Алена Мусиенко - о поддержке Фреймут, служебных романах и реакции любимого на поцелуй со Ступкой (ФОТО)
Ви всі знаєте, що в листопаді цього року режисер Любомир Левицький презентував українцям вітчизняний хоррор «Тіні незабутих предків». Після перегляду цієї стрічки у нас із кузиною виникло кілька питань щодо сценарію й характерів персонажів. Єдине, чим ми лишилися задоволені сповна – картинка, важливою складовою якої стала екс-ведуча «Підйому» й обличчя шоу «Співай, якщо зможеш» (Новий канал) Альона Мусієнко. Днями в інтерв’ю вашій Дусі вона розповіла про містичне й пікантне на зйомках фільму, труднощі роботи в ранковому шоу й про свою головну мрію – співати.
- Альоно, вітаю з прем'єрою! Скільки разів ти уже дивилася «Тіні»?
- Тричі. Я ходила на допрем’єрний показ для преси, потім я була на прем’єрі. А втретє пішла, бо хотілося розслабитися, просто подивитися фільм: без знайомих, без рідні, без преси, без нікого. І це я зробила (сміється).
- Ти вперше побачила себе на великому екрані. Що ти відчула, коли з крісла звичайного глядача спостерігала за своєю героїнею?
- Це страшне. Це страшне! Перший раз, коли я дивилася на допрем’єрному показі, біля мене сидів Ступка. Ми трималися з ним за руки й коментували те, що бачили. Мовляв: «О боже! Це круто, а це сяк, а це так!» (Захоплено.) Вдруге, коли я сиділа з рідними уже на прем’єрі, були інші відчуття. Тоді мені сподобалося більше. Я вже не так критично до себе ставилася як до акторки. А втретє я уже спокійно дивилася, аналізуючи весь фільм.
Розумієте, я бачила себе на білбордах, у різних журналах, в ефірі «Підйому» і «Співай, якщо зможеш», але фільм – це зовсім інше. Усі ті світлини, дво-трихвилинні сюжети, які я знімала для «Підйому», можуть десь загубитися, а фільм уже залишиться на все життя.
- Твої рідні хвалили твою акторську гру чи була якась критика з їхнього боку?
- Головний критик у мене в сім’ї – це мама. Вона не з тих, хто завжди говорить: «Ой, молодець, доню, це так прекрасно!». Вона може сказати: «Так, це погано, а це добре». У нас не заведено брехати тільки для того, щоб комусь зробити приємно. Бо хто скаже правду, окрім родини? Ніхто! Я запросила сім’ю на показ. Усі сказали: «Молодець!»
- Більшість дівчат дуже самокритичні. Чи сподобалася ти сама собі на екрані «Тіней»?
- Я дуже хвилювалася. А у фільмі не можна боятися бути привабливою чи непривабливою. Ти повинна стати тією героїнею, роль якої тобі дав режисер. Коли ти на телебаченні, ти завжди красива. От на «Співай, якщо зможеш» у мене були ідеальні образи, красиві сукні, гарна зачіска, хороші ракурси, а в фільмі все навпаки. На зйомках «Тіней» у Карпатах я два місяці ходила в одному й тому ж образі. У мене були джинси й кофта. Звісно, вони мінялися, але я про те, що ні в що особливе мене не вдягали.
- Ну було б дуже дивно, якби ти бігала лісом у вечірній сукні... Телевізійний досвід тобі допомагав чи заважав?
- Допомагав! Дуже. Я уже зараз це розумію. Робота з камерою на Новому допомогла мені розслабитися і звільнитися на зйомках стрічки. А ще я розуміла, що камера мене любить. Відколи я почала працювати моделлю, мені про це завжди говорили фотографи. Це допомагало. Але загалом модельна кар’єра трохи заважала. Бо справа манекенниць – застигнути, зробити правильний погляд перед об’єктивом. А в кіно навпаки: ніколи не треба звертати уваги на камеру, треба уявляти, що її не існує.
- Як ти потрапила на кастинг до «Тіней»?
