Внук Богдана Ступки Дмитрий: «Який з мене мажор з зарплатою в 5000 гривень?»
Дмитрий - уже третий представитель славной актерской династии. И, наверное, именно по этой причине внимание к его творческой карьере особенное. Говорят ведь, что на детях талантливых людей природа отдыхает. А что тогда происходит с внуками? Но будем объективны и рассмотрим внимательно «послужной список» нашего героя. Студенческие работы не считаются, роли «на подхвате» в дедушкином театре имени Ивана Франко - тоже. По сути, пока единственное его достижение - роль в российской картине «Мы из будущего - 2». В общем, пока как-то вяленько...
До встречи с Димой, честно говоря, я его представляла себе типичным мажором, который слепит встречные авто дальним светом своего черного «Мерседеса» S550 (Кстати, именно на таком автомобиле ездит Дмитрий.) Но я ошиблась. Он предстал передо мной обычным парнем, даже чересчур наивным как для своих 25 лет.
- Дмитрий, перед нашей встречей я прочитала несколько интервью, в которых вы рассказываете, как, например, вас случайно пригласили сниматься в кино... Но, зная, к какой семье вы принадлежите, мне сложно поверить просто в счастливое стечение обстоятельств...
- Але так воно і є. Мене затвердили зніматися в кіно «Ми з майбутнього - 2» в той час, коли ми були зі студентською виставою у Москві - ми приїхали з «Чайкою» до Табакова у МХТ ім. Чехова. Режисер Андрес Пуустусмаа спитав у мого дідуся, хто той хлопець із сережкою в вусі (я грав Треплєва у виставі). Дідусь відповів: «Це мій онук». І потім так сталося, що нас - три дівчинки і три хлопчика - запросили на «Мосфільм» на проби. От так все й вийшло - ніякої протекції не було.
- Значит, все благодаря таланту, а не дедушке?
- Звичайно. Хоча це дідусь влаштував, щоб ми поїхали до Москви. Більше того, він влаштував так, що ми з'їздили до Кшиштофа Зануссі, жили у нього в будинку за містом, він проводив для нас майстер-клас, показував свої фільми. Але дивного нічого не бачу - ми ж його (Богдана Сильвестровича Ступки) акторський курс.
- Мне сказали, что вы снимаетесь в каком-то молодежном проекте. Можете рассказать о нем?
- Це серіаліті - напів серіал, напів реаліті шоу. Історія про проблеми молодих людей, їх стосунки, дружбу та кохання.
- Дима, а вам доводилось уже отказываться от каких-то ролей?
- В принципі, я ще не в тому ранзі. Навіть у театрі, якщо роль не подобається, я не можу перебирати. Наприклад, мене переодягають у дівчинку. Мені може бути неприємно, те, се... Але ж це робота! Тому погоджуюся. Хоча було раз! Мене запросили в кіно грати якогось чувака, який дивиться за престарілими людьми, до нього приходить повія... Щось таке. Я почитав сценарій і сказав: «Мабуть, я не буду грати в вашому кіно».
- Но вы же сами сказали, что еще не вправе перебирать...
- Ну я ж не буду зніматися в такому гімні конкретному, я ж раджуся з сім'єю. Наді мною тато, дідусь, мама теж колись була акторкою.
- Послушайте, а почему вы не стали стоматологом, как мечтала ваша мама? Это же более спокойная и, что греха таить, денежная профессия.
- Тому, що коли я бачу кров, мені стає якось бридко. Та й копирсатися у чиємусь роті мені теж не дуже приємно, якщо чесно.
- То есть, кроме как пойти в артисты, других вариантов и не было?
- Просто я з самого дитинства в театрі, дивився всі вистави. І потім я ще вчився в Академії мистецтв на театральному факультеті, і так воно само собою затягнуло.
- А не смущает, что вы просто обречены на постоянное сравнение с вашим дедом?
- Нехай порівнюють - ми з ним зовсім різні люди.
