Маленька дорожна пригода Лідії Таран
«Я люблюююю тебя до сльооооз» - голосно підспівувала радіо ваша Дуся, їдучи в суботу по Кіквідзе. Машин небагато, чоловіків за кермом – також. Субота і неділя – дівчата на дорозі. І тільки я почала сумувати з цього приводу, як побачила недбало припарковану машину і біля неї ефектну білявку в чорних окулярах. В дівчини щось сталося, це було ясно, як Божий день. І аварійки блимали досить красномовно. Не в моїх правилах бойкотувати блондинок на дорозі, сама час від часу належу до їхньої спілки, тому я зупинилася, щоби проявити свою солідарність. І, пуццц, дівчиною, що потребувала допомоги виявилася моя коліжанка Ліда Таран (5 канал)! За законом приємних дорожніх несподіванок у неї пробило колесо. Ліда була трохи розгублена, і щиро мені зраділа. Правда, в даному конкретному випадку дві голови виявилися нічим не краще за одну Лідину - міняти колеса нас в Інституті Високих Матерій не вчили.
Якась штучка незрозуміла...
Тим не менше, ми з ентузіазмом почали досліджувати Лідину машину.
Ой, там так цікаво!
Більшість зі знайдених речей мали абсолютно загадкове призначення, і їхня дивакувата форма не викликала в нас жодних ідей щодо застосування. Нам не залишалося нічого кращого, як пошукати щастя старим добрим дівочим способом - ми почали зупиняти проїжджаючих чоловіків.
"ПА-МА-ГІ-ТЄЄЄЄ!" Хто з вас не зупинився б біля такої дівчини?
Скажете, це доволі екстримально? Зате ефективно! В чому ми й переконалися вже за мить, коли біля двох розгублених дівчат зупинився Він.
Добрий вечір! З вами я - Лідія Таран.
Інтелігентні окуляри, сексуальні шкіряні рукавиці, приємний голос. Чоловік посміхнувся нам чи над нами, в 2 секунди зрозумів ситуацію, коротко назвався (Андрей. Ну, что, девчонки, приехали?) і попросив відкрити багажник. Не знаю, чи розраховувала Ліда зустріти саме такого рятівника, але його спокій і впевненість замість заспокоїти, збентежили її. Зрештою, не лише її. Андрій, схоже, не зрозумів, хто перед ним, і без зайвих розмов взявся за справу. Миттю знайшлися домкрат і запаска. На правах молодшого механіка Лідія чекала розпоряджень, а ваша Дуся тихенько шкодувала, що резина підкачала не в її автівці.
- А це в мене таке сталося :(...
- Ой! Подвійне дно!
- Так швидко від мене ще не йшов жоден чоловік!
- Щось я не розумію, куди він подівся. Машина тут, я тут...
- А-а! Ось він де!
- Тепер буду тут вартувати, аби не зник.
- Альо, слухаю. Андрій? Який Андрі? Чоловік? Все добре, Андрійко, я тут якраз про тебе думаю, сумую.
- Та це ж мій чоловік дзвонив, Андрій Доманський.
- Дуся, досить знімати, ти ж заважаєш людині.
Через 20 хвилин надскладна операція була завершена. За неї в якості подяки Андрій попросив вологі серветки. І знаєте, чесно кажучи, нам не хотілося прощатися з «рятувальником дівчат на дорогах». Але приводу продовжити спілкування ми з Лідою в той момент не знайшли, а Андрій, не чекаючи подяк, швидко попрощався , скочив у свою джипяру і поїхав.
Ми з Лідою перезирнулися, і, даю на відсіч свої червоні нігті, подумали одне й теж саме.
- Кому сподобався? Мені? Хто? Андрій? Який? На джипі? Так, сподобався :)
Раз, два, три, кажу!
- Андрію, якщо ви зараз це читаєте, знайдіть мене. Моя машина така ненадійна… ваша Дуся.
- Щасливої дороги, Дуся! Ой, Ліда!
(фото Яни Новосьолової)