Микола Вересень: «Мені іноді здається, це взагалі така банківська діяльність - телебачення»
На днях Дуся Катасонова отправилась на презентацию постановки театра КРОТ «Андрій Вархола. Вигадка», одну из главных ролей в которой сыграет известный журналист и телеведущий Мыкола Вересень. Режиссером и сценаристом проекта стал Андрей Критенко, который вместе с Вереснем уже работал над постановками «Павлік Морозов» и «Сни Васіліси Єгоровни» по произведениям Леся Подервянского. В основе же новой постановки жизнь и творчество легендарного Энди Уорхола, который, по словам режиссера, сделал банальность искусством.
За месяц до премьеры в "Кинопанораме" открылась промовыставка картин, стилизованных под работы Энди Уорхола
Как говорит Вересень,
драматургия пьесы происходит вокруг того, что когда Энди Уорхол должен был
умереть на 100%, он не умер, а когда он не должен был умереть на 100% - он как
раз тогда и умер. Актер-любитель, которому досталась роль Небелого ангела, считает, что в этом
есть определенная драматургия.
Впрочем, несмотря
на то, что премьера запланирована на 6 декабря, даже руководитель проекта еще
не знает, что из этого получится. Режиссер уверяет, что их цель - получать
удовольствие от процесса, а там видно будет. Но судя по тому, что Андрей Критенко и Мыкола Вересень на пресс-конференции все
время старались шутить, получать удовольствие от процесса им пока удается. А будет
ли постановка успешной, сказать сложно, потому что даже исполнителю роли Энди Евгению Капорину пока все не очень
понятно. Да и сам Вересень говорит, что не верит в успех предприятия, прогнозируя
провал третьей постановки.
Команда проекта готовится к премьере, но какой она будет, еще не знает
Вересень с Критенко предпочитают получать удовольствие скорее от процесса, чем от результата
К сожалению,
кроме того, что «ангел» Вересень что-то там перепутал на небесах, Дусе и другим
журналистам узнать не удалось. Да и что тут узнаешь, если сами актеры не знают,
что у них получится на выходе, и предпочитают держать интригу?
Поэтому
Катасонова-старшая решила расспросить Мыколу Вересня о его новом журналистском проекте
на телеканале
Николая Княжицкого «ЕспресоTV». Но, как оказалось, за две
недели до эфира у телеведущего все еще в планах, зато много накопилось мыслей
по поводу современного украинского ТВ.
- Наскільки мені відомо, пане Миколо, на телеканалі «ЕспресоTV» ви працюватимете журналістом і телеведучим...
- Ну, до певної міри так.
- І про що ж буде ваш
новий проект на телебаченні та як він називатиметься?
- Про життя, яке навколо нас усюди. І не тільки тут, а й
там, де нема України, і де Україна є. Нічого нового людство ще не придумало в
журналістиці. Назви немає, і я не знаю, чи буде. Я ще не
придумав, ще не знаю.
- Це буде авторський проект, як у Віталія Портникова, чи якесь ток-шоу?
- Це буде
і то, і то. Принаймні, Микола мені каже, що це буде підсумковість якась. Щось
за день сталося, треба когось запросити, спитати. І щось самому сказати, щось
обговорити. Коротше, дуже звичайна журналістична робота, і ніяких таких
надзвичайностей нема. Хоча я думаю, що буду робити щось таке, щоб потім
сказали, що це незвичайне. Бо інакше немає сенсу робити.
- Тобто це буде
щоденне вечірнє шоу про головні події? Як-то кажуть, «на злобу дня»...
- Ні, я якраз не хочу про злобу. Окрім злоби, буде ще не
злоба. Тому що, по-перше, я не дуже зла людина. А по-друге, я вважаю, що в
Україні така величезна кількість різних людей живе і різних подій відбувається,
а ЗМІ зосереджуються на двох, трьох, чотирьох... І я вважаю, що Україна набагато
багатша (перепрошую за тавтологію), ніж те, що віддзеркалюється в засобах
масової інформації щоденно.
І от я буду намагатися запрошувати людей, які варті того,
щоб їх запрошували, але їх не запрошують. Тому що, якщо ви подивитесь на
персонажів, які є в телепросторі, то ви побачите, що вони ті самі і просто
мігрують з місця на місце. Але я думаю, що серед 46 мільйонів можна знайти щось
інше, і, може, це комусь сподобається. Ну, це така проста робота телебачення в
цілому світі. А от в Україні телебачення має якусь не дуже традиційну
орієнтацію. Я вже собі уявляю, що саме це ви поставите в заголовок.
- Так, можливо і
поставлю. Але розкажіть краще про орієнтацію вашого телебачення. Це буде прямий
ефір?
- Я не
знаю, мені абсолютно байдуже. Я великий противник цієї великої дискусії про
прямий і непрямий ефіри. Так, прямий ефір дешевше. Але якщо ми візьмемо країну,
де немає цензури, то байдуже - такий ефір чи інший.
Безперечно, прямий ефір дає більше жвавості, але коли він
великий. Тобто, коли багато людей у студії, кожен із гостей нервує, і виникає така
нота, яка цікава глядачам. А у нас усе буде досить камерно, тому що немає
можливостей робити щось велике.
