Директор Палацу «Україна»: «Мене непокоять люди, які вчора лизали п’яту точку одним, а сьогодні запевняють: «Ми патріоти!»

Дворец «Украина» – одна из крупнейших концертных площадок страны. Как и все площадки за последние почти два года, она тоже оказалась втянутой в политические скандалы: на должность директора предприятия год назад назначили человека, о котором писали СМИ, что он – кум Порошенко; затем на концерте Лорак радикалы устроили провокацию. Вокруг программы Дворца не утихают споры – кто-то считает, что нужно запретить «ватные» концерты, кто-то требует прекратить «охоту на ведьм» по политическому принципу.

Сколько стоит ночь во Дворце, чем занимаются «Ангелы» в «Украине», сколько зарабатывал Лепс на концертах и чем плох «UA:Перший» – об этом и многом другом я поговорила с генеральным директором предприятия Романом Недзельским. Ну и об Иво Бобуле, конечно, не забыла.

– Дворец «Украина» – госпредприятие. Оно финансируется из госбюджета?

– Графа «фінансування» віртуально десь є, але самого фінансування немає.

– А Минкульт вообще вам как-то помогает?

- Ми належимо до Державного управління справами. Мінкульт нам не те що не допомагає, а інколи заважає. Минулого року міністерство замовило ряд мистецьких заходів, на які анонсували фінансування, причому не в той день, коли все відбувалося, бо в них постійно затримки з фінансуванням, а на кінець року. Ми провели концерти Тараса Чубая та Kozak System, Олега Скрипки, творчий вечір Олександра Злотника, кінофестиваль «Молодість» – усе за замовленням Мінкульту. Але нам досі не заплатили. Вимушені були звернутися до суду. Уже дві справи виграли і чекаємо, доки міністерство дасть хоч якісь гроші.

– В чем причина отказа?

– Прийшов новий міністр, і міністерство просто відкликало вже виділені кошти.

– Если вас не финансирует государство, значит, вы на самоокупаемости?

– Так. Повністю, стовідсотковий госпрозрахунок. З усього, що ми заробили, покриваємо витрати: податкове навантаження, фонд заробітної плати, комунальні платежі… Зараз нам підняли оренду землі. Ми, виявляться, платимо таку ж оренду, як Ocean Plaza, незважаючи на те, що є державною установою, а Ocean Plaza має в день такий дохід, як ми, можливо, за рік. Мене нещодавно «ощасливили» мої фінансисти, сказавши, що в цьому році маємо заплатити 900 тисяч гривень за оренду землі.

– Сколько вообще стоит содержание всего здания?

– Щомісяця на утримання йде два з половиною мільйона гривень – це до підвищення тарифів. Можливо, ця сума буде ще більшою.

– Какое количество мероприятий нужно провести, чтобы заработать такую сумму?

– Бувають різні заходи. Є дешеві, коли промоутери економлять на всьому, навіть на артистах. Вони приїжджають за дві-три години до концерту, швиденько розкладаються (як Smokie чи Віденський Штраус Оркестр), їм нічого не потрібно: чим менше світла на сцені, тим краще, підлога також нічим не застеляється. Для них це заробітчанство. Приїхали, відпрацювали, зібрали півзали і все. Тому в них мінімальна оплата – «гола» оренда.

А є дорогі заходи, як, наприклад, скандальний концерт до Дня незалежності, який знімав телеканал «Інтер». Вони брали зал на три дні і чотири ночі – для монтажу, репетицій. Це була серйозна постановка, хоча й нагадувала Crimea Music Fest зразка 2011 року, який проводила Алла Пугачова. Але ми отримали від них майже половину місячного бюджету.

Є заходи, які ми самостійно проводимо. Оскільки немає фінансування, Міністерство культури нічого не замовляє, інші громадські організації не настільки потужні фінансово для того, аби оплачувати немаленьку оренду (вона становить близько 250 тисяч гривень на день), тому ми виступаємо як промоутерське агентство. Майже весь минулий сезон в Палаці «Україна» – це те, що проводили саме ми.

– Ночь аренды тоже стоит четверть миллиона?

