Слава Соломка - об увольнении из «Подъема»: «Нам написали эсэмэску: «Дорогие ведущие, вам ищут замену. Чтоб вы знали»

Я всегда говорила Дусе, что ведущим утренних шоу нужно при жизни поставить памятники. Ну а чем не герои? Они просыпаются в пять утра, досматривают сны по дороге в студию и, несмотря на то, что зрители включают их программы, когда чистят зубы, гладят рубашки или разогревают завтраки, до одурения обожают свою работу.

Один из моих любимейших ведущих этого жанра – 24-летний парень в галстуке-бабочке и очках Слава Соломка, который полтора года вместе с коллегами Сашей Скичко, Юлей Довган, а потом Аленой Мусиенко в прямом эфире радовал зрителей «Подъема» своим интеллектом, шикарным украинским и захватывающими рассказами о своей всезнающей маме. А сейчас этот молодой человек встал в один ряд с такими личностями, как Юрий Горбунов, Маша Ефросинина, Ольга Фреймут и Роман Скрыпин. Ведь теперь и для него «Подъем» - невозвращенное прошлое.

 - Славо, як вам повідомили про те, що шукають нових ведучих «Підйому»?

- Ой, слухай. Коли до нас прийшов новий продюсер, ми очікували на абсолютно позитивні зміни. Ми почали креативити, вигадувати нові рубрики, думали, що шоу отримає таке собі нове дихання. Через місяць після цього нам оголосили, що шукають нових ведучих. Це був справжній шок! Чому шок? А тому що особисто я це все дуже любив. Це реально такий шматок життя! Ось я півтора року на «Підйомі» (особливо перші шість місяців) був цілковито щасливим. Щодня. Я ні про що не задумувався, мені нічого не було треба, навіть купи грошей. Я півтора роки працював над тим, що обожнюю. Все.

- І, звісно, мав фінансову стабільність. Вам багато платили?

- Ну як «багато»?.. Мені вистачало.

Новина про те, що шукають нових ведучих, стала для мене сильним ударом. Ці кастинги спочатку велися нишком. Ну це, в принципі, всюди так роблять. Ведучому не повідомляють, що його планують звільнити, бо тоді він у кадрі сяде, склавши руки, мовляв, мені вже шукають заміну, чому мені напружуватися?! Тому це завжди робиться тихцем. Ну а коли ми про це вже дізналися…

- Вас зібрали на летючці й офіційно повідомили?

- Ні, нам написали есемеску: «Дорогие ведущие, вам ищут замену. Чтоб вы знали».

- Тобі запропонували лишитися ведучим «підйомівської» рубрики «Як?»…

- Ну так. Зараз я поясню, чому. По-перше, я цю рубрику роблю вже півтора року. З першого дня «Підйому». Вона з хорошими цифрами йде. І я її реально люблю. Я такий кайф ловлю на зйомках! Ти собі не уявляєш! Що ми тільки не знімали в цій рубриці. От востаннє був завод презервативів. До цього я бігав по всіх закапелках «Донбас-Арени». Я знімав у багажному відсіку літака, катався на багажній стрічці в прикордонній зоні в аеропорту. Коротше, ми в такі унікальні місця потрапляли! Ми працюємо в дуеті з журналістом Андрюхою. У нас така класна команда! Ми з ним так сперечаємося, що мало не б’ємося, але результат виходить класний. І це дуже круто!

- Сюжети для рубрики ти вигадуєш чи це турбота редакторів?

- Ми разом з Андрюхою сідаємо і вигадуємо, куди нам поїхати наступного разу, що нам вимочити. Для мене Новий канал став справжньою родиною. Є, звісно, люди, які не зовсім близькі, а є ті, які ніби сім’я. От їх більше. І знаєш, я б не хотів усе це покидати. І сподіваюся, що я матиму якийсь великий проект, де зможу реалізуватися як ведучий. Бо після півтора року в прямому ефірі хочеться щось робити серйозне, бо є досвід, навички.

- Ти говориш, що рубрика приносить задоволення, а тобі не принизливо грати другорядну роль?

- Як тобі пояснити?.. Мені образливо! Іти звідкись завжди неприємно, але іноді краще зіграти вдало епізод, аніж невдало головну роль. Це знає кожен актор. Але все одно, те, що сталося з «Підйомом», для мене було трагедією, тому що, по-перше, я це дуже любив. По-друге, на Новому зараз для мене не знайшлося проекту. Можливо, ще з’явиться.

