Таня marmuletka: «Ragu.li - це трешак»

Таня marmuletka, популярний ЖЖ-юзер, створила блог ragu.li, що став одним із моїх улюблених. Паралельно з цим блогом Таня займається соціально корисним сайтом «Читанка». Після кількох перших візитів до «Рагулів» я зрозуміла, що дуже хочу познайомитися з їхньою авторкою. І ось я у Тані в гостях. Дівчина розповіла, що вона вважає рагулізмом, де працює, з ким зустрічається й чого терпіти не може в людях.

- Таню, розкажіть мені про «Читанку» й ragu.li.

- «Читанка» виникла дуже спонтанно. Я давно хотіла знайти якісь дитячі книжки, шукала сайти, побачила пост Тетяни Савченко, яка відсканувала видання і виклала їх в інтернеті.

«Читанка» виникла дуже спонтанно

Ми з нею почали цей соціально позитивний проект, що присвячений дитячій літературі радянських часів. Люди можуть зайти на сайт і показати своїм дітям книжки, які вони читали в дитинстві. Можна подивитися не лише на обкладинки, а й зазирнути всередину, почитати, подивитися на оформлення сторінок. Зараз ми викладаємо по дві книжки щодня. Я вважаю, що «Читанка» - це суперкорисний і цікавий проект. Я думаю над його розширенням: хочу писати і про художників, які ілюстрували сотні дитячих книжок, і про письменників.

"Книжка - ідеал дитячої літератури в Америці"

"Дуже гарні ілюстрації"

"Це література, яку я не можу більше ніде в хаті розмістити"

«Читанка» не настільки заразна, як ragu.li. Ragu.li - це трешак. Я писала пости у важкий для себе період, коли була дуже втомлена, незадоволена ні приватним життям, ні роботою. Я дуже закрита людина, емоції нікуди не виходили. Тому власне почала писати. Перед запуском цього блогу я розмістила один пост у ЖЖ. І всім так сподобалося. Було чи не 150 коментарів. Почали писати: «Клас, давай ще». Ragu.li за місяць вибухнули, з''явилося багато посилань на цей блог. Зараз я бачу, що на день заходить тисяча людей. І майже всі вони заходять не за посиланнями, а безпосередньо на сайт. Більш того, мені кожен день з''являється новий лист від когось, кого я абсолютно не знаю, з пропозиціями, фотографіями, які я можу використати в блозі. У мене є відповідальність з приводу того, що я повинна писати ці пости. Якщо уже з''явилася аудиторія, і я її так легко завоювала, то буде по-дурному не втримувати її цікавість. Пости на ragu.li - це свого роду чудовий антидепресант. Якщо щось відбувається, ти починаєш із гумором оцінювати ситуацію. Хоча в коментарях пишуть: «Ой, злая женщина, ПМС и недоёб». (Сміється.)

"Пости на ragu.li - це свого роду чудовий антидепресант"

Я, в принципі, блог наповнюю одна. Мені допомагає ще Микола (автор віршів. - «Дуся»). Він коментує, радить, я до нього прислухаюсь.
У мене є мета перетворити ragu.li в більш соціальний проект, який буде висвітлювати рагулізм не тільки в одязі і не тільки публічних людей. Але аудиторія поки що не готова до цього. Уже після створення ragu.li я пройшлася по ЖЖ, пошукала пости, які можуть тематично підійти під тему цього блогу. Знайшла за два роки 250 постів. Я віднесла до цієї когорти і рекламу з поганою українською мовою, типу «густе і кріпке», й дивну верстку новин. Наприклад, телеканал у випуску новин у прайм-таймі розповідає, що Бараку Обамі купили песика, назвали собачку так, купили це й це, створили три окремих сайти, де писатимуть про те, як песик живе. Наступна новина - на Донеччині сталася аварія, загинули 500 людей. Вибачте, я вважаю свого роду рагульством у такому порядку подавати новини. Ragu.li показують, що наші зірки зрозуміли, щоби бути популярними, не треба мати ніяких здобутків, потрібно просто одягатися, як ялинка на Новий рік, і ходити по тусовкам. Ще в Playboy знятися з силіконовими цицьками. Найстрашніше те, що зірки вважають своїм найбільшим здобутком те, «що їх хочуть». Ось я писала про Руслану Лижичко, розмістила її фотографію з голим пупком. І не тому, що мене обурив її вигляд, а через те, що вона як депутат нічого не робить. Я зайшла на сайт Верховної Ради, пошукала інформацію про її депутатські запити та ініціативи. І там був нуль. Якщо вона свій зовнішній вигляд робить більш помітним явищем, ніж її соціальні ініціативи, то це проблема, все-таки, Руслани Лижичко, а не моя.