Ми обговорювали ідею з Миколою Княжицьким, і я не знаю,
що з цього вийде, але, мені здається, він хоче зробити перший в Україні як би
рентабельний чи, бодай, «нульовий» канал. Тобто не буде витрачання величезної
кількості грошей, і щоб в ефірі все блимало різними кольорами і волало. Це буде
досить така камерна історія.
- Кого ви бачите
глядачем такого телеканалу і власне своєї програми?
- Я така людина, яка сумнівається в тому, що дорога
рейтингів приводить до чогось корисного. Як тільки люди починають замислюватися
над тим, які будуть рейтинги, то автоматично виникає особистий інтерес. І ти
вже не думаєш, як зробити, а сидиш і вираховуєш: так, тут вони мають
засміятися, а тут заплакати. І все це дійство абсолютно немає нічого спільного
зі справжньою роботою будь-якої людини, яка займається вигадуванням (я не люблю
слово «творчістю») життя.
На мою думку, успішні проекти, які існували на
українському телебаченні (один з них тоді називався ММЦ «Інтерньюз», а інший «Студія 1+1»)... Тоді просто ніхто не міряв рейтинги, і чомусь до цього часу люди
згадують ті часи, коли рейтинги не міряли. А в той момент, коли почали міряти
рейтинги, з'явилося
те, що зараз всі критикують. І кажуть: скільки можна, це жахливо, це «пающіє
труси», це бездумність!.. Але там є рейтинги, ну і все.
Тому я би якраз не думав, що хочу думати про рейтинги,
уявляти свого глядача, робити фокус-групи. Я завжди вважав, що якщо людина, яка
робить що-небудь і сама отримує від того задоволення (бажано, велике), то це
приверне увагу інших людей автоматично. А якщо людина виходить із фрази «чего изволите?» (а рейтинг - це
дуже схоже на «чего изволите?»), а їй
самій байдуже, що вона робить, то це не приверне увагу глядача.
Ми, нормальні люди, завжди це відчуваємо. Вмикаємо
телевізор чи радіо і можемо сказати, що цей ведучий чи інший... що йому цікаво.
Моє щастя в тому, що я займаюся тим, що мені особисто цікаво. І я не ходжу на
роботу, я ходжу на задоволення.
Я люблю питати, брати інтерв'ю, писати щось,
говорити... Мені це подобається. І я чомусь думаю, що людям буде цікаво
подивитися на ідіота, якому цікаво працювати на телебаченні, яке зараз всі
ненавидять.
- Скажіть, а
питання грошей для вас стоїть? Адже телебачення - це не лише творчість, але й
бізнес...
- Ну, це питання смішне в Україні. Тому що в Україні телебачення -
не бізнес, і я не розумію, як можна про це говорити, коли всі канали дотаційні.
- Але ж рейтинги
вони підраховують заради грошей, а не задоволення?
- Ну, це вже велике керівництво продюсерів звітує через
ці рейтинги перед своїми засновниками, як вони якісно працюють. А глядачам там
мало є, там є якісь цифри. Як мені іноді здається, це взагалі така банківська
діяльність - телебачення. Там стільки виплатив, стільки отримав, там такі
цифри, такі цифри...
- То журналіст і
телеведучий Микола Вересень прагне повернутися в ті часи, коли ніхто не рахував
рейтинги і всі робили те, що їм подобається?
- Ну, знаєте, не так прямо. Я, безперечно, не ідіот. І я
розумію, що є якісь соціально важливі моменти, які впливають. Якщо хтось прийде
і скаже мені: «Тут би ти отак не говорив, а говорив би так, і, може, було б
краще», я можу до цього прислухатись. Так що я не в «безвоздушном пространстве» живу.
Я розумію, де знаходжуся, де я живу, і що навколо відбувається.
- Миколо, а
можете розповісти про свій телеексперимент - посиденьки
перед телевізором за пивом із Дмитром Корчинським? Що це було, і чому з нього
нічого не вийшло?
- Це була така розвага. Просто була людина, яка
запропонувала такий варіант, і ми вирішили спробувати. Мені запропонували, а я
подумав, що одному важко сидіти, і покликав Дмитра. А Корчинський має ту рису,
не дуже притаманну більшості людей, що він може одразу говорити. Він має гарну
освіту, може робити якісь порівняння, інтелектуальні вправи... Лесик Подерв'янський і
Корчинський - люди, які мають необхідну ступінь реактивності. І от вийшло
так, що я подзвонив Дмитрові, і ми посиділи пару разів. Ну якось воно все
померло, як 99% всіх проектів, пов'язаних з відео чи телебаченням. Взагалі, там був
мільйон думок, чому ми його закрили. Хоча, власне, ми його не відкрили. Ми так,
привідкрили, подивилися і вирішили, що не те.
На прощание Мыкола Вересень устроил Дусе исторический
ликбез и рассказал, что цветок на его плаще символизирует годовщину подписания
Компьенского перемирия 1918 года, и в этот день, 11 ноября, весь мир отмечал окончание Первой
мировой войны. В ответ Катасонова-старшая пожелала коллеге все же придумать
название для своего проекта и через две недели порадовать украинских телезрителей
чем-то новым и интересным.
Целую. Дуся Катасонова
Фото: Максим Лисовой