Малевич, екранізація Куркова та Сенцов в окопі. Які українські фільми нам покажуть цього і наступного року
Перекази трейлерів та уривків зі стрічок, які показували на фестивалі «Миколайчук Open». Від 20-секундного тизеру до уривків на 10 хвилин, з яких цілком можна зрозуміти якість фільму. Це все діло презентував генпродюсер фестивалю Олексій Гладушевський, який категорично заборонив глядачам знімати екран. Тому ось вам його фотка.
Проте деякі відео ви все ж можете подивитися. Наприклад, «Реал» Олега Сенцова, трейлер до якого днями виклали на ютубі.
Стрічку вже за кілька тижнів покажуть у Карлових Варах, це буде прем'єра. Кажуть, Сенцов рідко надіває гоупрошку, а це надів — і одразу кіно.
Показували також тизер нової стрічки нашого всього в авторському кіно — Валентина Васяновича. Про саму ідею «За перемогу» він мені розповідав ще рік тому на відкритті чи закритті одного з кінофестів. Уже не пам'ятаю, якого саме, бо на кожній з таких тусовок Антоніна робить одне й те саме — ходить і шукає для вас різні плітки, чутки та інсайди. Коротше, ми виграли, але на виборах перемагає умовний Арестович. Все пропало. Але фільм не про політику, а про сімейні стосунки, які руйнуються.
У тизері одну з ролей виконував сам Валентин. Бо бути режисером, сценаристом і оператором водночас — це вже замало і варто брати нові вершини. А, ну й автора в цьому випадку взагалі можна було не оголошувати, бо те, що це зняв Васянович, видно з перших кадрів. У спільноті це вже давно обговорюють, і думки варіюються від «класно, що в людини такий яскравий стиль» до «не класно, бо це вже самоповтори». Але ми чекаємо на фестивальну історію стрічки і на прокат. Сподіваюся, що «Відблиск», який нещодавно показували в кінотеатрах, ви подивилися.
А от за що точно можу поручитися (ну, майже точно), то це за фільм «Дві сестри». Показували аж 10 хвилин, і це має бути прямо дуже добре. Дві звідні сестри-полячки роками не спілкуються, але мусять разом поїхати до батька, який вирушив волонтерити в Україну й опинився у шпиталі.
Одна зі сцен, яку показували. Дівчата потрапляють на окуповану територію, заходять у двір і бачать дуже переполошену господиню. Вона намагається їх випхати, кажучи, що в неї повна хата російських військових, але головні героїні погано розуміють українську. Зрештою, військові виходять і починається доволі жорстка сцена.
«Жорстка сцена» — штука відносна, тому скажу від себе. Вона вийшла доволі страшною, щоб викликати емоції та переживання у глядачів, проте достатньо етичною, аби не переходити межі й не травмувати. Режисер — Лукаш Карвовський. У ролях — Кароліна Жепа, Діана Замойська, Ірма Вітовська, Шимон Кушмідер, Марина Кошкіна, Віталіна Біблів, Слава Бабенков, Роб Фельдман.
Ну а тут уже все можна показувати, бо все вже показали. Принаймні трейлер. Я про «Сірих бджіл» Дмитра Мойсеєва. Дмитра ми в «Антоніні» страшно полюбили після пітчингу, куди він прийшов, але лише для того, щоб сказати, що через незрозумілі мутки з організацією відмовляється від грошей.
Фільм розповідає про двох чоловіків з різними політичними поглядами, які живуть у сірій зоні. Його прем’єра відбулася на Роттердамському кінофестивалі.
Колись режисер Дмитро Томашпольський усіляко радив нашим кінокритикам і кінокритикиням знімати кіно. Ну, щоб було як із Французькою новою хвилею. І дехто послухав, наприклад Станіслав Бітюцький. А також Андрій Алферов. Разом зі Станіславом Гуренком він зафільмував стрічку «Дисидент», на яку вони надихнулися персоною Василя Макуха. У 1968-му він підпалив себе на Хрещатику на знак протесту проти комуністичного тоталітаризму і вторгнення в Чехословаччину.