– Якщо, приміром, ціла ніч монтажу, то це близько 100 тисяч гривень. Але ми, в принципі, рахуємо погодинно, тобто дивимося на партнерів – якщо вони більше в нас замовляють, то, відповідно, теж ідемо їм назустріч і рахуємо по факту: наприклад, людям для демонтажу потрібно дві години, тож ми не будемо продавати їм десять. У нас є такі послуги, як погодинний монтаж, демонтаж і погодинна додаткова оренда. Наприклад, у Ірини Білик був концерт до 23:45 замість 22:00, і її команда сплатила оренду ще за дві години, а не за ніч.

– А кроме аренды у вас есть доход от продажи билетов с концертов, организованных сторонними промоутерами?

– Так, ми маємо свою квоту на продаж квитків в межах 10-30 відсотків. Розмір квоти також залежить від самого заходу. Бо є, скажімо, концерти, як у студії «Квартал 95»: вони самостійно продають свої квитки, в них уже налагоджена система – за два дні всі квітки розлітаються, як гарячі пиріжки. А ми забираємо десять відсотків, і навіть їх не встигаємо так швидко продати, як вони реалізовують решту. Однак це наша каса, з якої кошти йдуть на утримання цієї ж каси.

– Минкульт недавно опубликовал белые и черные списки артистов. Лично вы считаете разумным делить исполнителей на правильных или неправильных – по политическим взглядам?

– Не хотів би коментувати безглузді політичні заяви державних чиновників. Бо якщо ти міністр, то повинен займатися своєю галуззю, а якщо ти робиш політичні проекти для того, аби комусь сподобатися, можливо, своїм майбутнім виборцям, то робиш гучні заяви. Скажіть, будь ласка, як Міністерство культури може вплинути на головний майданчик країни? Ми їм абсолютно не підпорядковані, жоден промоутер від них не залежить. У нас просто немає самої системи впливу міністерства, вона поламана і не працює.

Я знаю, що і без створення списків міністерству є над чим працювати. Стан бібліотек – катастрофічний, національних колективів та музеїв – жахливий. Скоро прийде зима, і мені шкода того надбання, яке збирало не одне покоління людей – це і книжки, і архівні матеріали, і дуже коштовні антикварні речі. А ще ж є національні театри, цирки... Міністерство культури – це не невеличка приватна лавка, яка займається розподілом повітря, а велика установа, отримуюча величезні бюджетні кошти. Тільки невідомо, на що вони витрачаються.

– И все же, нужно ли отказывать артистам или не приглашать их с концертами?

– За рік моєї діяльності на цій посаді ще не було жодного виконавця і промоутера, який звернувся би і якому я відмовив би чи сказав, що не хочу з ним працювати з політичних чи будь-яких інших міркувань. Можливо, є якесь неспівпадіння по датам, бо в нас люди орендують на рік наперед – та ж сама студія «Квартал 95» вже до кінця 2016 року визначила собі дати і оплатила їх, правда, кошти перерахувала у банк, який луснув.

– То есть теоретически, если Кобзон приедет, вы ему не откажете?

– Кобзона я би взагалі не розглядав – він персона нон грата, ним займаються компетентні органи.

– А Повалий – нет.

– Тая Повалій у нас два тижні тому виступала в концерті до Дня незалежності.

– Не в вашем, в интеровском.

– Так, його проводив телеканал «Інтер». Але Тая була в Палаці «Україна», мала гарну гримерку, шанувальників, які виходили на сцену і дарували їй квіти… А Ігор Ліхута заходив до мене в кабінет, ми з ним поспілкувалися, згадали приємні часи.

Я розумію ваше питання. Воно глибше, ніж банальне «дозволяти-не дозволяти». Для того щоб дозволяти або не дозволяти, треба у першу чергу самому щось робити. Якби міністерство проводило, наприклад, десять фестивалів на рік у Палаці «Україна», воно могло би визначати, яким має бути наш контент. Воно повинно було би утримувати своїх режисерів, адміністративно-творчу групу, займатися рекламою, мати свої видання і підтримувати їх на належному рівні. А оскільки там сидять люди, які просто перенаправляють ресурси, то оці їхні заяви – мильні бульбашки, вони абсолютно нічого не варті.

– Помимо мнения министерства есть еще так называемое мнение общественности – оплачено это мнение или нет, не могу судить. Но однажды «общественность» уже швыряла камни и шашки на концерте Ани Лорак в «Украине».