- Ой, це дуже смішно. На цю стрічку кастингувалося 7-8 тисяч людей. Відбори відбувалися в театральних вишах, на великих площах, у різних містах: у Києві, в Чернівцях, у Львові, здається. А я про нього нічого не чула. Дізналася тільки, коли готувала сюжет для «Підйому». Ще тоді, як не була затверджена в це ранкове шоу як ведуча. Так от. Одного дня я красива, в чорній сукні, яку дуже люблю, пішла пити каву зі своєю сестричкою.
Ми з нею поговорили, вона повернулася на роботу, а я лишилася у кав’ярні. До мене звернувся юнак: «Ой, біля вас тут розетка, можна я підключуся до комп’ютера?» Я кажу: «Звичайно!» Він сів за мій столик, ми почали перемовлятися словом, другим, третім. І тут він каже: «Стоп. Ми вас шукаємо!» і запросив мене до офісу. Вони тоді вже набрали всіх акторів, тільки не могли знайти Анжели. Я приїхала, вони викликали режисера, дали мені сценарій і почали перевіряти по емоціях.
- Тобто їм не було достатньо лише зовнішності, тебе прослуховували, як і усіх інших?
- Так, це був кастинг. Вони дивилися, як я відіграю сум, радість, здивування. Наступного дня мені подзвонили й сказали, що мене затверджено на головну роль Анжели. Я зрозуміла, що настав новий період у моєму житті. Уявіть, мене затверджують на «Підйом», я ціле літо знімаюся у фільмі, а уже восени - у ранковому шоу. Іноді доводилося поєднувати. Коли почалися дознімання «Тіней» у Києві (сцени в будинку), я о п'ятій ранку прокидалася, вирушала на Новий, працювала до дев'ятої, брала участь у нарадах, а потім їхала на фільм. І була там до третьої ночі. Це надзвичайно виснажувало.
- Тобі не страшно було зніматися у фільмі жахів?
- Я дуже люблю страшилки. У них зніматися не лячно, а от дивитися – так. І на майданчику мав панувати відповідний дух. Для цього Любомир не спеціально розповідав нам історії про надприроднє (сміється).
- А чи траплялося під час зйомок щось містичне?
- Ми знімали в лісі, у радіусі 50 кілометрів від якого не було ні будинків, ні поселень - нічого. Ми дуже рано знімали біля дороги й побачили дідуся, повністю одягненого в біле. Він вийшов із лісу й, не зрозуміло куди, зник. Його бачила я і ще чоловік десять знімальної групи. Потім мені Любомир пояснив, що це якийсь там чародій. Людина в білому! Серед лісу! Спозаранку! Погодьтеся, дивно. Особисто мені було дуже страшно зніматися вночі. Була сцена, де я бігла в ліс із ліхтариком. Тоді погасили майже все світло, ввімкнули лише декілька камер й налаштували мене так, щоб я лякалася кожного звуку.
- Ти одразу знайшла спільну мову з акторами? Чи була з кимось із них знайома до фільму?
- Я була заочно знайома зі Ступкою, бо він однокласник мого брата. Ми всі разом училися в одній школі. Але знала про нього тільки історії.
- Пікантні? Веселі?
- Так, веселі дуже історії. У моєї героїні з персонажем Ступки Ванею відбулася лав-сторі. По фільму я його спочатку не помічала. Потім у екстремальних умовах раптом зрозуміла, що він вартий уваги.
- А за що твоя героїня Анжела полюбила такого аморфного персонажа Ваню? Я, до прикладу, не зрозуміла її мотивації.
- У якийсь момент Анжела зрозуміла, що її екс-бойфренд Артур порожній. Його не цікавлять стосунки й чисте кохання.
- Але принаймні він міг захистити її, дати відсіч нападникам, на відміну від Вані?
- Ваня хороший, але закомплексований, у нього немає батька. Він хотів врятувати мене від демона за рахунок свого життя. І тоді Анжела зрозуміла, що буде з ним. У житті так само відбувається. Ми іноді не помічаємо тих людей, які по-справжньому гарно до нас ставляться.
- У фільмі дуже красива картинка, але мені здалося, що не вистачало якоїсь яскравої еротичної сцени.
