Капранови заплатили за свою радість 40 тисяч євро
Минулої п'ятниці ми з Мусею вирішили вигуляти свої нещодавно придбані міні-бікіні. Новенька яхта українських публіцистів, письменників та видавців Віталія та Дмитра Капранових нам здалася шикарним місцем для сонячних ванн. Тож, зібравши пляжну сумку, ми з родичкою поїхали у крейсерський міський яхт-клуб засмагати та розпитувати Віталія про його нове судно. Забігаючи наперед, скажу, що нам із Мусею влаштували цілу екскурсію по клубу і навіть дитячу спортивну школу зі справжнім батутом показали. Але все по порядку. Ми зайшли на територію клубу, і Капранов почав розповідати.
Віталій Капранов: Це міський крейсерський клуб, один із найстаріших українських яхт-клубів. Він завжди діяв за принципом козацької Січі, тут навіть не було своєї парторганізації у радянські часи. Особливість клубу в тому, що він вітрильний. Тут немає жирних, товстих. Усі нормальні люди, у формі, при тямі, ніхто пальці не розставляє. Яхточки невеличкі. За кожною яхтою є особистість. Машину можна зупинити, якщо хочеш, а вітрила, якщо ти на морі чи на річці, ні. Зійти неможливо.
Дуся: Буває страшно?
Буває. Сильно страшно поки що не було, але, коли ми втрапили в семибальний шторм на Чорному морі, це вразило. Добу йшли. Нічого. Ми ж тоді не знали, що шторм семибальний. Дивились показники вітру. Потім удома глянули...
"Коли ми втрапили в семибальний шторм на Чорному морі, це вразило"
Тут Муся раптом побігла кудись. Виявилося, дівчинка побачила батут і одразу вирішила його випробувати. Але батуту пощастило - я її вчасно зупинила. Ваги моєї родички він не витримав би.
Віталій Капранов: Це у нас тут спортивна школа. (Вітається з тренеркою.) От і батут стоїть. Хто довго стрибає на батуті і вміє це, у того практично не буває морської хвороби. Тому всіх дітей тут вчать стрибати на батуті.
- Ви теж колись стрибали?
- Ми з братом в юності спортом займалися. Ми ж борці. Туди теж батут входить. Це універсальний спосіб навчити людину контролювати своє тіло без опори на землю. От ми зараз ідемо до нашої нової яхти.
- Але ж це не перша. Так?
- Зараз покажу першу. Насправді на вітрила нас присадив режисер Михайло Ільєнко. Вперше ми пішли під вітрилами на його яхті «Карат». Тоді зрозуміли, що все, ми пропали. Вітрила - це захворювання. І на нього варто захворіти.
"Карат" чекає на хазяїна режисера Михайла Ільєнка
Біля невеличкої яхточки купались юнаки. Звісно, вони викликали у Мусі набагато більше захоплення, ніж батут.
Віталій Капранов: Це наші діти Андрій і Дмитро. Зараз приїде брат, і ми будемо валити щоглу. Ми ходили на тому тижні на фестиваль «Трипільське коло». У нас розв'язалася на самій горі мотузка, і провалилася щогла вниз. Тепер треба її завалити, вставити мотузку. Операція непроста, але можлива.
"Це наші діти Андрій і Дмитро". Муся одразу закохалась у ці мужні спини
І, здається, родичка нарешті теж комусь сподобалась
Це наша нова яхта. Називається «Мандрика». Мандрика - це такий пиріжок із гречаного тіста. Співзвучна назва з мандрами, і пиріжок ми любимо. Тому так і вирішили. Наша перша яхта називається «Спокуса». Тому що спокусила нас. А цього року вирішили взяти більшеньку, тому що на ту велика родина не влазить.
Саме вона стала першою вітрильною спокусою Капранових
"Це наша нова яхта. Називається «Мандрика». Мандрика - це такий пиріжок із гречаного тіста"
- А на цій яхті скільки людей може поміститися?