До речі, зі мною сталася така символічна річ... Коли ми починали працювати, до нас у студію прийшла співачка Aliosha, яка подарувала мені пташку. Я його назвав Моцарт. Він жив у мене усі півтора року. Після крайнього ефіру «Підйому» на Співочому полі я повернувся додому, а Моцарт помер. Я приїжджаю, а він лежить у клітці...

- Ти до цього вірив у символи?

- Я вірю в символи, мені віщі сни сняться, але ТАКЕ зі мною вперше сталося. Я не знаю, це збіг чи не збіг. Але уяви: помер «Підйом» і помер Моцарт. Наступного дня після закінчення ранкового шоу я поїхав на зйомки до Одеси. Тиждень я був у роботі, на корпоративах. Потім, коли я повернувся за два тижні до Києва, то мене накрило: «Все. «Підйом» закінчився». Я два дні лежав дома, відвернувшись до стінки, не їв, не вставав і не спав. Уявляєш? Для мене це був серйозний удар.

- А як відреагували Альона Мусієнко і Саша Скічко?

- Із Сашком ми дружимо. Він теж дуже переживає. Ми, коли зустрічаємося, то обговорюємо новий «Підйом». Ми не можемо об’єктивно оцінювати те, що вони роблять, бо для нас це дуже багато значило. Альоні й Саші трошки простіше, тому що вони мають сольні проекти.

- Як гадаєш, чому тебе обділили?

- Я би не зміг бути ведучим проекту «Мачо не плачуть», бо я не мачо. Правильно? Так само я би не зміг дівочий проект вести. Так?

- «Співай, якщо зможеш» - це не дівочий проект.

- Ну так. Там є дівчина ведуча і хлопець – Дзідзьо.

- От, мені здається, ти би чудово впорався з його роллю.

- Дякую, мені приємно. Але керівництво каналу вважає інакше. Цю думку треба їм у голови вкласти або керівникам інших розважальних каналів. Бо, звичайно, мені хочеться і надалі працювати в цьому форматі, дарувати людям смiх і радість, а не навантажувати голову проблемами.

- Тобто ти ще сподіваєшся отримати проект на Новому?

- Звичайно! Мені, правда, нічого не обіцяють, не знаю… Я ще буду говорити з керівництвом каналу з приводу того, чи є в мене перспектива на Новому.

- У тебе є ідеї для авторської програми?

- У мене дві ідеї.

- Поділися.

- Є оригінальне wedding-show, яке ми вигадали з Антоном Базелінським, і ще є ідея дуже прикольного квесту.

- Але ти їх ще нікому не озвучував?

- Я ними поділився зі своїми друзями, з якими зможу зняти пілот, щоби потім комусь показати його. Але мені зараз канал нічого не запропонував, тому я абсолютно відкритий для будь-яких запрошень з будь-яких каналів. Я хочу розвиватися. І найголовніше - не ДЕ, а з ким. Коли є крута команда, люди, у яких палають очі, які заради успіху готові недосипати, використовувати якісь особисті зв’язки і щось ще – тоді все вдасться!

- Чи переглядав ти свої «підйомівські» ефіри? Аналізував помилки?

- Звичайно. От коли вже все скінчилося, я переглядав перші ефіри ще з ведучою Юлею. Я так спокійно сидів, дивився й ностальгував. Як же це було круто перші півроку! Ми були ще такі трохи кострубаті, але в кадрі така класна атмосфера панувала! От прямо як друзі у кафе. Ми були настільки різними, але такими цікавими! Словом, я завтикав. А потім дивився останні ефіри. Ми стали інакшими, по-іншому почали говорити.

- Ти лишився задоволеним змінами у собі?

- Я не можу сказати, що цілком задоволений собою, але та атмосфера, в якій ми працювали, той настрій були нереальними. Це було життя. Я не лукавлю. Ми з Санею цим жили.

- А Альона?

- Альона теж, але просто ми з нею спілкувалися менше. Ми не так встигли потоваришувати, як із Санею. Ми були з ним від перших днів, а вона все-таки прийшла потім. У нас у команді змінилися два керівники проекту, два шеф-редактори. Повз нас пройшли п’ять редакторів, дві ведучі помінялися. За великим рахунком, від початку до кінця дійшли тільки три людини.

