Хочеш бути красивим військовим у слоумо? Третя штурмова бригада рекламує себе у фільмі «Ми були рекрутами»
Ми вже писали про популярний ютуб-канал Третьої штурмової і дійшли очевидного висновку, що їхні способи заохотити українців іти в армію заслуговують на всілякі компліменти. Поки інші сперечаються, як саме потрібно мотивувати людей, а як не треба, ці хлопці та дівчата (але переважно хлопці) поєднують різні способи та мають успіх.
І не зупиняються. З 2 травня у прокаті їхня стрічка «Ми були рекрутами», яку зняв Любомир Левицький. Той самий автор «Штольні». А також «Тіней незабутих предків», «Селфіпаті» і третього «Скаженого весілля». Фільми, скажімо так, із відбитком неоднозначності, проте саме ця його робота, думаю, є найбільш соціально значущою.
Із самого початку напишу про лиш один недолік стрічки, а потім уже про все хороше. Автори подають її як мок’юментарі, тобто ігрову роботу, яка прикидається документальною. Хоча, як на мене, це все ж документальний фільм з елементами постановки. Оскільки головні ролі там виконують непрофесійні актори — військові, то роблять вони це трішки гірше, ніж мочать росіян. Але до них — нуль претензій, вони й не мусять цього вміти. Як і бути неймовірними ораторами. Тому обраний концепт, як на мене, трішки невдалий. Це якщо судити з погляду художніх якостей. Проте, напевне, ми тут цього робити не будемо.
Бо у фільму явно інша мета. Він має сформувати здорове ставлення до мобілізації та підштовхнути тих українців, які зараз вагаються перед походом на війну. Саме їх, адже інших наші герої шпиняють. Наприклад, військовий на позивний Істок, який отримав дві контузії і зараз керує підготовчими тренуваннями, говорить про «мамчиних бандитів». Чуваків, які хочуть показати свою крутість різними агресивними витівками, але у справді небезпечних умовах виявляються ні на що не здатними. Також дісталося качкáм зі спортзалів, які, мовляв, опікуються лише фігурою. Хоча, може, це такий хитрий хід, щоб викликати почуття сорому.
Інша справа — прості, нормальні хлопці та дівчата з сіл, міст і містечок. Вони і є цільовою аудиторією фільму. Беруть їх передусім ефектністю. Дивіться, які класні наші герої, хочете бути такими? То приходьте. А щоб приходити не боялися, автори показують, що ж на них чекає.
Отже, головний герой — молодий боєць із позивним Журналіст. Йому 19. Під круту музичку він дивиться на себе в дзеркало і зістригає довге волосся машинкою під такі слова: «То ж хто я тепер? Той, від кого нічого не залежить? Чи той, хто увірветься в вирішальну битву?».
Далі Журналіст вривається у Третю штурмову і починає знімати фільм. Дорогою з Києва у більш гарячі місця він спілкується із сімома бійцями (Дациком, Хатою, Тохою, Хмурим, Доком, Сходом та Істоком) та однією бійчинею Хельгою. Вони йому розповідають про себе, свою мотивацію, роботу і думки про війну. До кожного військового є спеціальна графіка-представлення, як у комп’ютерних іграх. Так глядачі краще запам’ятовують його чи її позивний і читають іншу інформацію — дату народження, звання, скільки років на війні.
В усьому цьому майже немає лірики, а максимально «пацанські» штуки, включно з агресивною, динамічною музикою, під яку герої їдуть на своїх великих тачках. Це один із найважливіших посилів, він дає вам зрозуміти, що йдеться про команду людей, на яких хочеться бути схожим. Але він не єдиний.
Одне з найпоширеніших побоювань тих, хто задумується про мобілізацію, — недостатня, а то й узагалі кепська фізична підготовка. Не переживайте. Істок розповідає про хлопця, який, здавалося, не виживе на КМБ (курс молодого бійця), але не просто вигріб, а «бігає зараз із кулеметом і показує максимальну віддачу». Бо фізичні навички можна розвинути, якщо є сила духу. Після показу фільму в Українському домі герої, відповідаючи на запитання глядачів, додали, що швидко підтягнуть вам фізуху. Навіть якщо ви того не хочете. Заманливо.
Також людей лякає невідомість, тому глядачам показують: ось із вами буде це і це. Наприклад, навчання. Складні, важкі, ну але ж ви хочете бути серед нас? Хельга розповідає про тижні пекельних випробувань, на яких виснажували фізично і морально. Інші дівчата у перший же день звалили, але не вона. Цей момент, напевне, може викликати феміністичну дискусію. З іншого боку, завзятих дівчат підштовхне довести, що витримають більше. Тут би хотілося почути про особливості дівчачої служби, що там із душем, туалетом та місячними, проте «Ми були рекрутами» не той фільм, у якому варто цього чекати.
Він бере не глибиною роздумів чи художніми чеснотами, а емоційністю та гачками, на які чіпляють потенційних новачків. Як сказала моя колега після показу, взагалі такі стрічки мала би знімати держава. Проста, зрозуміла, ефектна, яскрава форма й дуже чіткий і правильний зміст із мільйоном роз’яснень. Ось, дивись, ти спочатку приїдеш у тренувальний табір і зустрінеш ось цього хлопця, який зробить із тебе людину. Вже у бою ти будеш працювати із цим симпатичним бороданем (Дациком), який дуже добре знає свою роботу, вміє швидко ухвалювати рішення та роздавати завдання. Підкріплюють це постійними вставками відео з бойових дій. І вони вибрані не просто так — глядачі мусять побачити злагоджену роботу й результат.
Ці зйомки з нашоломної камери вже давно стали вкрай популярними і часто використовуються в медіа. Про Дацика великий сюжет робили колеги з «Радіо Свобода».
У бійця з позивним Док наш головний герой запитує про переваги Третьої штурмової. Це відсутність паркетних офіцерів, вони не воюють по книжці і є правило: ми ніколи не жаліємо бійця, але ми його бережемо.
«Ми були рекрутами» також транслює начебто банальну, але далеко не всіма засвоєну думку: ніхто не народжується для війни. Тому не треба спихати цей обов’язок винятково на цих «вояків із народження». Як і не варто недооцінювати себе, вважаючи, що чогось не зможеш. З іншого боку, один із героїв таки каже, що є ті, хто люблять війну. Бачать її як можливість законно знищувати ворога. Але додає, що це не минає просто так і серйозно відбивається на психіці.
Ну і ще у стрічці кілька разів звучить ось таке наполегливе прохання до цивільних: не про*біть країну.
Більше про фільм можна послухати на ютуб-каналі Третьої штурмової у випуску «Двіжу».
Фото: кадри з фільму «Ми були рекрутами»
