Чорний гумор перемагає чорну драму. Як працює баланс смішного і трагічного у фільмі про бойових медикинь «Куба & Аляска»
Документальне кіно про війну проти ігрового. У 2022 році це була одна з найбільш обговорюваних тем у нашій кіноспільноті. Пропонувалося зосередитись саме на доках, бо реальна ситуація і реальні люди є настільки екстраординарними, цікавими, глобальними, що все це потрібно фіксувати у величезній кількості.
Усі ці роки ми бачимо підтвердження такої думки, бо найкращі, найгучніші, титуловані стрічки про повномасштабне вторгнення — саме документальні. І, безумовно, таким є «Куба & Аляска», який я вам дуже раджу подивитися зараз у прокаті.
Головні героїні — бойові медикині Куба (Юлія Сідорова) та Аляска (Олександра Лисицька). Режисер — теж військовий Єгор Трояновський.
Дівчата дуже уважні одна до одної та підтримують у різних ситуаціях. В одній зі сцен вони лежать на полі та, продумуючи сценарії своїх похоронів, міркують: в*бе їх зараз чи ні. І ржуть. І це справді смішна сцена, яка дуже гармонійно вписується в ці своєрідні обставини. Просто тому, що є їхньою частиною, а не фантазією сценаристів-режисерів, яка поки що переважно виявляється значно більш ординарною та біднішою, ніж усе ось оце.
І це, звісно, не означає, що в ігровому кіно не можна зробити так само душевно, мило, по-доброму, але й водночас без пафосу, приторності та спрощеності. Можна. Просто дофіга складно. Для цього треба мати водночас сміливість і делікатність, любов до своїх героїв і спроможність бачити у них слабкості. Тоді їх зможуть полюбити всі інші.
Про такі документальні фільми як «Куба & Аляска» глядачі зазвичай кажуть: «сприймається як ігрове». Це значить, що був хороший режисер монтажу, який правильно вибудував історію. А також режисер, який видивився обставини і своїх героїнь, побачив їхню харизму і зміг це зафіксувати.
Куба наче постійно роздвоюється. У звичному спілкуванні вона голосно рже (навіть не сміється), і це дуже заразно. От просто з будь-якого приводу. Але в критичні і трагічні моменти вона — взірець стриманості. Під час маніпуляцій з пораненими Юля виглядає дуже спокійною, мʼякою, врівноваженою. Здається, ніщо не може змусити її показати свої емоції.
Аляска — така ж кумедна, мила і весела, хоч і сміється трохи тихіше. Вона навіть стібеться зі свого поранення, яке між тим виявляється дуже серйозним випробуванням. Нам показують (звісно, лише частково), яким довгим, виснажливим є процес реабілітації та як легко під час нього можна зневіритися. Але водночас і витягти себе із цього стану. І якою важливою є допомога оточення.
Трояновскому, як мені здається, дуже добре вдалося зафіксувати ось цей момент поєднання гумору і трагедії. Точніше, як саме друге ховається за першим, але час від часу оприявнюється. Це одна з найяскравіших рис нашого суспільства нині, особливо у військових. Що більше ти переживаєш жаху, то більше хочеш це якось збалансувати. Чорний гумор підходить ідеально. В одних випадках він є просто ширмою, в інших — захистом. Я дуже рада, що у фільмі це показують дуже тонко і ненавʼязливо.
А ще там є доволі прості, але важливі слова дівчат. Ми бачимо на відео з гоупрошок, як вони їдуть крізь черговий п*здець забирати поранених. І ржуть. А потім розповідають, що в такі моменти ніколи вповні не розуміють небезпеки, лиш дуже згодом починає доходити, що в тій чи іншій ситуації вони цілком могли загинути, але просто пощастило. Мені здається, про такі очевидні речі потрібно завжди памʼятати і мати їх на увазі. Як для розуміння цивільними військових, які повертаються з війни, так і для самих цивільних. Аби знати, що це все накопичене лайно обовʼязково буде даватися взнаки ще дуже довго.
А кіно нам потрібне для того, щоб ці всі істини не лише механічно проговорювати, але й бачити їх у живому вигляді історій.
І ще важливе. Багато людей досі пишуть, що не хочуть і не можуть дивитися фільми про війну. Для мене це, чесно кажучи, дещо дивно. Новини ж ви якось читаєте. Принаймні не варто тоді дивуватися, чому багато іноземців теж не хочуть про нашу війну нічого чути. Але в кожному разі, якщо ви остерігається похмурого сюжету від «Куби & Аляски», то його там немає. Звісно, є чутливі сцени, які стануть більшими чи меншими тригерами. Кіно про війну, все ж. Але воно доволі світле та оптимістичне. Ви майже гарантовано полюбите і дівчат, й інших героїв цього фільму. І вийдете із зали, можливо, навіть у піднесеному настрої та з дуже хорошими емоціями.