- Нескладно помітити, що з-поміж вашої трійці ти найрозумніший. Чи докоряв ти своїм співведучим, що вони неправильно вживають слова українською мовою або не знають елементарних термінів?

- Ні. Я такого ніколи не робив. У нас для цього, слава богу, є шеф-редактор Віка Волошина, досвідчений редактор, яка вміє дуже грамотно дати всі зауваження з приводу мови і не тільки. Нам дуже пощастило, що вона з нами працювала!

До речі, коли ми починали, то Саня був більш досвідчений. Я ж актор, а він до цього уже був ведучим на «Муз-ТВ», здається. Він мені зауваження робив, указував, що так, а що не так. Спочатку ж ми з ним не товаришували. У нас був конфлікт. Ми мало не билися в рекламних паузах: за шкібари хапали один одного, нас розтягували. Ще з трактів ми не зійшлися. Це помітили на Новому і сказали: «Якщо вони не повбивають один одного, то буде круто!». Саню затвердили першим, а потім підбирали йому пару. От всі, хто приходив, його боялися, а я просто думав, що він якась модель, а моделі, як правило, не дуже розумні… І вирішив, що можна не боятись і сміливо «мочити», бо я ж думав, що я розумний. А вже потім виявилося, що він гігант думки.

- В одному з ефірів Скічко перепитав, що таке інквізиція!!!

- Так, він не знав, що таке інквізиція (сміється). Ну, нічого, я теж не все знаю. Але іноді від його знання економіки у мене завертався мозок.

- А взагалі як реагувало керівництво на ваші мовні ляпи?

- Нам вставляли таких хороших «триндюлєй» за мову, але це ж прямий ефір, тим паче ранок. Тому іноді якесь слово може й вилетіти. Тому що ввечері ти ведеш якийсь захід російською, а зранку ефір українською. Але нам вказували на помилки, тому ми стежили за мовою.

- Тобто не було ніяких штрафів?

- Слухай, штраф був один раз, але не за мову.

- А за що?

- Одного разу ми погано підготувалися до ефіру, й оштрафували всіх трьох. А мені якось теж дісталося (сміється). Я читав текст мало не з суфлеру, і фразу «Новина про вагітність Анни Снаткіної» я прочитав «Вагітність Сєдокової» (сміється). І всі подумали, що екс-«ВІА Гра» при надії.

- І скільки тобі довелося заплатити?

- Ну як «скільки»? Небагато. Копійки.

- Вас на кожному кроці порівнювали з Педаном, Притулою і Фреймут. Як особисто ти це переживав?

- Нас порівнювали тільки перші три місяці. Це нормально. Потім припинили. Нас люди прийняли такими, якими ми є, тому що ми розкрутилися, робили непогані рейтинги. Словом, глядачі нас полюбили. А те, що порівнювали… Ну, колись і долар був за чотири гривні, і життя було краще, і ми були молодші. Двічі в одну річку не ввійдеш!

- А ви ставили собі за мету переплюнути ту трійцю?

- Ми прагнули бути собою, стати друзями СМС (нас так назвали: Соломка, Мусієнко, Скічко). Ми не хотіли стати кращими, ми хотіли запам’ятатись, мріяли стати оригінальними, щоби нас не порівнювали з кимось. Але це ж неможливо, бо одних будуть порівнювати з Машею Єфросиніною та Юрою Горбуновим, а інших - із Педаном, Притулою і Фреймут.

- Ти знайомий із новими ведучими «Підйому»?

- Знайомий, звичайно.

- Давав їм якісь поради? До прикладу, як довше протриматися в ранковому шоу?

- Вони не питали.

- А самому не хотілося поділитися досвідом?

- Нікого не хочу образити, але я так розумію, що їм подавали нас не як найкращий для них приклад. Ось так. Вони не питали порад, а нав’язуватися – неправильно.

- Як ти оцінюєш роботу нових ведучих? Які недоліки помічаєш?

- Я тобі скажу одне: мені дуже важко бути об’єктивним, навіть неможливо, тому що я дуже-дуже це любив. Я зараз дивлюся інше ранкове шоу.