- Щоб іти далеко, то п'ять-шість. Ночувати можна п'ятьом вільно, шістьом - більш сутужно. А сісти відпочити можуть десь дванадцять людей.
- Вечірки можна влаштовувати?
- Легко! І неодноразово було. Спускаймось на яхту. Бачите знак? (Показує на знак із намальованою туфлею на високому підборі.) Це те, в чому не можна заходити на борт. Отже запрошую вас. Проходьте, дивіться. Каюта розрахована на два місця. Якщо красиві-молоді, то і втрьох можна. Ці спальні місця мають еротичну назву гроб.
"Це те, в чому не можна заходити на борт"
"Ці спальні місця мають еротичну назву гроб"
- І хто ж із вас саме тут спить?
- Ну хто? І тут у гробу, і там у гробу. Один тут у салоні спить. І двоє - там у носі. Стандартних п'ять спальних місць у нас є. Оце штурманський стіл із усією навігацією. Ось холодильник.
- Скільки часу ви тут можете провести?
- Все залежить від запасу продуктів. Тобто через Чорне море можна спокійно іти.
Штурманський стіл і власне рука штурмана
"Все залежить від запасу продуктів"
- Скажіть, а скільки триває така мандрівка?
- На цій яхті - дві доби, дві з половиною.
- А скільки ж така радість коштує?
- Це українське виробництво, вітчизняний проект. Є геніальний яхтопроектант Альберт Назаров. Він намалював цю яхту давним-давно. Ми знайшли у Севастополі людей, які за його проектом можуть її збудувати. Вони збудували спортивну яхту, але, оскільки ми більше любимо круїзний варіант, то ми переробили її на круїзер.
Тут багато фахівців. Фактично це найбільший яхт-клуб в Україні. Всі вважають, що, з точки зору круїзеру, яхта вражає. Містка, зручна. Зверху в стандартному положенні по п'ять людей із кожного боку сідає, два столи ставляться. І ті два місця ‑ для найбільш почесних гостей.
- У що ж така красуня обійшлася?
- Будували її дуже довго. Майже три роки. За всю цю історію ми заплатили близько сорока тисяч євро. Разом із двигуном. Десятисильний двигун.
"За всю цю історію ми заплатили близько сорока тисяч євро"
- На дві сім'ї?
- Ми одна велика сім'я. Виходить, у нас дві яхти. Якщо ми хочемо ще когось запросити, то нам потрібно як мінімум 15-16 місць. Десь на дві яхти якраз. У нас і дітей, і знайомих удвічі більше. Тому і простір потрібен. Справа в тому, що яхта ‑ як жива істота. До речі, в англійській мові яхта, судно - не it, a she. Всі предмети середнього роду, а яхта - виняток. І це правильно. Це жива істота, і з нею треба навчитися жити. Ту яхту ми три роки використовували. Зараз заходиш і можеш сказати, що вона твоя. Вона ‑ як жінка. Її треба вивчити, до неї треба пристосуватися. Так само і ця. Щоб її привести до тями і зробити з неї партнера, треба ще рік-два кропіткої роботи.
"Вона ‑ як жінка. Її треба вивчити, до неї треба пристосуватися"
Тут усе літає по салону, буває, тебе покладе на бік. Якось на полиці з одного боку стояла пляшка коньяку. Вона якимось чином перелетіла на інший борт і стала навпроти на полицю так само, як і стояла.
- А стати членом яхт-клубу важко?
- За гроші - ніяк. Потрібна рекомендація іншого члена клубу. Якщо я сюди приводжу нового члена клубу, то цілих два роки за нього відповідаю. Якщо щось не так, якщо він завдав шкоди, десь по п'яні врізався і не хоче чи не може відповідати, відповідає за нього член клубу, який його рекомендував. У нас привілейований яхт-клуб. Але не з точки зору бабла. Люди бідні здебільшого. Привілейований ‑ із точки зору стосунків. Із вулиці сюди люди не ходять, і їх сюди з вулиці не візьмуть.
