Для Світлани Вольнової «наш» - значить «рускій»
Поки Дмитро
Гордон їде ламати мені руки й бити *бало, напишу ще декілька
рядочків. Може комусь захочеться скласти йому компанію.
Дивлюся «Рандеву»
зі Світланою Вольновою. Світська левиця ходить по супер-маркету в пошуках партнера для подруги. Разом вони всіх уважно оглядають, вивчають, обирають.
Підходить Вольнова до наступного кандидата. Починає бесіду. Той виявляється іноземцем - з
Персії. Левиця щиро дивується: «Неужели? Надо же! А я думала вы наш - русский».
Це та, яка живе в Україні, на центральный вулиці української столиці з
вікнами на Майдан Незалежності і працює на
українському телебаченні, роблячи передачу для українських глядачів.
Але «наш» для
неї, бачите, не українець, а саме «рускій». У світської левиці язик не
повертається сказати «українець»? Вольнова не лише не говорить українською,
вона не мислить, не відчуває, не усвідомлює себе українкою, хоча б за
громадянством, хоча б за формальною належністю до України. Бач, яка бариня!
Це для таких як
вона «рускій» - «наш». Для українців, які знають історію, «рускій», тобто
московіт, ніколи не був і не міг бути «нашим». Хіба що тільки ворогом. Вічним і
заклятим. Бо так як росіяни з українцями, «наші» не поводяться. Лише чужі. До
речі, чи не саме такими для Вольнової є, власне, українці?
Оля Полякова ходить з натуральним кокошником, у Вольнової ж він
умовний, на ментальному, сказати б, рівні.