- Яке?

- Не скажу.

…«Ранкові курасани» на ТВі. Мені реально боляче зараз дивитися «Підйом». Напевно, ревную. Знаєш, у професії ведучого, особливо ранкового проекту – найголовніше – щирість, якась своя думка. Ніякий ургантівський гумор не замінить щирої інтонації і щирого погляду. Це найголовніше! Не обов’язково завжди реготати, іноді можна і поплакати, можна засумувати. Має бути повна палітра емоцій. Я не кажу, що у нових ведучих цього немає… Але це моя позиція.

- Що тебе понад усе дратувало на Новому каналі?

- Дратувало? Знаєш, не що, а скоріше ХТО. Є люди, які працюють, і в них очі горять, а є персони, які гроші заробляють. І вони завжди заважають творчим особистостям. На Новому каналі таке траплялося. Правда, вкрай рідко, а загалом це родина, дружна і потужна. Хм… Що ж іще було?

- На каналі не обмежували твою творчість?

- Мені іноді здавалося, що я хочу щось робити ТАК, а мені не дають. Але, знаєш, все пізнається в порівнянні, бо деінде можуть бути ще вужчі рамки. Тож у «Підйомі» була доволі велика ступінь свободи. Я міг говорити усе, що завгодно. Жартував на всі теми. Я і про Януковича анекдоти розповідав. Ми там хіба тільки не матюкалися.

- Хто із ведучих Нового каналу тобі найбільш близький по духу?

- Ти знаєш, багато дуже таких людей. У нас канал особистостей і зірок. Це і прекрасна трійця Педан – Притула - Фреймут, і Антон Середа та Саня – мій колега, і, звичайно, Маша Єфросиніна, моя телевізійна мама. Бо саме вона повірила в мене. Вона проводила кастинг до «Підйому». Я прийшов кострубатий, заїкався, але надзвичайно сильно хотів працювати, і вона це помітила. От зараз я згадую, як усе було, й розумію, що, якби був на її місці, то не взяв би себе на роботу. Я був, як колода, але хотів ТАК, що готовий був під землю провалитися.

- Як виявлялося твоє хотіння?

- Зараз поясню. На кастингу зі мною спілкувалася Маша, але вона сиділа в апаратній, я чув лише її голос і не зрозумів, що то Єфросиніна. Я щось там на камеру поговорив, і вона сказала: «Ну спасибо, можете идти». А я кажу: «Подождите!!! Стоп!!! Я не раскрылся!!! Я не хочу работать в театре, я хочу работать на телевидении. Вы не понимаете!..» А Маша відповідає: «Интересно, почему?» І починаю швидко перелічувати причини: «Вот потому, потому, потому, потому что я вот такой…»

- А який ти? Що ти відповідав?

- Що у мене дуже багато енергії, яка не реалізовується в театрі, а телебачення – це така штука, де все робиться на вчора. У кадрі більше життя, більше драйву, більше креативу. Я сказав, що мені місце на каналі, і вони мають мене взяти! От я реально так говорив. Коли показували фільми про придурків, які ходять на кастинги, то я був упевнений, що це не про мене. Але виявилося, що в житті так і буває. В якийсь момент із мене йшла така переконлива енергія, що Маша повірила мені і в мене.

- Ти довго чекав на рішення каналу?

- Мені подзвонили наступного дня й запросили прийти на канал. Я пам’ятаю, що це було 14 лютого, і ми познайомилися з Сашею. У День усіх закоханих (сміється). Саме тоді у нас почалися перші сварки. Але нас взяли.

І от Маша - це та людина, яка протягом усього мого «підйомівського» життя завжди давала якусь розумну щиру пораду. Після перших ефірів вона мені говорила такі речі, які більше ніхто не говорив.

- Які? Що тобі найбільше допомогло?

- Ось я, до прикладу, не знав, як виявити себе в кадрі, як знайти себе. Якось ми сиділи на летючці, обговорювали ефір, і я сказав: «А моя мама з цього приводу говорить…» Маша мене перебила і порадила спробувати в ефірі не соромитись і подавати все через маму. Мовляв, так мені має бути зручніше. Вона втрапила в десятку, допомогла себе відшукати як особистість у кадрі.