- Мало еротичного?! Слухайте, мені говорили, що я гратиму хорошу дівчинку. Мовляв, нічого такого там не буде. Для цього туди взяли Марину Шако, яка грала Ляну. І виявилося, що у Марини всього одна сцена. А у мене – купа: де я танцюю стриптиз для Вані в аудиторії, як я вдома одягаюся в університет, а потім як на мені сидить Паша Лі. Я сама не очікувала, що еротичного буде стільки!
- Тобто для тебе це не проблема? Якщо за сценарієм треба буде роздягнутися?
- Це проблема. Звичайно. Особисто я взагалі не готова. Аж ніяк. На відверті сцени в ліжку - теж. Абсолютно. А в «Тінях» вийшла легка еротика. Хоча, якби я це побачила до прем’єри, то сказала б: «Хлопці, давайте менше». Я не очікувала, що так вийде. Чесно вам кажу.
- Найінтимнішою сценою фільму був поцілунок Анжели з Ванею. Як цілується Дмитро Ступка?
- Він вміє цілуватися, я його навчила. Минав другий із половиною місяць зйомок, усі уже пороз’їжджалися додому, а ми лишилися, бо дознімали фінал. Я пам’ятаю, як мене до цього готував Ступка, у якого є дівчина. Він сказав: «Це робота». Люди мали повірити, що ми по-справжньому закохалися. І навіть не в те, що між нами виникли почуття, а в те, що ми видихаємо цю історію. Ми щасливі, що живі, що разом. Ну і треба було, звісно, цей емоційний контакт зробити. Було важко. Ми всі дуже хвилювалися, коли чекали цієї сцени. У колективі жартували: «О! А сьогодні Альона буде цілувати Діму». Я йому один раз показала. І все вийшло.
- Тобто Ступка - хороший учень?
- Він хороший актор і хороший учень. Все пішло, як по маслу. Але режисер просив дубль за дублем, а ми говорили: «Все. Достатньо» (сміється).
- Якби вас не оточувала знімальна група, не було би кіносвітла і команди: «Мотор», чи міг би цей поцілунок викликати в тебе романтичні почуття до Дмитра?
- Не поцілунок викликає почуття, а якісь дії людини, вчинки, ставлення. Ось що є мотиватором чогось романтичного. А поцілунок – це вже щось фінальне. Закріплення стосунків.
- Твій хлопець бачив фільм? Що він тобі говорив про пікантну сцену?
- Ооо! Він, бідолага, мовчав. Я не знаю, як він це пережив. Йому було важко дивитися цей момент. Я знаю.
- Він розпитував тебе, як проходили знімання поцілунку?
- Ні. Він навіть про це говорити не хоче. Ви що?! Коли інший чоловік цілує твою дівчину – це завжди неприємно як мінімум. Мій хлопець тихенько переживав цей момент. Мовчки. Сам із собою.
- Ти хочеш продовжувати кінокар’єру. На яку роль ти погодилася би прямо сьогодні? І в якій би стрічці ні за що не зіграла би?
- Я дуже хочу зіграти в романтичній комедії, у біографічних фільмах. У Голівуді їх роблять надзвичайно класними! Я хотіла би отримати роль дівчини з великим коханням. Хоча в театрі Чехова у виставі «Три сестри» я грала невдоволену своїм життям старшу сестру Ірину. І мені було теж цікаво в ролі цієї героїні.
- Тобто у тебе немає ролей-табу?
- Насправді, що б мені зараз не запропонували, я би спробувала. Мене цікавлять різні жанри. Головне, вміти перевтілюватися, бо глядач не вибачає брехні, фальші.
- До «Підйому» ти була моделлю. Чому ти проміняла світ моди на телебачення?
- Ну, це якась стабільність. Коли я була моделлю, то за тиждень могла перелетіти континент! Я жила на валізах, більшість часу проводила в аеропортах. Бувало, що я в одному місті могла відвідати 15 кастингів. Я так звикла до тієї динаміки!
- А як ти опинилася у ранковому шоу?
