Мирослава Гонгадзе: “Я ходила на специальные курсы, чтобы уметь делать себе макияж”

Вчера в гости к моим коллегам из «Телекритики» заходила Мирослава Гонгадзе. В течение нескольких часов она отвечала на множественные вопросы участников чата (полную текстовую версию которого читайте в ближайшее время на сайте). Я же улучила минутку, чтобы расспросить Мирославу о детях. Ну, и не только.

- Мирославо, як ваші діти? Чим вони цікавляться?

- Позавчора моїм донькам виповнилось по 17 років. Насправді дуже складно для мене - це усвідомити. Я пишаюся ними. Вони і схожі, і різні водночас. Зараз Нана така червоноволоса, а Соломійка білявка, вони так самі обрали. Вони дуже багато вчаться. Одна веде музичний блог, пише сценарії для театральних вистав, причому кілька вже були поставлені на одній із сцен у Вашингтоні, а тепер ще й писатиме рецензії на вистави, які йдуть у Shakespeare Theater. Інша цікавиться політикою, входить до складу освітньої шкільної ради та молодіжного уряду, і цього року вона збирається балотуватись у губернатори від цього уряду. До речі, раніше вона писала статті для «Kyiv Post».

- Як їм подобається ваша робота в ефірі Першого національного?

- Доньки не дивляться прямі ефіри, але вони дуже хотіли, щоб я поїхала.

- Чи ви почуваєтесь телезіркою у Америці? 

- Я в статусі зірки хіба що для української діаспори, що живе в Америці, адже «Голос Америки», де я працюю, мовить лише поза межами США. Я часто зустрічаюсь із українцями у різних містах Америки. Я для них такий «весільний генерал», виступаю, розповідаю, а вони мене люблять.

- Але ж і ви їх, напевно, не засмучуєте зайвою критикою, зокрема за те, що вони, можливо, зробили не все, щоб допомогти Україні?

- Я вважаю, що вони все роблять дуже правильно. Інколи я навіть дивуюсь, як третє або четверте покоління українців, що вже народились і виросли там, переживають за Україну, турбуються, бережуть мову. 

- Чи комфортно вам працювати на Першому національному? Чи є якісь відмінності між тим, як ви готуєтесь до ефіру на «Голосі Америці» і тут, в ефірі українського державного телеканалу?

- О, так! Тут мені годину роблять зачіску, потім ще годину мене малюють і одягають. В Сполучених штатах я приходжу до офісу без макіяжу, працюю до 14-ої години, потім за півгодини до ефіру я відкриваю косметичку, за своїм же столом малюю собі обличчя, підкручую волосся, тут же одягаюсь, і ніхто за мною не доглядає. Там інша система, всі, хто працює у кадрі, самі за собою доглядають, купують одяг тощо. Я ходила на спеціальні курси, щоб вміти робити собі макіяж. А тут за мною всі ходять, припудрюють. Боже, якби за мною у Америці хто-небудь так ходив!

- Чи є у вас претензії до вашого партнера, з яким ви разом модеруєте дебати,- до Зураба Аласанії? Він - демократ, стерпить гірку правду про себе, тому можете не соромитись і казати як є.

- Знаєте, у мене таке відчуття, що Аласанія від мене терпить багато такого, чого не терпить від інших. Як і мені, йому важливо, щоб його партнер мав авторитет і та був професіоналом. Він мене поважає та дослухається до мене, тому претензій до нього немає.

- За вашими відчуттями, наскільки майбутній парламент, депутатів до якого ми скоро будемо обирати, відповідатиме очікуванням та вимогам українців?

- Я дуже сумніваюсь, що майбутня Рада відповідатиме цим вимогам. Але запит на новий парламент був у суспільстві, тому вибори проводити треба. Так, оновлення політичної еліти не відбудеться ні на 100, ані навіть на 50 відсотків. Але я сподіваюсь, що до парламенту потраплять як мінімум сім політичних сил, і буде більше плюралізму. Головне - щоб суспільство і журналісти не заспокоювались, як це сталось після Помаранчевої революції. Потрібно контролювати владу постійно, щодня, щоб вони знову не зрадили.

- Українські журналісти часто стикаються із тим, що державні службовці геть не розуміють, що вони не є богообраними, що їх винаймає суспільство на роботу, і що в разі, коли вони цю роботу виконують погано, їх може бути звільнено...

- Я з цим часто стикаюсь на дебатах! Питаю у кандидата: «У вас є підготовлений законопроект?». А він на мене дивиться із таким виглядом, мовляв: «Шо? Який законопроект?»

- Скажіть відверто, вас як журналіста бісять такі кандидати у народні депутати?

- Бісить - це одне, але ж треба вирішувати проблему, а не дратуватися. Якщо мене щось сильно бісить, я дихаю і рахую до десяти. Конфронтація нікому не користі не принесла. Все можна пояснити дипломатично.  

Дуся

Фото: Андрей Шматов