Якось після чергового ефіру я підійшов до Маші і сказав, що засоромився в кадрі, розгубився, що все дуже погано, а вона відповіла: «Ні, твоя сором’язливість тебе прикрашає. Ти прийдеш до цього пізніше, але в кадрі іноді можна спеціально робити якісь помилки й обмовки. Це прекрасно!» Тому що ідеальний ведучий нікому не цікавий! Я мотав на вуса.

Колись ми з Юлею (першою ведучою), щоб дати в кадрі вогню, перед ефіром у гримерній підрізали матню штанів, щоб, коли я сів, вони порвалися перед камерою. Був неймовірний ефект! От таке ми робили. Я часто радився з Машею, і вона завжди була зі мною щирою. Єфросиніна - людина, яка дала мені дорогу в телебачення, і я їй буду вдячний за це усе своє життя.

- Якось я була на зйомках одного з сюжетів для «Підйому» і помітила, що ти радив режисеру, як треба зняти, де тобі краще стати, що ліпше сказати... До тебе не просто прислухалися - тебе слухали. Як тобі вдалося досягнути визнання колег?

- Я вчився на актора, а вони отримують і режисерську освіту. Я мав великий досвід зйомок у кіно, прекрасно знаю, що таке кадр, і як усе це робиться. І як актор і ведучий розумію, як маю це зіграти. А на майданчику зі мною працює журналіст. Він вигадує сюжет, концепцію, а під час зйомок ми це разом реалізовуємо. Я завжди пропоную якісь дурнуваті ідеї, які в «підйомівському» форматі йдуть на ура. У нас же розважальний проект, і тут треба робити не так, як інші. А взагалі побудові кадру мене навчило кіно.

- Ти знімався у багатьох стрічках. Яку роль ти ще не зіграв?

- Я мрію про велику роль у великому сіткомі, бо знаю, що в мене є комедійні здібності. Мені здається, що я зможу розкритися, але поки що не склалося.

- Зараз на Новому каналі Христина Лебідь знімає скетчком «Дорослі як діти». Вона не кликала тебе на кастинг?

- Ні, чомусь вони не хочуть мене. Не знаю. Причому на подібні зйомки інших каналів, які знімають різні продакшни, мене кличуть. Постійно таскають на проби, на кастинги… по-стій-но. А тут навіть кастингу не було. Не знаю, чому.

Дуже хочу знятися в сіткомі! Ми із продюсером Славою Дегачовим навіть пілот зняли а-ля «Кухня», але це ще до роботи на Новому каналі. Він зараз десь лежить, сподіваюся, що скоро його вдасться прилаштувати. Хочемо його зараз російським каналам показати.

- Ти один із тих телеведучих, кому вдається поєднувати телебачення і театр. У яких виставах ти зараз граєш?

- В одній: «Холостяки і холостячки». Зараз плануємо зробити ще одну виставу. Як тільки з’явиться хоч трохи вільного часу.

- Ти не задумувався над тим, щоб присвятити себе виключно театральній сцені?

- Задумувався… Але гроші де брати?

- А скільки зараз платять акторам?

- 82 гривні 70 копійок за виставу.

- У вас одна вистава в день?

- Звичайно, одна. Дві вистави на місяць. Ну, припустимо, три, припустимо, п’ять, припустимо, десять. Але все одно.

- Театр забирає купу часу: вивчення тексту, репетиції…

- Театр – це задоволення. Я поясню. Для музиканта, аби щодня підтримувати форму, треба грати гами, артисту балету потрібно щодня вправлятися біля станка, спортсмену треба ходити в тренажерний зал. Актору – потрібен театр. Це мої гами, це мій спортзал. Є дуже мало акторів, які працюють тільки в театрі, деякі навіть бізнесом паралельно займаються, але театр не полишають, бо це наркотик, це любов.

- Як мама переживала завершення твоєї кар’єри в «Підйомі»? Що вона тобі сказала?

- Ти розумієш, я ж теж такий «тихуша». Я нікому нічого не сказав: ні мамі, ні тьоті. Вони дізналися про все з «Теленедели», де вийшло інтерв’ю з новими ведучими. Я не говорив ні слова. Чому я мав їх засмучувати?

- Але ж ти розумів, що вони все одно дізнаються.

- Так, але приходити й говорити: «Мам, мене звільнили» чи «Мам, я лузер…» - неправильно ж.