"У мене є мета перетворити ragu.li в більш соціальний проект, який буде висвітлювати рагулізм не тільки в одязі і не тільки публічних людей"

Я писала про Кличків. У них була рекламна акція: збери підписи твоїх друзів, надійшли нам листа, і ми вам подаруємо дитячий майданчик. Сюжетів про те, де ж відкрили майданчик, я не бачила. Я бачу рекламу, яка створює позитивний ефект, а самі позитивні дії не рекламуються. Повинен же рекламуватися результат, а не процес. У нас усе навпаки. Постійно згадуються ці світські леви. Суть життя людей звелася до того, що їх знають на таблоїдах, розміщують фотографії. А якщо запитати, що вони насправді зробили, окрім того, що тусять... Людина вводить себе в ранг особи, яку треба наслідувати. Юне покоління спостерігає за усім цим процесом і думає: «Ой, як круто! Треба ставать зірками, роздіваться догола. Виходити на публіку, знаходити собі кльового прищавого мужа, який помре через п''ять років і залишить усі свої статки мені». Приблизно так.

Я недавно подивилася передачу «Я люблю Україну», яку започаткували «Плюси». І там Діма Коляденко виліз на стіл, повернувся задом, нахилився ‑ і це все в передачі «Я люблю Україну». Звісно, вони всі там виблискували ерудицією, вгадували видатних українців. Хоча, щоб у нас на слуху були імена. Але це все так було подано, що це не прояв любові до держави, а прояв якогось знущання.

"В дитинстві я вчилася грати на бандурі"

У нас підміняють поняття. Називають культурою наше минуле: народні пісні, одяг, поезію. Культура держави - це те, що відбувається зараз у цей момент, це те, чим живе народ, як він розвивається. Якщо людина починає занурюватися у культурний простір, то вона вже не дозволить собі мавпування, яке нам показує наш бомонд. Мені просто страшно, що в Україні вищий світ отакої якості.

"Я сама вибирала інструмент"

Менше року тому я зрозуміла, що в інтернеті не вистачає україномовних проектів. Про ragu.li ми зараз не говоримо, він суржикомовний. Мені хочеться зробити декілька потужних проектів, які будуть написані гарною українською мовою й більш соціального спрямування. Зараз я тренуюся, граюся, намагаюся зрозуміти, скільки це займає часу, які ресурси треба мати.

"Я намагалася започаткувати серію постів про те, що читають наші зірки. Але поки що я майже не знайшла фотографій"

"Інколи тексти на ragu.li ілюструю цитатами з книжок. Дуже люблю переклади Клима Забарила"

- Ви сприймаєте ragu.li й «Читанку» як хобі? Чи є у вас основна робота?

- Так, як хобі. У мене є декілька місць роботи. Зараз у мене вільний графік. Я викладаю англійську мову в одному вузі. Я не хочу називати, в якому. Окрім того, я також працюю на радіо. Готую сюжети англійською і їх начитую. Для мене це дуже цікавий досвід, тому що я практикую англійську мову. Останній місяць я знаходжуся в стані гармонії сама з собою. Я взагалі вирішила змінити напрямок діяльності. Абсолютно не страшно починати щось спочатку.

"Останній місяць я знаходжуся в стані гармонії сама з собою"

 
- Складається враження, що ви увесь час в інтернеті.

- Не весь час. У мене зараз такий щільний графік. Ось сьогодні з сьомої ранку до п''ятої вечора мене не було вдома. Я просто дуже швидко працюю з інформацією. Якщо це короткий пост - пишу його за 10 хвилин. Якщо більш-менш довгий - то півгодини. Рік тому, якби мені сказали, чим я займатимуся зараз, я б не повірила. Тоді я сиділа в офісі. Вважала, що це ідеальний варіант розвитку, коли ти заробляєш фіксовану велику суму грошей, коли ти робиш паперову роботу. Ще рік тому мені було комфортно в такому стані.

- Я читала в ЖЖ, що у вас є каблучка. З ким ви зустрічаєтеся?

- З Миколою. («Дуся» нагадує, автор віршів на ragu.li.) Зараз, на жаль, склалося так, що ми живемо в різних країнах. Але найближчим часом це зміниться. Ми познайомилися онлайн. Це типовий віртуальний роман. При тому що я довгий час читала його ЖЖ. Ми спілкувалися, він приїжджав.