– Оце шумова граната, таких було викинуто штук 15, а це – каменюка, якою мені розбили вітрину. Граната прилетіла мені під ноги і не розірвалася тільки тому, що фітіль був зламаний. Це відбувалося вночі, було багато преси – 12-15 камер. Всі бачили, що робляться постановочні кадри, бо вмикалося світло, давалася відмашка: «Штурмуємо!» – і так звані «націоналпатріоти», або, як я їх називаю, «патріотична зграя», бігли за командою штурмувати центральний вхід, куди, зауважте, не ходять артисти, в тому числі співачка, проти концерту якої вони «протестували». А за кілька хвилин LifeNews показував, як тут «бандерівці» воюють з Ані Лорак.

Я вважаю, що проводити треба всі концерти, а люди повинні самі голосувати за виконавців гривнею, купуючи чи не купуючи квитки. Мене більше непокоять навіть не ті артисти, які мають свою позицію, бо я з повагою ставлюся до людей, які відверто говорять, що думають. От, приміром, Іра Білик була на каналі «1+1», і нам може подобатися чи не подобатися, що вона там в ефірі сказала, але в неї є власна позиція, яку вона висловлює. Мене більше непокоять люди, які вчора лизали п’яту точку одним, а сьогодні вдягли вишиту сорочку і запевняють: «Ми з вами, ми патріоти!» Хамелеончики такі, яких у нас достатньо.

Є співачка Наталя Бучинська: сьогодні нашим, завтра – вашим. Якщо подивитися на кількість її поїздок у Москву, я думаю, у компетентних органів виникло би питання, що вона там робила... Є й інші виконавці, котрі так себе поводять, забуваючи, що артист – це людина, яка має велику відповідальність перед глядачами і шанувальниками, бо політики приходять і йдуть, а артист, якщо вже здобув народну любов, володіє нею пожиттєво і повинен її виправдовувати.

– Хотя политические заявления многих «пожизненно» любимых артистов уже испортили им репутацию у поклонников.

– Я нещодавно читав заяву Кіркорова, який мріє потрапити в український чорний список. Цим він, напевне, доводить любов своєму президенту, але все одно залишається народним артистом України. Чому Міністерство культури на це не реагує? Чому не відкличе звання? Чому на День незалежності тільки один телеканал «Інтер» знімає концерт у Палаці «Україна», а де інші, де альтернатива? А потім люди мені пишуть, чому я не воюю з такими концертами і дозволяю їх проводити. На підставі чого я забороню? Нехай би всі, кому належить за статусом і обов'язком, бігали і воювали з тими смугастими стрічками, дзвонили би у всі можливі органи, щоб їх прибрали. Це ж не питання до керівника концертного майданчика – це в компетенції зовсім інших службовців.

– Вы сами-то видели георгиевскую ленточку? Представители «Интера» заявляли, что ее не было.

– Бачив і сфотографував. І показав Альоні Мозговій.

– А Настя Даугуле, ведущая концерта, написала, что это была просто подсветка ступенек.

– Правильно, але стилізована підсвітка. Я розмовляв із хлопцями, які робили технічне забезпечення, вони сказали, що це специфічне заломлення світла, і коли зніматиме камера, буде трохи інша кольорова гама. Але потім вони це все прибрали, бо дійсно сходи були підсвічені так, ніби по них проходила георгіївська стрічка. Це, знаєте, якась ностальгія по СРСР.

– Эта телекомпания, арендовав здание на три дня, наполнила двухнедельный бюджет «Украины». Не боитесь, что в следующий раз могут не прийти?

– Ви знаєте, ця компанія мені колись як мінімум один захід зірвала, бо заявила на грудень минулого року зйомку «Пісні року», а потім відмовилася за кілька днів, надіславши листа. Навіть не подзвонили і не сказали: «Вибачте, у нас не виходить». Прийняли рішення про відміну зйомки за тиждень, а за такий термін я вже не можу продати зал на 3600 місць. Я для них цю дату до останнього тримав, хоча міг би віддати, наприклад, Томасу Андерсу, Алессандро Сафіна чи тій же студії «Квартал 95». Охочих було достатньо.

– После инцидента на концерте Лорак у вас изменилась система охраны?