"Якщо він завдав шкоди, десь по п'яні врізався і не хоче чи не може відповідати, відповідає за нього член клубу, який його рекомендував"
- Ви вже давно є членами клубу?
- Вже третій рік. Тобто два роки ми були кандидатами.
- Ще й кандидатом треба бути?
- Так, два роки кандидатського стажу. Даються завдання щось зробити. Зазвичай доручають якусь ділянку. У нас один із кандидатів юристом був. Так він два роки займався всіма юридичними проблемами клубу. Центр Києва, земля, вода. Звісно, тут постійно хтось дивиться, що можна забрати.
До речі, яхт-клуб багатьма чоловіками використовується як спосіб домашньої міграції. Дуже багато тут ночують, живуть фактично. Крім того, чоловіки взагалі схильні до міграції. Український чоловік тікає в гараж, а той, у кого є яхта, тікає в яхт-клуб. Ну не вдома ж із жінкою сидіти, правда? (Сміється.)
Тут взагалі з цієї офісної шкаралупи, де ти є придатком до комп'ютера, ти раптом знову стаєш чоловіком. Часто ходимо зі знайомими, з друзями, з колегами. Жінки на яхті міняються. У них зникає агресія. Коли задує, і все тут до гори ногами, кудись зникають розмови про рівноправ'я, фемінізм... (Сміється.) Тут ми повертаємось на сто років назад. Усе треба робити самому. А так, ми ж живемо в захищеному світі.
"Тут взагалі з цієї офісної шкаралупи, де ти є придатком до комп'ютера, ти раптом знову стаєш чоловіком"
Особливість нашої яхти - це два штурвали. Капітанів же два. І на першій яхті теж два штурвали.
"Особливість нашої яхти - це два штурвали. Капітанів же два. І на першій яхті теж два штурвали"
- А травматичні випадки були?
- На яхті не було. Оце я намагався собі палець відірвати вдома, але, слава Богу, у нас є відділення мікрохірургії. Тому пришили на місце. Вчора тільки зняли гіпс. На яхті постійно стерті руки мотузками. Коли натягуєш вітрило, це типова травма. А по-друге, постійна травма від цієї штуки, яка по-нашому називається гік, а по-англійськи boom. У принципі, ця штука може запросто викинути за борт. Треба бути уважним. Буває, від вітру вона перелітає дуже несподівано.
"На яхті постійно стерті руки мотузками. Коли натягуєш вітрило, це типова травма"
- Хтось уже бився головою?
- Об цю штуку ‑ постійно! Але серйозних травм немає.
До речі, будь-яка людина, що потрапляє на яхту, стає матросом. Капітан завжди правий, і всі розпорядження капітана виконуються беззастережно. Скаже капітан стрибати за борт, то треба стрибати за борт. Тому що він несе повну відповідальність за життя команди.
"Капітан завжди правий, і всі розпорядження капітана виконуються беззастережно. Скаже капітан стрибати за борт, то треба стрибати за борт"
- А матроси - ваші діти?
- От якщо ви з нами підете, ви будете матросами. Хто на борту, той і матрос.
- Муся, підемо з Капрановими?
Віталій Капранов: Наступного разу можна й сходити.
"От якщо ви з нами підете, ви будете матросами. Хто на борту, той і матрос"
На тому й порішили.
Ну що ж, на жаль, засмагу під нашим радіаційним сонечком треба дозувати, тому ми з родичкою вдяглися, ще раз помилувалися «Мандрикою» і пішли до виходу. Уже біля воріт зустріли Дмитра Капранова, який приїхав допомагати брату валити щоглу.
Дмитро Капранов. Навіть вдягнений так само
А обіцянку Віталія запросити нас із Мусею на роль матросів я особисто запам'ятала. І вже починаю стрибати на батуті, щоби запобігти морській хворобі.
Цьом-цьом. Дуся.
Фото Яни Новоселової
