Ну який же це горор? «Конотопська відьма» в жанрі «расчєловєчіванія» претендує на новаторство жанру
Не те кіно назвали горором, ми вважаєм.
Та, за великим рахунком, і самі творці картини теж дотримуються такої думки, адже дисклеймер у трейлері прямо на це натякає:
Фільм «Конотопська відьма», який на великому екрані можна буде побачити вже за два місяці, позиціонується як жанрове кіно. І зазвичай у горорі глядач мав би хвилюватися за жертв страшної сили, боятися тієї сили й лякатися її. А чого ж нам хвилюватися за умовних «чмонєй», яких українська відьма розбирає на субпродукти в помсту за смерть коханого?
Оскільки в ролі коханого Тарас Цимбалюк, то я вам так скажу, ми б до тієї відьми ще й на стажування добровільне пішли. Щоб допомогти.
Це не горор, це Олімпійські ігри. Біатлон колись дивились? Оце воно. Скільки жінка виб'є очок своєю гвинтівкою — нам лишається рахувати і вболівати.
Наразі вже маємо трейлер стрічки та музичне відео Злати Огнєвіч на пісню «Пташка». З двох цих відео по клаптиках можна зібрати загальне уявлення про майбутній фільм.
Як на мене, то це може бути зовсім новий жанр. Назвемо його знайомим словом «расчєловєчіваніє». Це коли не важливі ані художні якості фільму, ані акторська гра, ані натуральність діалогів. Головне, щоб побільше було знищено ворогів. І бажано в пекельних муках.
Термін, нагадаю, народився після хвилі мемів про акулу, яка на єгипетському курорті з’їла російського туриста.
Після того інший мемний персонаж українського медіапростору і на той час ще й політикуму Олексій, прости господи, Арестович, довго і захлинаючись розмірковував, як же так в Україні відбувається «расчєловєчіваніє».
От саме воно і є лейтмотивом «Конотопської відьми». Принаймні так здається після перегляду двох доступних відео. Ми точно не маємо нічого проти. Але ми за правду, справедливість і за українське кіно.
Загалом, із жанром горору в нас завжди була біда. Не інакше, як якась відьма зурочила. Не виключено, що конотопська.
Українські кіношники регулярно намагаються встрибнути в цей потік жахів. Але чи то ми тут усі такі сто разів лякані-перелякані, чи то маємо занадто розвинене почуття гумору, але всі горори переважно викликають або сміх, або іспанський сором.
Усе почалося зі «Штольні» (тієї, де «спочатку було весело й прикольно», а потім весь фільм крінжово).
Потім український кінематограф накрило «прокляттям Альошечкіних». Їх було аж троє, і всі режисери, і всі знімали горори.
Усе це загалом можна було назвати жахачками, але цитуючи героя Коліна Ферта з фільму «Реальна любов»: «Переважно страшно від того, як це погано написано».
Що стосується «Конотопської відьми», то тут вимальовується така собі «анти-Штольня». Бо спочатку буде «больно» (коли Цимбалюка вбиватимуть), а вже потім «весело й прикольно».
«Конотопська відьма» виходить у прокат 22 серпня, напередодні Дня Незалежності. Пропонуємо сходити й отримати задоволення від власного розлюднення.