– Так. У нас повністю нова охоронна служба. Коли я прийшов сюди, вже були підписані до кінця року договори з компаніями, які надають різні послуги – це і забезпечення паливно-мастильними матеріалами, і закупівля усіляких хімічних матеріалів для прибирання туалетів (ви ж знаєте, у нас дуже велика аудиторія, яка потребує гарних європейських цивілізованих умов). Ми закуповуємо і серветки, і воду для артистів у гримерки. Така сама ситуація була з охоронною службою. І ми всі контракти витримали.

Навіть дотрималися умов контракту з Ані Лорак, який був укладений попереднім керівництвом і дістався мені «у спадок». Бо якби до мене прийшов організатор Володя Бурцев, ми перенесли б ті концерти або зробили щось, аби змінити ситуацію, і, можливо, не було би тієї скандальної ночі. Мене потім звинувачували, мовляв, прийшов Недзельський і проводить якісь сепаратистські концерти. А я не маю жодного стосунку до цих концертів, я керівник майданчику, який орендували їх організатори. Так само, як вийшло з «Інтером»: я не є організатором їхнього концерту. Але всі угоди, які були укладені, нами виконані.

Ще наведу такий приклад: з Наталею Могилевською угода була підписана ще до мене. Коли Наташа прийшла і подивилася, що їхній дохід від концерту не співпадає з витратами, які були сформульовані в угоді, ми пішли їй назустріч і буквально за два дні до виступу зробили суперлояльні умови, аби співачка змогла працювати, і концерт пройшов шикарно. Тепер, у грудні цього року, вона даватиме в «Україні» ще два.

– И как изменилась охрана?

– Ми найняли інше охоронне агентство – «Ангели». Вони змінили попередників, бо були зафіксовані певні факти зловживань з боку тієї охоронної структури: замість того, аби робити свою роботу, вони проводили через технічні приміщення людей у зал, ясна річ, не за просто так… Я двічі робив їм попередження, а потім просто поставив перед фактом, що на наступний день після закінчення контракту вони підуть.

На сьогодні у нас достатньо охорони. Більше того, після загострення ситуації на сході країни ми ввели постійний режим (у нас всі концерти є режимними) – люди проходять через рамки-металошукачі, запрошуємо кінологів із собаками, які стежать, аби не було вибухівки, хімікатів. Бо був уже випадок: «Вечірній квартал», повний зал, а нам телефонують, що через 15 хвилин спрацює вибуховий пристрій! Протягом дуже короткого часу приїхали співробітники МНС, прокуратури, СБУ і прийняли рішення не виводити людей, бо фахівці нічого не знайшли в приміщенні. Перед початком концерту ми переглянули записи з усіх камер – хто, де і коли заходив, – подивилися, коли заїжджала техніка, поговорили з відповідальними за в’їзд і виїзд і зрозуміли, що неможливо, щоб хтось прийшов сюди з вибухівкою. Це була провокація. Але фінал такий: я сам сів на сцені, узяв відповідальність на себе – і все минулося.

– Вы приняли очень рискованное решение. А если бы взрывчатка была?

– Справа в тому, що ми дочекалися 19:45, на 45 хвилин затримали концерт. З іншого боку, уявіть собі, як я виходжу на сцену і говорю: «Люди добрі, я вас прошу, обережно виходьте, бо ми заміновані». Та люди ж подавили б один одного! А так ми не мали жодного нещасного випадку.

Я думаю, певні екстремістські угрупування просто вираховують, наскільки оперативно ми спрацьовуємо, це такі «тести». До того був підпал машини одного з лідерів студії «Квартал 95»: наші камери зняли, як підпалювач сів в авто і поїхав. Здається, недалеко заїхав – зловили.

– Расскажите о своих промоутерских инициативах. Насколько я понимаю, во Дворце «Украина» всегда существовало что-то вроде концертного агентства?

– Насправді раніше контент складав приблизно 95 відсотків зарубіжних виконавців, з них майже всі були росіяни, і поодинокі випадки, коли приїжджали Стінг, Джо Кокер, Крістіна Агілера… Могло бути два-три концерти на рік таких зірок, а решта 200-400 концертів – виключно російські. Українському виконавцю, аби потрапити в план заходів, треба було заздалегідь, за рік, приходити і дивитися, які є вільні дати й на ті дати проситися. Це називалося «вклинюватися в понеділки». Чому понеділки? Бо решту днів розбирали гастролери з РФ. Я це знаю, тому що сам організовував концерти українських артистів і не завжди мав можливість їх провести так, як би хотілося.