Показали тизер, але за ним нічого не зрозуміло, бо він передає хіба манеру зйомки. Все дуже красиво. Напевне, не для масової аудиторії. Проте хотілося б помилятися, бо тема шістдесятників нині дуже трендова. Може вийти десь як із фільмом «Будинок “Слово”. Нескінчений роман», коли аудиторія просто пішла на тему і потім тижнями обговорювала роботу в соцмережах.
До речі, сцена із самоспаленням Макуха в нас у кіно вже була — в «Забороненому». А Дмитро Ярошенко, який зіграв Василя Стуса, з'явиться в «Дисиденті».
Ось тут можете подивитися сюжет «Плюсів» зі зйомок.
Казимир Малевич уже давно просився на екрани, і ось нарешті. Ну як «нарешті» — про цю стрічку Дар’ї Онищенко ми чуємо вже давно, і за цей час автори встигли змінити виконавця головної ролі. Спочатку це був Віталій Салій.
А тепер — Віталій Ажнов.
А ще там буде ось така Ірма Вітовська.
Тизер був на секунд 20 і, як ви розумієте, нічого неясно. Проте тизери для того й існують. Ажнов крутиться в кімнаті у якомусь химерному танці, і потім його рухи повторює графіка з характерних для картин Малевича супрематичних фігур. Я, чесно кажучи, вже втомилася чекати на пристойний байопік від наших кіноробів, але надія завжди лишається живою. Вселяє її зокрема те, що автори запросили бути креативною продюсеркою Тетяну Філевську, яка чудово розуміється на життєво-творчому шляху художника і вміє дуже доступно пояснювати різні складні моменти.
Ольга Журба готує для нас документальний проєкт «Переміщені». Це копродукція з Данією та Швецією, одна з продюсерок — Дарʼя Бассель. Опис: «Колективний портрет української нації, складений з особистих історій людей, змушених масово тікати від найкривавішої війни сучасності та її доленосних наслідків».
Відео поки показали обраним, але для вас у мене є один кадр.
Що ж до Ольги Журби, то її фестивальна публіка знає за короткометражним фільмом «Папині кросівки», який отримав багато позитивних відгуків.
Цікавим також має бути документальний проєкт «Дні, які хочеться забути», який зафільмували одразу четверо режисерів / режисерок: Максим Наконечний, Аліна Горлова, Ліза Сміт і Семен Мозговий. Це буде фільм про те, як війна змінює людей, створює колективний досвід та досліджує різні явища наших із вами реалій. У відео нам показали доволі різнопланові історії: від поля з людьми і коровами до зруйнованих міст.
«Троє» Івана Кравчишина. Олексій Гладушевський представив його так: «Про цей фільм знали, але не розуміли, де він». Ще б пак. Роботу здали в Держкіно у 2018 році. Можливо, це якийсь шедевр і нам просто відтягувати задоволення. Вестерн (чи істерн) про період національно-визвольної боротьби. Червоноармійці потрапляють у засідку махновців. Але далі сюжет закручується.
У фільмі грають справді хороші актори, наприклад, Дмитро Усов чи Роман Ясіновський. Але чомусь за показаними уривками мені здалося, що їм щось поробилося. Не знаю, можливо, стилістика передбачає якусь карикатурність. Але згадаймо, хто режисер і що він знімав раніше. А це «Політ золотої мушки».
Насолоджуємося.
І остання стрічка — «Слухаючи світ» Лізи Сміт. Це історія про арткураторку з Харкова Іву та її 15-річного сина Микиту. В Іви інвалідність — вона не чує. Спочатку це мала бути стрічка про її роботу і світосприйняття, але після повномасштабного вторгнення вони з Микитою виїхали до Німеччини. Іві роблять операцію, і з уривків ми розуміємо, що вона починає чути, але специфічно, і їй доводиться адаптуватися ще й до цього.
Фільм, вочевидь, буде дуже спокійним, повільним та вдумливим. Чекаємо.