А мама в мене дуже мудра жінка. Коли почалися ефіри з новими ведучими (я їх тоді ще навіть не бачив), вона прийшла й каже: «Я сьогодні вмикала «Підйом». Не можу більше дивитися. Не можу». Це все, що вона сказала. Вона не розпитувала, а спокійно дала зрозуміти, що прийняла це. Тому що про звільнення мені було б найскладніше говорити саме їй, бо вона знала, що я цим живу.

- А тато? Чи ти тільки з мамою живеш?

- А тата я ніколи навіть не бачив, я не знаю, що це за людина.

- Тобі мама нічого не розповідала про нього?

- Теоретично говорила, але мені не цікаво. Я розумію, що ця людина у моєму житті жодної ролі не грає.

- У тебе немає злості на нього?

- Абсолютно. А чому? Навпаки – мене це зробило сильнішим. Я дуже багато рис успадкував від тата, тому що я зовсім не схожий на маму: мама кароока, низького зросту, наївна. В принципі, й характером я весь удався в тата, якщо він є, звісно.

- Він же знав про твоє існування?

- Напевне, знав.

- Я уже уявляю, як він упізнав у телевізорі свого сина…

- Я не думаю, що він бачив мене в телевізорі. Дивись. Мамі моїй 64 роки, вона мене народила в 40. А тато, я так розумію, був старшим на п’ять чи на шість років. І не відомо, чи він живий зараз. Розумієш, у чому річ?

- Але ж тебе хвилює, живий він чи ні?

- В мене є про кого хвилюватися. Є близькі люди, яким потрібна моя турбота.

- Ким ти себе бачиш за 10 років?

- По-перше, я бачу себе працюючим у Москві. Частково. По-друге, не тільки ведучим, а й продюсером. По-третє, у мене буде особливе видання. Я мрію зібрати енциклопедію іронічних висловлювань моїх друзів.)))) От я маю таку дурну мрію. Я обожнюю іронію!

- Кого з медійних людей ти можеш назвати друзями, з ким спілкуєшся?

- Льошу Суханова. Це мій найкращий друг, мій великий учитель. Він давав мені безцінні поради. Сідав зі мною, розбирав ефіри, давав зауваження, допомагав мені готуватися до перших зйомок, коли я був ще зеленим. Це людина з геніальним досвідом. Чоловік, який працював на радіо в Іваново, а тепер один із найвідоміших ведучих України. Колись він працював і на НТВ, і на 5-му каналі в Пітері, і на каналі «Дождь».

- А де ти з ним познайомився?

- Ми познайомилися давно, п’ять років тому. У мене є друзі, які працюють там на НТВ. От він якось приїжджав із ними до Києва на Новий рік. Якось ми так познайомилися, почали спілкуватися. І все. Я тоді саме закінчив університет, мені треба було їхати в Москву прослуховуватися, і я зупинявся у нього і його дружини Ольги кілька разів. Я зателефонував, запитав дозволу, а він сказав: «Да, Славчик, приезжай, конечно!». Отак наша дружба зачепилася і тягнеться уже багато років.

- Ти маєш розкіш отримувати зауваження від відомих медійників. Ти взагалі нормально сприймаєш критику?

- Дуже болісно! Хто її взагалі нормально сприймає? Іноді нереально боляче слухати, але треба.

- Чия критика найбільше на тебе вплинула, можливо, навіть зламала?

- Якось на зйомках одного кіно мене дуже сильно висварив режисер, начебто, за мій непрофесіоналізм. І вигнав зі знімального майданчика. Я це дуже важко переживав, геть спати не міг. А потім мені зателефонувала асистентка режисера й сказала: «Слава, заспокойся, він був під наркотиками і п’яний». А потім ще через тиждень мене покликали до студії звукозапису, щоб я начитав дубляж тієї ролі. Режисер був у адекватному стані і лишився усім задоволений.

Потім іще був момент. Я дуже сильно хотів працювати у театрі на Лівому березі. Я тричі туди прослуховувався. Вперше вони сказали: «Пока – нет, давайте потом», я прийшов пізніше – знову відмовили. Коли я втретє прослухався, вони сказали, що не беруть мене: «Вы, конечно, не супер показались, но нам нравится ваше желание, однако пока не можем ничего вам предложить». Я тоді був розбитий. Скажу тобі чесно, я приїхав додому і пролежав усю добу. Я був убитий цим. Потім мені подзвонив мій знайомий телепродюсер і запросив мене повечеряти.