Вітчизняні виконавці ставляться до концертів у Палаці «Україна» дуже відповідально – вкладають великі кошти в декорації, рекламу, костюми, продумують якісь сюрпризи, запрошують гостей. А приїжджає Стас Михайлов або Григорій Лепс – відпрацювали нашвидкуруч свої півтори години, зняли з каси три-чотири мільйони гривень, зароблені на супердорогих квитках, мішками ці гроші винесли, оренду заплатили (тоді вона ще була 190 тисяч) – і назад, «на Родину».

Сьогодні ситуація кардинально змінилася. Більше 65 відсотків заходів – це те, що ми проводимо самі. Практично 100 відсотків артистів, які у нас виступають, – українські виконавці. Я особисто їм телефоную, пропоную зробити концерт – і ми займаємося їхньою рекламою, піаром, сценографією, допомагаємо технічно, бо фахівці і технічні можливості у нас хороші.

– Понятно, что зарубежные исполнители первый год считали, что здесь революция, поэтому боялись ехать, многие отменяли концерты из-за Майдана. Сейчас ситуация изменилась?

– Почнемо з того, що є різні зарубіжні виконавці. Якщо ви говорите про таких, як Брайан Адамс чи Мадонна, це одна категорія. А є друга – наприклад, Алессандро Сафіна. У мене в кабінеті, отам, де зараз ви, сиділи дуже серйозні продюсери з Італії і пропонували привезти Андреа Бочеллі, і я розповідав, що в нас такої величини ще не було, але постійно, двічі на рік, приїжджає Алессандро Сафіна. А вони питають: «Він італієць?» – «Так». – «Чому ж ми його не знаємо?» Я кажу: «Це ж видатний тенор, ваша зірка оперного співу!» Ставлю їм запис, вони кажуть: «Слухай, десь цю мелодію чули, мотив ніби знайомий…» А для нас це величина – приїхав соліст із Італії! Томас Андерс приїжджає часто, раніше він і до Михайла Михайловича Поплавського частенько навідувався.

Щодо дійсно великих виконавців, то, в принципі, ми налагодили контакт з їхніми агентами. Більше того, Палац «Україна» увійшов в Асоціацію найбільших майданчиків світу. Раніше Східна Європа для промоутерів, які організовують гастролі Мадонни чи Стінга, закінчувалася Польщею, Угорщиною, країнами Балтії, а в Україну такі виконавці їхали через Москву або Санкт-Петербург. Зараз же ми цей «паркан» переставили на кордон із Росією. І якщо, наприклад, Scorpions зберуться в тур, їх менеджер розумітиме: Росія – отам, а Україна – отут. І зможе обирати майданчик самостійно: або НСК  «Олімпійський», або можливо, Палац «Україна». Тобто Київ уже є в «меню» у промоутерів світового рівня як окрема позиція.

– И насколько пользуется спросом блюдо?

– Поки ми спілкувалися з менеджментом Брюса Вілліса, який хоче приїхати, довго листуємося з агентом Мішеля Леграна. Але оскільки в нас ідуть військові дії на сході і частина території окупована Росією, їхній приїзд відкладено на невизначений термін. Будь-які тури мають юридичний супровід, і в цьому супроводі є обов’язкова графа про страхування артистів, зірок, інвентарю. Іноземні страхові компанії відмовляються страхувати тур країною, де відбувається війна. Їм важко пояснити, що від Києва до Луганська 900 кілометрів, вони цього не розуміють, бояться ризикувати. І поки ситуація в країні не покращиться, я думаю, високих гостей не варто чекати.

– Судя по нынешним афишам «Україны», крупнейшая площадка страны совершила скачок на машине времени лет на двадцать назад: Иво Бобул, Павел Зибров, еще кто-то из начала 90-х. Сколько времени нам надо подождать до изменений?

– Так усе вже міняється. Ми проводимо багато концертів, і не тільки Іво Бобула, хоча в нього був прекрасний аншлаговий виступ. Зараз започатковуємо цикл концертів із симфонічним оркестром.