"Ми познайомилися онлайн"

Микола мене надихає на багато речей і дуже вплинув на мене. І я почала на себе по-іншому дивитися. Я дуже щаслива з того, що маю. Розумію, що якби ми з ним не познайомилися, не почали спілкуватися, і не було би підтримки на першому етапі, то я б цього всього і не робила, що зараз роблю. Все, що у мене виникає в голові, я обговорюю з ним. Він пише вірші для ragu.liв. І дуже швидко. Я йому пересилаю фотографії, а він за півгодини може мені надіслати листа. У Колі дуже швидко працюють мізки.

Таня і Коля

- Ви самокритична?

- Дуже. Я перфекціоніст. Наскільки себе пам''ятаю, я не була впевнена в роботі на всі сто. Я ніколи не була такою людиною, яка казала в школі: «А чому мене так оцінили?». Думала, що оцінили так, як треба. Хоча насправді це не дуже позитивна риса. Я не вважаю, що я пуп землі, що надто розумна чи ще щось. У мені самій є повно рагульства. І я його не приховую.

"Я перфекціоніст"

- У чому воно проявляється?

- Навіть у тому, що я дозволяю собі критикувати. А судді хто? Морального права критикувати публічних людей у мене немає. З іншого боку, я вже почала це робити й доволі непогано. Це кажуть люди, які мене оточують. Важко розповідати про свої недоліки, тому що ти ці недоліки бачиш чудово, а інші можуть цього не помічати. То хай уже копаються самі, в чому моє рагульство проявляється. (Сміється)

"Морального права критикувати публічних людей у мене немає"

Мене колись навчила одна історія. В 12 років мене дратувало, що мої вуха стирчать. Я була впевнена, що всі це одразу бачать. Ми йшли з мамою в гості, й через «капловухість» я не хотіла йти. Мама сказала, що це вигадки, й взяла мене з собою. Ми сіли за столом, зібралась наша сім''я. Чоловік так 15 було. І мама говорить: «От Таня сьогодні не хотіла йти, тому що у неї є якийсь недолік. Вона вважає, що цей недолік усі бачать. Скажіть, що це». І вони всі почали казати, казати. Вуха не назвав взагалі ніхто. (Сміється.) Люди розуміли, що вони повинні щось угадати, тому почали називати все підряд. А коли мама сказала про вуха, вони відповіли: «Аааа, таки, може, й вуха... Точно». І тоді я зрозуміла, що вуха у мене точно не капловухі. Тому хто захоче мене покритикувати, сам може це зробити.

- Ви пишете про брендований одяг рагулів. Чи є у вас брендовані речі?

- Є речі певного бренду. «Макінтоші» - це просто моя хвороба. Я не думаю, що колись куплю собі РС. Це буде завжди Apple. Мені подобається продукція, як візуально, так і з точки зору професіональності. Я не гонюся за брендами в одязі. Це (показує на штани. - «Дуся».) дуже демократична марка. Тому не бачу сенсу називати, в чому я вдягнена.

"Макінтоші" - це просто моя хвороба"

- А речі для виходу у великий світ?

- У мене є хусточка Salvatore Ferragamo. Це подарунок. Я навіть не знаю, де вона зараз.

Але такого роду хусточки для мене виключення. На речі я дуже мало грошей витрачаю.

"Мій приятель Діма розказав мені, що таке порнотуфлі"

- На що ви витрачаєте?
 
- Я витрачаю гроші на «Читанку». Зараз відкладаю. Хочу купити щось велике. Квартиру, наприклад.
           

- Ви писали у ЖЖ, що намагаєтеся позбавлятися зайвого в житті. Чого ви позбавилися останнім часом?

-  Мені не хотілося би співпрацювати з людьми, з якими мені морально некомфортно спілкуватися. Хоча я вважаю це своїм недоліком. Тому що це велика розкіш розкидатися людьми лише тому, що у них є негативні риси характеру. Є ж і позитивні. Я дуже не люблю лицемірства. Якщо я бачу, що спілкування награне, то мені не дуже хотілося б попадати до таких ситуацій, коли я вимушена продовжувати спілкування з цією людиною.

"Я дуже не люблю лицемірства"

 
Таня, Дуся з тобою! Цьомаю тебе в обидві щоки й бажаю процвітання. Знай, стріла кохання до однієї милої мармулєточки вразила мене в саме серце.

Дуся.

Фото Яни Новосьолової