- Я прийшла на кастинг. Мені мама про нього сказала. А до цього мені дзвонив Сашко Скічко (я з ним була знайома до «Підйому») й запропонував знятися у пілотній програмі «Мачо не плачуть», яку він вів. Я погодилася. Після цього знала вже всю команду «Підйому». І от мені мама сказала про той кастинг. І я вже, тримаючи в руках сценарій на «Тіні незабутих предків», якось дуже спокійно до цього всього поставилася. Так завжди буває, коли у тебе є такий собі резерв. Але я все ж вирішила спробувати: прийшла на відбір, простояла чергу. На кастингу я співала, танцювала, що я там тільки не робила! Мені було дуже комфортно! Потім я ще їздила з Чернівців, де знімалися «Тіні», до Києва на тракти. Я відпрошувалася буквально на один день. І тільки, коли зйомки «Тіней» завершувалися, подзвонили з Нового й сказали, що мене затверджено. Я була така щаслива!
- А мама хотіла, щоб ти пішла на телебачення? Їй не подобалося, що ти заробляєш довгими ногами?
- Я не вважаю, що це не гідна праця. Будь-яка робота, яка приносить якісь гроші – це достойна робота. Плюс у мене дуже хороші стосунки з мамою. Ми з нею вирішили, що варто спробувати себе «Підйомі». Вийшло. Я почала ходити на роботу щодня. Я так довго ще не сиділа в одній країні! Це було випробування для мене. На вихідних завжди були якісь сюжети, інтерв’ю, і я не могла протягом року нікуди вирватися. І тільки на зимові канікули я поїхала кататися на лижах. Була у Будапешті, Відні, до Німеччини ще заїхала. Словом, я відгуляла. Хоча б трішки. Модельний ритм і стиль життя у мені лишився.
- Що було найскладнішого в кар’єрі моделі?
- До всього можна звикнути. Я отримувала такий кайф від того, що я робила! Але все одно було складно, що мама далеко. Я могла залишитися назавжди в Парижі. Там було класно! А Київ – це стабільність. «Підйом» - це стабільність. І я щаслива, що в мене був такий досвід, тому що після нього я зможу вести якісь вечори. Мені нічого не страшно. Прямий ефір надає впевненості у собі.
- Скічка ти знала до «Підйому», а як зі Славою працювалося? Ви довго притиралися?
- Робота є робота. Єдина проблема була в тому, що я прийшла до «Підйому», коли там змінилася команда. Якби набрали заново усіх трьох, то було би круто, а так... Усі були психологічно подавленими, тому що через якісь обставини пішла Юля, замість неї взяли мене, та й хлопці хвилювалися, що їх також можуть вигнати. Я відчувала цю атмосферу. Тож у цьому плані було важко. А з хлопцями – ні.
- За рік Саша і Слава стали тобі друзями чи вони лишилися в статусі колег?
- Якщо я зустріну їх на вулиці, то обов’язково привітаюся, тому що я їх люблю. Правда. Уявіть, цілий рік я була з ними щодня. Ми, мов брати й сестра.
- А романтичні відчуття до когось із них виникали?
- Ну не знаю. Ми постійно тільки працювали. А ще подумайте про характери... Ми щодня прокидалися з півнями.
- Тобто ви приходили злі?
- Не те щоби злі, просто в кожного різні вечори бували. По-різному траплялося. Взимку, коли прокидатися особливо не хотілося, ми приходили ніякі, а потім перед ефіром вмикали радість, щоб у людей гарний настрій був. Ми були командою.
- Як ти узагалі ставишся до службових романів?
- Негативно абсолютно. Для чого? На роботі все має бути по роботі. Я не хочу зарікатися, але службовий роман – це недобре. Я би не хотіла мати такі стосунки, бо це зумовить дискомфорт. Колегам ти можеш сказати якісь там речі прямо, як вважаєш за потрібне, а коли ти закоханий, то вже добираєш слова. Ні. Почуття мають бути поза роботою.
- Слава розповідав, що його наставницею є Маша Єфросиніна. Хто з ведучих Нового каналу вірив у тебе?