Оскільки я сам музикант, у мене є мрія (тільки не подумайте, що це цитата з Королевської) про те, аби на базі Палацу «Україна» створити The Grand Orchestra of Ukraine. Висококласний естрадно-симфонічний оркестр, який міг би акомпанувати всім артистам, і вони працювали би, як Девід Фостер, Стіві Вандер чи інші великі зірки. Коли вони роблять іміджеві концерти, в них обов’язково задіяний оркестр, який грає їхню музику.

Пілотний проект – 5 вересня: приїхав молодий, але вже всесвітньо відомий український диригент Кирило Карабиць, який здобув усі можливі і неможливі премії і нещодавно став головним диригентом Національної опери у Ваймарі (Німеччина). Оркестр під його керуванням буде виконувати твори його батька – композитора Івана Карабиця, до речі, з Донбасу. А потім ми з Кирилом хочемо зробити такі ж концерти на музику Ігоря Шамо, Володимира Івасюка, Олександра Злотника, Ігоря Поклада, Ігоря Білозіра, Євгена Станковича. Будемо піднімати наших виконавців, композиторів і «одягати» їхні твори в сучасне вбрання.

Я вам не просто раджу, а рекомендую прийти на концерт Кирила Карабиця, і ви зрозумієте, наскільки сучасно може звучати українська музика. На 100 відсотків упевнений, що коли йде живе виконання, коли 90 висококласних музикантів оркестру сидять на сцені, і за помахом руки від трьох піано до двох форте йде динаміка музики, байдужих у залі нема.

– Вы привлекаете к сотрудничеству и театры?

– Так. На малій сцені Палацу «Україна» працюють театри, які не мають своїх приміщень, або чиї приміщення на ремонті. Приміром, Театр на Подолі Віталія Малахова, антрепризні проекти із різних міст. І в нас за графіком по театрах малий зал заповнений на 98 відсотків.

– А постановка Троицкого тоже будет в малом зале?

– Ні, на великій сцені. Із Владом Троїцьким ми знайомі років десять – разом проводили до річниці Голодомору презентацію кліпу «Свіча» на мелодію Мирослава Скорика в Мистецькому Арсеналі, коли там іще не було цього ремонту, який є зараз, коли ще станки звідти вивозили і намагалися якось облаштувати приміщення й поставити хорошу апаратуру, це 2006–2007 роки. А цьогоріч проводимо три його вистави: опера «Коріолан», концерти гуртів Dakh Daughters і «ДахаБраха».

Причому адаптуємо всі декорації до нашої великої сцени: одна справа працювати в Палаці культури КПІ, і зовсім інша – на наших 500 квадратних метрах сцени. Можливо, ми ще зробимо фан-зону. Щось цікаве придумаємо, і це буде просто цукерка.

– За всеми вашими административными функциями хватает времени на музыку?

– Так, ви зараз підете, і я пограю трохи (смеется). Я ж практикуючий гітарист – нещодавно виїздив на кілька концертів із Василем Попадюком. Коли є така можливість чи потреба, беру відпустку за власний рахунок. Мені як керівнику не обов’язково сидіти на місці, важливо, щоби робота виконувалася вчасно і щоби мене трошки не вистачало. Бо коли все буде робитися дуже добре за моєї відсутності, це також погано. Словом, моделюю ситуацію так, аби бачити динаміку.

– И кем вам больше нравится быть – музыкантом или чиновником?

– Знаєте, я, як ви кажете, чиновником став давно – був першим віце-президентом «Першого Національного», три роки головував у журі нацвідбору на «Євробачення». Тому з телебаченням я на «ти», добре знаю, що таке телевиробництво, контент, картинка, рейтинг, правильна ротація, прайм…

П’ять років очолював державне підприємство Міністерства культури «Україна гастрольна». Тоді в Мінкульту було дев’ять підприємств, і кожне мало стільки роботи, що ми не встигали перевозити виставки з Сінгапуру в Бразилію чи Аргентину. Весь світ об’їздили, проводили тижні української культури, фестивалі, концерти, це була українська присутність у світі. А започаткувала це Оксана Білозір (жена Романа Недзельского, экс-министр культуры. – Прим. ред.). Мало того, вона об’єднала у назві міністерства культуру й туризм. Туризм мав би давати інвестиції в культуру, а туристи, які приїжджають, за чим їдуть? За якимись культурними цінностями, враженнями від них. Оксана дуже системно до всього підходила, вона об’єднала ці галузі в одну, яка б сама себе фінансувала й генерувала попит на українську культуру, бо, на жаль, він і в Україні, не кажучи вже про закордоння, не дуже великий. Навіть тепер українська публіка не завжди йде на вітчизняних виконавців. На якусь, пробачте, голу попу з московською пропискою чи антрепризу з одним актором і двома табуретками – не лише піде, а й заплатить за квиток божевільні гроші. А на українське – ні.