Я йому розповів усе, що сталося, і він зателефонував знайомому режисерові, який був на моєму прослуховуванні, і запитав, що він думає про мене. І той йому відповів: «Да, помню, очень хороший парень, но у нас сейчас даже четверти ставки нет, чтобы его взять, а так бы взяли, наверное».

- Це ж зовсім інша річ…

- І я тоді зрозумів, що, значить, воно мені не треба або ще не час. Знайомий телепродюсер сказав: «Слава, треба підійматися, бо так можна головою поїхати», і порадив іти на телебачення. І десь за півроку я вже працював у кадрі. Бо поставив собі чітку мету. А потім мені пощастило працювати у театрі на Подолі у Віталія Малахова. Це реально театр, де щастя. Але я не зміг поєднувати це з роботою у «Підйомі» і вирішив піти, бо це було нечесно. Я розумів, що гроші в іншому банку, що я не щирий, що не повністю викладаюся на репетиціях, що я обманюю, що в мене мозок у «Підйомі».

- Ти уже кілька разів сказав, що під час депресії не виходиш із дому і лежиш, відвернувшись до стінки. Хто тебе виводить із цього стану?

- Ніхто не виводить. Сам. Ну, ще друзі є, які підтримують. Робота виводить із депресії – це найкращі ліки. Коли закінчився «Підйом», ми машиною поїхали на зйомки до Одеси. Там саме був кінофестиваль. І от цей робочий стан допоміг забути про все інше. Там у мене ще відбулася дуже цікава зустріч. Прийшли ми на вечірку кінофестивалю. Я не був на неї акредитований, але мені знайома дала беджик. Я ходив на усі покази, все було нормально. А на вечірці контролери забрали той бедж і не пустили мене. А повз проходив Слава Манучаров, який і влаштував справжню виставу: «Это же будущее украинского телевидения! Это Слава Соломка! Вы обязаны его пропустить!», і силою затягнув мене всередину. Він до нас приходив один раз у «Підйом», коли був членом журі «Шоумаsтгоуон». Ми з ним довго після ефіру спілкувалися в студії. І тоді мені здалося, що він надмінний, гламурний московський «баловень». А він такою людиною виявився! Я навіть не очікував. Він мені стільки адекватних, добрих і мудрих речей сказав. У мене взагалі навіть трошечки перевернулося світобачення.

- А з ким іще з гостей «Підйому» ти спілкуєшся чи дружиш?

- Дружимо і зідзвонюємося з Тамерланом і Альоною Омаргалієвою. З ким ще? Надею Дорофеєвою і Дантесом. З ними навіть випадково взимку разом на відпочинок літали, коли вони ще приховували стосунки. З Олею Цибульською у нас хороші стосунки. Та багато, в принципі. Але таких, щоби дружити, мало. В шоу-бізнесі, на жаль, не з усіма потоваришуєш. Спілкуємося просто. Але це вже спілкування з натягнутою усмішкою, а-ля «Здравствуйте! Как ваши дела? Нормально? И у нас нормально!» Лисиці, словом. ))) Ось така історія.

- Який випуск чи гості «Підйому» тебе найбільше емоційно збагатили?

- У мене справді була унікальна можливість спілкуватися з геніальними людьми. Коли ми тільки починали, до нас приходила співачка ZAZ. На мій сором, я тоді не знав, хто вона. Ну, Заз… АвтоЗАЗ-«Деу» (сміється). Уже в студії я дізнався, що вона всесвітньо відома. А вона така прийшла проста, як двері, віталася до нас чолом. Ми з нею дуже класно поспілкувалися через перекладача, і вона запросила мене на концерт наступного вечора. А мені ж спати хочеться після роботи… Я відповів щось, на кшталт, не знаю, подумаю. Але вона все одно лишила запрошення і сказала: «Приходь!». Я написав у Фейсбуці, що ZАZ запросила на концерт, а я думаю, йти чи не йти. І мені почали писати друзі з Москви, з Австрії, з Франції, з Польщі. Мовляв, ти що, ідіот? Йди! Я взяв своїх подружок стилісток і пішов. У неї під час концерту стоячи танцював Палац «Україна». Настільки вона запалює! Геніальна! І тут я переконався: чим геніальніше, тим простіше.

