необхідно відроджувати. Якби я була телемагнатом, і до мене прийшла журналістка з такими пропозиціями, як мої, я би вже поміркувала, зацікавилась би, продумала подальші дії. Але наше телебачення дуже ліниве, воно свої рейтинги матиме при будь-якому розкладі. Оці дві перші кнопки почивають на лаврах – купують перевірені формати, серіали переводять, а свого немає. От я сиджу і чекаю, хто перший зацікавиться створенням і відтворенням свого, хто перший вирулить. Тоді я і буду деякі із своїх сюжетів продавати, але вже дорого (сміється. – «Дуся»).

- Слухай, Лесю, втілення в життя отієї твоєї ідеї із балами дуже трудомістке. Може, у цьому причина холодності менеджерів ТБ до такого роду ідей? Як ти собі уявляла процес виробництва, де взяти команду, гроші, час? Чи ти така романтична, як Попелюшка, і просто хотіла на бал?

- Та ні. Яка я Попелюшка? Я в казки не дуже вірю. Перший приїзд короля Шведського в Україну в часи її незалежності, і, от побачиш, телебачення обмежиться не суто великими репортажами, сюжетиками. Дякую «Інтеру», що вони змогли поїхати у Швецію і зробити матеріал напередодні цього візиту. Але ж я писала про це Марині Вільямс, і ніякого результату не було. Цей приїзд – цікавий історичний факт, але ж, окрім цього, як це цікаво для картинки. Коли приїздить коронована особа, існує певний дрес-код, протокол, які вже самі по собі диктують картинку. Уяви собі: прем’єрка в сукні по протоколу, Янукович і Ющенко у смокінгах і білих метеликах. Хіба не цікаво це було би нашому глядачеві? От тут і потрібно було би використати короля задля створення такої буржуазної картинки. Що я кажу, «використати»… І це ж багатовікова історія взаємовідносин України і Швеції, починаючи із дружини Ярослава Мудрого, вона була зі Скандинавії… І наш український гетьман Пилип Орлик, союзник Мазепи, який жив там у Крістіанштадті, де й досі збережений його дім… І там у нього народилась донька. Шведи мені розповіли, що цю доньку хрестили дві короновані особи, а один шведський пенсіонер досі шукає могилу доньки Орлика на протестантських цвинтарях. Знаєш, якщо там копати, то відкривається цілий шар української історії.

Шведи були дуже здивовані, що українці нарешті зацікавилися своєю історією. До нас цим усім ніхто не переймався (Леся розказує про своє відрядження до Швеції для дослідження історичної спадщини Пилипа Орлика. – «Дуся»).

Так, про звані бали. Я не проти суперечок. Хай би там був і пан Олесь Бузина, який розказував би, що прізвище Мазепа походить від Замарашка чи Замазура.

Знаєш, у Франції у 60-ті роки історичні програми били всі рейтинги, а це як раз роки, що можна порівняти з нашими сьогоднішніми часами на рівні самоідентифікації, яку зараз переживають українці.

І гроші би знайшлися, цих півтора мільйона не важко було би залучити для подібної програми. Є ж у нас і шведський банк, до якого Сергій Тигіпко має відношення. Я розумію, що потрібні особливі інтер’єри і таке інше, але я все це прорахувала, вибудувала всіх героїв іще в лютому місяці. А в результаті на «1+1» будуть короткі сюжетики.

(Довідка «Дусі». Вчора до України прибув Шведський король. Сюжет про його візит у «ТСН» стояв поряд із репортажем про використаний презерватив, знайдений у морозиві маленькою дівчинкою. Леся Сакада до репортажу про приїзд короля долучена не була.)

Листи Богдана Хмельницького й інших гетьманів, що були власноруч написані європейським монархам, досі не перекладені. В У країни на це нема грошей. Я зробила з цього приводу сюжет, і його почули. В результаті знайшовся меценат, який дав нам латиниста і фінансував нашу поїздку до Швеції. Так що гроші для висвітлення української історії знайти неважко. Люди вже награлися в машинки, в нерухомість, розкіш, і з’явилися ті, що дозріли бути меценатами. ТБ може бути меценатним, а ми могли б і заробляти, і передачі були б культурні. Якби мене хтось почув!

- Якщо би тобі зараз хтось сказав: «Роби, що ти вважаєш за потрібне», ти була б готова? В тебе є команда?

- Так, я готова, я би зібрала команду в тиждень-півтора.

- А на прийом із приводу візиту Шведського короля тебе буде запрошено?

- Так, люба Дуся. До речі, зараз покажу тобі свою головну прикрасу, яку я одягну на цей прийом. Це дукач.