– С чем это связано, как вам кажется?

– Із тим, що Україна – це земля, яка виштовхує дуже багато талантів. Коли талант звідси виїжджає в світ, йому легше реалізуватися на чужині. Подивіться на російський шоу-бізнес: 60 відсотків з України, якщо не більше. Подивіться на наших солістів, які працюють в Гранд-опера, Ла Скала, Метрополітен-опера. Виходить на сцену Вікторія Лук′янець чи Людмила Монастирська, які реалізувалися за кордоном, і всі кажуть: вау, та це ж Україна! Але в Україні дуже важко пробитися таланту. Якщо в Ізраїлі земля каміння викидає, десь у Росії викидає діаманти, то в Україні земля таланти викидає…

– Как бывший сотрудник «UA:Першого» вы следите за усилиями Зураба Аласании по модернизации канала?

– Мені шкода його, якщо чесно, бо цей канал – то є монстр, який, скільки не намагаєшся його змінити на краще, «неубиваем». Там дуже багато баласту, технічне обладнання давно застаріле. І, я знаю, були часи, коли спеціально закуповували гіршу телевізійну техніку, щоби не створити конкурента «Інтеру» чи «1+1». Тобто це «вредительство» системно там відбувається.

От зараз питання з «Євробаченням». Україна відмовилась. Обговорюють, чи потрібно це Україні чи не потрібно… Будь-якій країні міжнародні конкурси і фестивалі потрібні, але я був на «Євробаченні» три роки і бачив, як воно робиться. Це гра в наперстки, а не фестиваль.

– Вы говорите о принципах голосования?

– Про саму філософію фестивалю – це суто споживання, і нічого більше. Він лише для нас такий важливий, бо ми так вважаємо. І наші молоді виконавці, які хочуть хоч кудись прорватися, за це «Євробачення» готові будь-які гроші платити, виконувати будь-які фантазії, аби лише туди влізти. А потім хати продають. Як-от Свєта Лобода: поїхала, взяла 12 місце, витратилася… Ну зате отримала путівку в Москву – по клубах працювати. Я, до речі, її тоді підтримував і робив усе для того, аби на конкурс потрапила саме вона.

– Мы все надеемся, что появится Общественное телевидение.

– А що таке Суспільне телебачення? От змусьте мене наперед платити за те, що ви мені колись покажете. Та ніколи в житті я не заплачу! Спочатку зробіть, а я подивлюся, варте воно моєї гривні чи ні. Я, наприклад, не хочу бачити реклами, узагалі ніякої, мене вона вже дістала на ICTV, на «Інтері», де ледь не по півгодини йде реклама…

– На «UA:Перший» только три года она разрешена, потом будет запрещена.

– Ну, я не знаю, що я буду дивитися протягом трьох років і чи взагалі буде актуальним питання телебачення, бо в нас уже Інтернет, так зване IPTV, яке може все витіснити. Раніше, якщо пам’ятаєте, було тільки три канали – УТ-1, УТ-2, УТ-3. УТ-2 перетворився на «1+1», УТ-3 – це нинішній «Інтер», а УТ-1 як був, так і залишився, його трохи «перефарбували» в «Перший Національний».

Потім був вибір – 10–15 каналів. Згодом 10–15 каналів тільки в Києві з’явилося. А зараз 200–250 каналів можна дивитися в цифрі. Я вже не говорю про Divan чи OLL.tv.

Я раніше дивився по телевізору лише новини: мені було цікаво тільки це. А тепер розумію, наскільки редактори новин люблять своїх «господарів» і з якої дзвіниці вони подають одну і ту ж саму інформацію, так що і новини перестав дивитися. Усе, що мені цікаво, вичитую з Інтернету, хоча і там потрібно читати проміж рядків і знати, що за ресурс ти читаєш… 

Дуся

Фото: Максим Лисовой