- И даже не раздражает, когда, например, говорят: «Вот мажор, все понятно...»?
- Та раді бога! Нехай говорять - все ж не так насправді. Який із мене мажор, якщо в мене зарплата п'ять тисяч гривень. Добре, якщо бувають зйомки, тоді хоч якось можна жити. Я вам скажу, навіть народний артист Богдан Михайлович Бенюк виживає за рахунок якихось халтур - просто щоб заробити, нагодувати сім'ю.
- А есть стремление как-то быть на уровне такой фамилии как Ступка?
- А що тут переживати? Треба просто тримати марку і робити все бездоганно.
- Удается?
- Якщо мої батьки сказали б, що в мене це не виходить, я цим не займався би.
- А судьи со стороны?
- І люди кажуть.
- Я в интернете читала негативные отзывы о вашей игре.
- Я не прислуховуюсь до інтернету. В мене є люди, думка яких для мене важлива, а також свої люди, які на мене працюють - мої агенти, які мені все пояснюють.
- То есть у вас есть даже свои театральные агенты?
- Так, і кіноагенти, люди, які працюють над моїм образом, стилем, знають, що робити, як грати, чому ця чи інша людина написала те-то й те-то. Тому що жаба давить, тому що вона працює в театрі, і їй не дають зіграти цю роль, а тут приходить онук Ступки і грає, і це вже їй прикро. От і пишуть всяку гидоту, що мене режисер запросив, тому що я нібито нетрадиційної орієнтації, чи ще щось... Ви розумієте, таке будуть писати постійно. А ви почитайте, що пишуть про батька і дідуся! Така вже наша фамільна доля.
- Меня заинтриговал рассказ об агентах. А у ваших сокурсников они тоже есть?
- Багато в кого є. Але не в агентах справа. В нашій професії треба везіння. Наприклад, мене іноді не запрошують на проби, коли чують прізвище Ступка. Не знаю, чому, може, дійсно, якісь вороги - не тільки ж друзі скрізь у нашому колі спілкування. Вони заздрять і використовують будь-який привід насолити.
- Недаром театр называют террариумом единомышленников...
- Я в театр являюсь тільки на роботу. В мене друзів-акторів майже немає. Є в Москві, але вони не працюють у театрі, бо їх там конкретно з'їдають. Коли приходять молоді, починається рубка. Ось моя знайома дівчинка в театрі Резниковича просто спитала, де вбиральня. «А ты найди!..»
- Вы уже в труппе театра Ивана Франко?
- Так. Нас із нашого курсу взяли п'ять студентів. А деяких не взяли... І в них, дійсно, проблеми - виступають на похоронах, весіллях, діджеями десь влаштовуються... По-різному. В моєї мами, наприклад, теж не пішло з акторською кар'єрою, вона не працює, здає квартиру і на ці кошти живе.
- Вы хоть помогаете ей?
- Я поки що не можу, бо немає чим.
- А вот вас послушаешь, и такое впечатление, будто Дмитрий Ступка в шоколаде...
- Ні! Насправді після «Ми з майбутнього - 2» в мене був тільки один серіал. Ми всі працюємо «як гарнір»: в Москві, як завжди, російські актори грають головні ролі, а ми «гречечка», «картопелька». Мої друзі в Москві мають більше можливостей, вони заробляють по 2-3 тисячі доларів у день, їздять у Таїланд, в Америку. А коли звонять мені, я відповідаю: «Вибачте, я не можу з вами поїхати, бо в нас «йолки», «Котигорошко»...» Але я розумію, що театр - це дім, і там ти можеш відшліфовувати свою майстерність, бути постійно в роботі. Тому що кіно сьогодні є, а завтра його немає.
- Так, может, еще в стоматологи не поздно?
- Поки що рано про це говорити. Але у мене тітка відкрила власну клініку і сказала: «Дмитро, не переживай, якщо треба, я тобі допоможу!» Так що, може, ще буду ходити санітаром у білому халатику!
Дуся
Фото: Павел Довгань