- В одному із сюжетів до рубрики «Як?» ти поскаржився, що в тебе немає дівчини, яка би загортала тобі обіди на роботу. В чому проблема? Чому ти досі самотній?

- Уяви не маю. Сам думаю, чому я досі самотній. Мабуть, тому що незібраний. Я зараз занадто сильно сконцентрований на роботі. Якби у мене хоч трохи продовжився «Підйом», до прикладу, я би відчув якусь стабільність у житті і почав би влаштовувати особисте життя.

- Ти за півтора року в «Підйомі» не відчув стабільності?

- Ні, у нас постійно були якісь «тьорки». То після першого сезону вони хотіли щось міняти (замість Юлі взяли Альону). Після Нового року почали стрибати рейтинги, і знову хотіли щось утнути. Тобто ми постійно сиділи, як на голках.

- Ти ж узагалі звертаєш увагу на жінок? Чи тільки працюєш, працюєш, працюєш…

- Та ні, я звертаю увагу на жінок. Я, коли був у Барселоні, познайомився з дуже красивою дівчиною з Італії. У мене навіть якась закоханість до неї була. Але, розумієш, ми з нею лише один вечір провели разом.

- Запроси її в Україну.

- Ну… Це ж курортне знайомство. Ти знаєш, що такі почуття швидко минають.

- Ти протягом року працював із Альоною Мусієнко. Вона тобі подобалася як дівчина?

- Скажу тобі чесно: Альона - абсолютно не мій типаж. Вона така гонорова пані, а я простіших трошки люблю. Є дівчата, які на перший погляд здаються зверхніми, а потім розумієш, що насправді вони не такі. Альона ж аристократка. А я люблю не таких – менш норовливих, простіших, без пафосу, без гламуру.

- А твоя мама готова прийняти твою дівчину? Чи вона й справді така владна жінка, яка нікому не віддасть свого синочка?

- Та ні, вона, як будь-яка нормальна мама, хоче й запитує мене, коли вже буде невістка й коли будуть онуки. Вона вже на пенсії, щось собі придумує, ходить із подругами до театру… І якби я зараз дав їй онука, це було б ідеально для неї, це була б її друга юність. Вона би жила цією справою. Але поки не склалося.

- Так хто стане обраницею Слави Соломки?

- Скоро вийде програма «Давай одружимося!», де я головний герой, і ти все побачиш. А насправді зізнаюся, що мені подобаються білявки з блакитними очима. Це мій фетиш! Я прямо можу падати перед ними ниць. Моя обраниця, звісно, повинна бути розумною. І знаєш, що важливо? Має вміти десь дурненьку зіграти, а десь - наївну. Як говорить моя мама: «Треба бути дуже розумною, щоб здаватися такою дурепою». Моя дівчина має володіти особливим шармом. Якщо я зустрічаю таких, то мені відбирає мову.

- Але ж ти робиш якісь кроки, щоб завоювати увагу блакитнооких білявок?

- Ти знаєш, коли я у такому стані, то терплю фіаско. Я реально безпомічний. Кажуть: «Чем меньше женщину мы любим, тем больше нравимся мы ей». Але в мене навіть так не виходить. Розумієш, я не вмію знімати, «кадрити», не вмію знайомитися в клубах. Я дуже хочу цьому навчитися!

- Тобі страшно? Чи ти просто не знаєш, як поводитися?

- Я просто втрачаю дар мови. Зараз я охрип. От зі мною завжди таке трапляється, коли мені подобається дівчина. Таку маячню починаю нести! Хоча у мене словниковий запас побільше трьох. Я реально не вмію. Я тобі чесно кажу!

- Може, твоя обраниця має бути твоєю давньою подругою, щоб ти поруч із нею комфортно почувався?

- А бог його знає. Це має бути доля. От коли я йшов на «Підйом», у мене було відчуття: або зараз, або ніколи. Мабуть, таке ж буде із дівчиною. Я зрозумію, коли зустріну ту саму - відчую, що все, я на лінії фронту стою.

Ваша Дуся

Текст: Римма Канивец

Фото: Максим Полищук