- Оля Фреймут. Правда. Коли я прийшла на канал, перший ефір минув чудово, а після другого я зрозуміла, що треба щось робити, що я не можу ні слова сказати. Мені не давали Саша і Слава. Вони дуже хвилювалися, бо звільнили Юлю. Я все прекрасно зараз розумію, але тоді я не знала, що мені робити. Я підбігла до генерального продюсера Нового каналу Сергія й сказала, що не знаю, як мені бути. Він влаштував мені зустріч з Фреймут у одному кафе. Оля настільки нормально до мене поставилася! Каже: «Слухай, ти не хвилюйся. Бо я це все проходила, знаю, як це. У тебе є минуле, використовуй його у програмі». Я модель, я співаю, вчилася в консерваторіях у Європі. Мені було про що розказати людям, у мене завжди була своя точка зору. От Оля й сказала, щоб я старалася усе це застосовувати. Порадила залишатися жінкою і ніколи не бути такою, як чоловіки.
- Твою попередницю Юлю не встигли полюбити глядачі. То було страшно, що тебе спіткає те ж саме?
- Я не думала про те, що мене хтось не любить чи любить Я сприймала «Підйом» як організм, який живе із дня в день. Звісно, камера, двохвилинні реклами ставили в якісь рамки, але я завжди намагалася бути собою.
- Що було найбільш проблематичним під час підготовки до випусків?
- Ритм. Коли ти на телеканалі і розумієш, що за дві хвилини маєш встигнути розповісти п’яте, десяте, двадцять перше і ще сорок восьме, потім пожартувати, а потім ще виходити на рекламу… Найважчим було звикнути до цього режиму.
- От ви звикли нарешті, й вас звільнили. Як ти це сприйняла?
- Як наступний етап.
- І в тебе не було паніки, депресії?
- Як би це банально не звучало, але я дуже позитивно налаштована на життя. Усе відбувається не просто так. «Підйом» не просто так, фільм не просто так. Весь цей світ, який я об’їздила з роботою, теж не просто так. Це прекрасний досвід і початок чогось нового. Тож я нормально поставилася до звільнення. Я розуміла, що іншого виходу немає. Після шаленого ритму в «Підйомі» виник контраст із життям, але я його майже не відчула. У мене завжди є якісь клопоти (сміється). Правда. Тому я не мала часу на сум.
- Потім ти стала ведучою «Співай, якщо зможеш». Хто тебе туди покликав?
- Це був кастинг. Я почула про нього в гримерці.
- Тобто тобі ніхто не пропонував стати ведучою конкретно цієї передачі?
- Ні, ніхто не пропонував. Абсолютно. Мені здається, якби я сама не виявила ініціативи, то ніхто б і не дізнався, що я хотіла вести це шоу. Я ж так люблю музику! Це, мабуть, те, до чого я прагну все своє життя!
- Тож незабаром ми почуємо, як Альона Мусієнко співає?
- Я дуже цього хочу! Недарма я вчилася цьому стільки років!
От я підійшла до продюсера, який проводив кастинг до «Співай...», він сказав прийти після травневих свят. У мене тоді паралельно ще був «Підйом». А взагалі усе це було після аварії моєї. Я жахливо почувалася. І от я йду на цей кастинг: після струсу мозку, голова тріщить, око напухло. Я все це закриваю якимись там зачісками... Дуже хвилювалася, бо розуміла, що в тумані, у мене був стрес-час.
- Тобі одразу сказали, що тебе затверджено?
- Вони до кінця не говорили, що мене затвердили! Там до кінця трактувалися різні ведучі, яких ми всі знаємо. Я розуміла, що вони відомі, успішні. Але взяли мене. Це було щось абсолютно нове – працювати в павільйоні. «Співай, якщо зможеш» - один із найкращих проектів у моєму житті. Там було ТАКЕ ставлення! Неймовірна підтримка! Мене на руках носили.
- Твій співведучий Дзідзьо дивакуватий персонаж. Ким ти поруч із ним почувалася: мішенню для жартів чи королевою на тлі бовдура?
- Ну чому?.. Ні. Дзідзьо був у образі, а я була собою, і мені було дуже комфортно. Стосунки у знімальній групі були прекрасними. Я дуже вдячна всій команді: Моторіній, Лєні Данько (редактору). Вона нас із Дзідзьо няньчила, як мамуся, дуже відчувала і мене, і його.