- Розкажи, як ти знаходиш свої теми? Може, ти помічаєш навкруги якісь знаки?

- Я намагаюся звертати увагу на знаки. До мене ж ніхто не зателефонує і не скаже: «Боженька хоче, щоби ти зробила те і це. А це не робила». От, наприклад, читала «Телекритику» і побачила, що є така номінація – «Відродження історії України», і зрозуміла, що вона ніби створена для мене. І от стою я на сцені «Телетріумфу» і не вірю в перемогу, тому що у мене період поразницький. Але ж я отримала «Телетріумф». Значить, тоді у «Детектор медіа» знак був саме для мене. Коли у Львові минулого року до мене підійшла дівчинка і подякувала за те – як вона сказала, – що я завжди щось красиве показую, я зрозуміла, що і то був для мене знак. І що я маю йти саме такою вузенькою стежкою і показувати людям щось красиве.

- Як так вийшло, що ти сама себе номінувала на «Телетріумф» при твоїй сором’язливості?

- Час сором’язливості минув, прийшов момент дорослішання. Мені треба бути нахабною, щоби повести за собою талановитих і скромних, а таких багато. Якщо ж я буду скромною, то вони ніколи на українському екрані не з’являться, а ті, хто зараз на екрані, мають бути під ним. І я вирішила для себе, що в мене є певна місія. Я хочу, щоби люди, які роблять щось важливе для культури України, не почувалися чужими на цьому світі. Тому зі скромністю треба прощатися. Тут, звичайно, потрібна певна межа, от я і складаю іспит на зрілість і відповідальність.

- Хто тебе поздоровив із «Телетріумфом»?

- Дуже багато дзвінків було, дуже-дуже. Писали, дзвонили, говорили, що пишаються мною. Навіть Карташков поздоровив, зателефонував із Москви, сказав: «Леся, дякую». А я йому кажу: «Ні, я дякую вам, це ж ви мене у відрядження відправили».

(Довідка «Дусі». Леся має на увазі відрядження до Швеції, де вона зібрала матеріал, за який отримала нагороду.)

- Я чула, тебе запрошували працювати на «Інтер». Хто робив пропозицію, чим ти мала би займатися на «Інтері»?

- Спочатку мені дзвонив Ілларіон Павлюк, потім мені розповідали, що Анна Безлюдна цікавилася мною і ще однією людиною, що з культурою працює.

- Чому ти не йдеш із «Плюсів»? Тобі ж некомфортно там працювати?

- Ну, по-перше, якщо я піду самовільно, це можна вважати моїм програшем. А ще це буде великою радістю для певних людей. У мене у грудні закінчується контракт, так я думаю, що якось воно буде. Можливо, я буду поставлена перед фактом, що треба йти. По-друге, чомусь у мене таке відчуття, особливо у зв’язку із тим, що катастрофічно падають рейтинги, що будуть щось змінювати на каналі. Мені здається, що наше керівництво схильне виправляти свої помилки. Наприклад, коли Сирбу поставив ведучих парами, і вийшло невдало, він зрозумів, що це помилка та відмовився від невдалих моментів. Так що у мене є відчуття – щось зміниться.

Цілую тебе, Лесю, і бажаю, щоби всі твої слова і мрії дісталися Божих вух. Твоя Дуся.

Ліфт для дівчини, що показує людям тільки красиве

Леся готується до зустрічі гостей. Так, як робили це у старі добрі часи

Ворожіння на кухні

Помідори з татової грядки. Сорт «Чорний принц», а які ще помідори може вирощувати татко маленької принцеси?

Королівська уха, досі слинки ковтаю

Гаряче – гарбуз із картоплею і ще з якимось ворожінням

Таааак, тут десь було про Борщагівку…

Якісь Лесини дослідження – ваша Дуся не ухопила суті

А от і весільні світлини

Книги, якими найчастіше користуються у цьому домі

І музика…

«Яка я Попелюшка? Я в казки не дуже вірю…»

«Якби мене хтось почув!»

Селена, а у просторіччі Селя – найбіліша кішка у світі, очима схожа на Лесю

Улюблені прикраси із бурштину. Сакада ні в чому собі не зраджує

А от і носій знаку – журнал «Детектор медіа» – на почесному місці

Нацрада поміняла Лесі премію 2004 року на сучасну

Старовинний дукач – аутентична прикраса із Чернігівщини. У ХІХ сторіччі українці прикрашали старовинні монетки напівдорогоцінним камінням і носили як прикраси

Це монетка Австро-Угорської імперії. Леся збиралася піти у ній на прийом із приводу приїзду Шведського короля в Україну

Фото Дусі