- Якби був другий сезон «Співай...», чи хотіла би ти вести його з кимось іншим?
- Ні! Ви розумієте, Дзідзьо насправді дуже класний. Дуже! В житті він зовсім інший. Це як чорне і біле, надзвичайний контраст! Він усе може сказати, коли він Дзідзьо, а коли він Міша, то дуже спокійний і добрий, хороший, толерантний, тактовний, нічого ніколи зайвого не запитає.
- Тобі завжди є на кого покластися, а чи хотіла би ти вести власне шоу?
- Так. Із великим задоволенням. Але я знаю, що треба над собою дуже попрацювати, щоб потім зробити щось гарне. Є люди, які бояться лишатися наодинці із проектом, а мені не страшно. Я завжди беру відповідальність на себе й ніколи нікого ні в чому не звинувачую. Винна я, перш за все. Мені дуже велику школу дало модельне життя. У Парижі я сама жила, сама розпоряджалася грошима, своїм вільним і робочим часом. Я бігала прослуховуватися до консерваторій, брала уроки. Я організовувала своє життя власноруч.
- Якщо ти станеш ведучою, візьмеш ситуацію в свої руки чи тобі буде потрібен десяток редакторів у вусі?
- Якщо я знаю, про що говорити, то, звісно, ні, але професіонали завжди повинні оточувати. Це робота, й до цього треба з розумінням ставитися. Тому я би, звичайно, хотіла, щоби біля мене були люди, які знають, що роблять, так само, як і я.
- Зйомки «Співай...» завершилися. Чи пропонує тобі Новий інші проекти?
- Зараз думаємо-гадаємо. У новому сезоні фігурують «Хто зверху?», «Ревізор», тобто проекти, на які дають гроші. Коли є такі програми, дуже важко вклинитися з чимось своїм. Але будемо старатися.
- Ти зараз лишаєшся обличчям Нового каналу чи ти у вільному плаванні?
- Обличчя Нового каналу. Так. Але я відкрита для нових проектів.
- Всі творчі люди знаходять натхнення у коханні. Твій обранець – медійна людина?
- Ні. Ні в якому разі. Ніяких медійників, ніяких співаків, ніяких акторів!
- У тебе був якийсь негативний досвід?
- Я просто вчилася зі співаками усе своє життя і знаю, що це за хлопці. Це постійна конкуренція. Д того ж, вони дуже самозакохані. Їм треба знати, що вони найкращі. З одного боку – це добре, з іншого – не дуже.
- Тобто ти не хочеш конкуренції? Боїшся їх подавити?
- Це буде постійний конфлікт. Їм краще триматися подалі від медійного життя, творчого.
- Ти готова створити сім’ю? Якщо твій коханий освідчиться, ти погодишся?
- Звичайно, готова. Але ви розумієте, я така людина, якій потрібна реалізація. Я хочу бути щасливою всюди. А це ж пов’язано. Щаслива в роботі – щаслива в сім’ї. Щаслива в сім’ї – щаслива в роботі. Оцей механізм має працювати. Якщо я не буду реалізовуватися, самовдосконалюватися й самостверджуватися як професіонал чи-то в акторстві, чи-то в телевізійному житті, чи-то у співі, я не буду щасливою.
- Тобто, якщо сім’я не заважатиме роботі, а тільки допомагатиме, то ти за?
- Так. Ми всі соціальні, нам усім потрібна турбота. Ви розумієте, у мене така велика сім’я! У мене два брати й сестра. Я наймолодша. Родина – це те місце, де тебе підтримають у важкий час. Тож я теж собі таку хочу. І хочу не нову сім’ю, я мрію про те, щоби більшала моя, щоб це було єдине ціле.
- Ти задоволена всім, що маєш на цьому етапі?
- Я на хвилиночку зупинилася і подумала: «Боже, яка я щаслива людина!» Мої рідні мене побачили на екрані, я йду далі. Я дуже боюся не встигнути щось. І коли я отак рухаюся, я дуже щаслива. Я справді це збагнула тільки недавно. Дякую Богу за усі ці миті й за те, що поки що все так.
Ваша Дуся
Текст: Римма Канивец
Фото: Максим Лисовой
