Та за що! Росіянин зняв еротичну драму про любов української біженки та росіянина

Та за що! Росіянин зняв еротичну драму про любов української біженки та росіянина

Не лише зняв, а її зовсім скоро покажуть на фестивалі «Темні ночі» у Таллінні.
Та за що! Росіянин зняв еротичну драму про любов української біженки та росіянина
Та за що! Росіянин зняв еротичну драму про любов української біженки та росіянина
9 Лист 2024
1
3518

Ваша Антоніна ще на початку великого вторгнення наслухалася чуток, що у декого з виробників наших серіалів з'явилася ідея фільму про українку і росіянина за кордоном. Мовляв, зустрілися, сподобалися одне одному і далі пішло романтичне заборонене кохання. Очевидно, «Нічного портьє» передивилися. 

Але бог спас. Вочевидь, знайшловся хтось із мізками та залишками емпатії та вмовив не витворяти такої дичини. 

А ось для російського режисера Бориса Гуца такої людини не знайшлося. Тому зустрічайте – стрічка «Deaf Lovers» («Глухі коханці»). Про цю ідею, як з'ясувалося, режисер торочив ще на початку повномасштабного вторгнення. І нині хвалиться, що 17 листопада її покажуть в основній програмі «Темних ночей».

Борис цитує рядочки з, як він пише, першої європейської рецензії: «Найкращий фільм про війну та кохання за останні роки». Найкращий! Дуже сміливо. Саму рецензію можна знайти на сторінці стрічки на сайті фестивалю. Ну а автором є упорядник програми цього ж фестивалю Міхкель Мьольман. 

Ось його інша цитата: «Сама ідея сценарію як відправної точки задуму сюжету чудова і кидає виклик кліше, що зустрічається в багатьох фільмах, про те, що кохання перемагає все. Але, може, й перемагає, якщо не мати слуху, то неможливо чути чи говорити про війну? Автор йде ще далі і через головних героїв приходить до грандіозного узагальнення: не можна бути глухим та німим до війни. Мине ще одне покоління людства, як соціальна пам'ять потьмяніє і перестане заважати любові».

От клята соціальна пам'ять! 

Синопсис фільму наступний: «Українка Соня і росіянин Даня зустрічаються в Стамбулі. У них спільні проблеми: потрібно знайти гроші на їжу, квартиру, роботу. У них однакове бажання веселитися, танцювати, пити і займатися сексом. Але головне питання полягає в тому, як впоратися з минулим».

Але це все взагалі квіточки, бо справжній трешак – у трейлері. І це ми ще про сам фільм не говоримо. 

Починається усе з розповіді про Бучу, бо як же без неї? Головна героїня сидить на підлозі і шоковано слухає, як хтось говорить по телефону (українською мовою):

«Вчора ми зайшли в Бучу. Трупи скрізь. На кожному, бл*дь, розі. Чоловіки, жінки. Зв'язані, розстріляні. Вони просто їх вбили. Я не знаю навіщо. Знаєш, який там запах? Смаженого м'яса і бруду. Не знаю. Війна – це бруд. Чорне все. Облич немає».

Це третина трейлеру. Далі нам показують пару цих ось Соні та Дані. Вони лежать на ліжку, гуляють, веселяться. Щоправда, в одній зі сцен він зривається з ліжка і ввалює їй по обличчу. Далі йде пристрасть і страждання. Даня, переживаючи якісь страшні рефлексії, кричить у подушку. І загалом нам демонструють історію, в якій закохані люди опинилися перед неймовірно болючою ситуацією, яка заважає їхній любові розквітнути. 

Зрештою, в самому кінці бачимо Даню, який б'ється в істериках, плаче і кричить: «Сука, как вы меня за*бали все уже. Со своей войной, бл*дь! Со своими яйцами, предателями. От*ебитесь! Идите вы на*хуй? бл*ядь, сука! Я жить хочу!».

От жалко пацана. 

В коментарях до допису Бориса Гуца вже є українці, які доволі передбачувано почали йому натякати, що він – людина не надо приємна. 

Критикуєш – пропонуй. Тому панові Борису також підкинули кілька ідей для нових стрічок. 

 

Ба більше: у коментах багато білорусів, які почали пригадувати йому попередню стрічку «Minsk». Вона про протести в Білорусі, і її заклепали усього за пів року після подій. Тут хочеться знову цитувати Митця – про скорость. Тоді режисер потрапив під лавину критики. Білоруси йому закидали, що він узагалі не зрозумів суть протестів, усе перекрутив і показав протестувальників абсолютно позбавленими адекватної мети. Це просто якісь агресивні футбольні фанати або мажори, яким оце тільки побитися з ОМОНом. 

Я подивилася стрічку і, в принципі, з відгуками погоджуюся. Враження таке саме. Ось тут — один із багатьох оглядів цього скандалу. Але це не завадило Борису потрапити на різні кінофестивалі та отримати там нагороди. 

На коментарі режисер відповідає агресивно. І взагалі, виявляється, фільми не про Білорусь та Україну, а про нього самого. 

Що ж, усе це неприємно, але не дивно. Сюрпризу тут ніякого немає, бо росіяни із самого початку намагаються так чи сяк примазатися до української теми. Ну а сам Борис, як бачимо, взагалі любитель примазатися не до свого. Хоча тут мені пташка принесла інформацію, що спочатку цей «Minsk» задумувався як історія про протести в Росії за Навального. Це тоді, коли його затримали після публікації резонансного розслідування про палац Путіна. Але щось пішло не так і автор усе переробив «під Білорусь».

Але це ще не все, друзі. Є такий російський режисер Іван Твердовський. Серйозний режисер, хороший. Лавреат і учасник різноманітних престижних подій. В Україні колись він мав доволі теплі прийоми. Наприклад, у 2014-му отримав нагороду на фестивалі «Молодість» за свій фільм «Клас корекції». У ньому йшлося про спецклас із підлітками з інвалідністю, куди приходить новенька – дівчина на колісному кріслі. Особливості інших дітей були помітні не одразу, але проявлялися впродовж стрічки: жорстокість та відсутність натяку на емпатію. І це була доволі точна картинка російського суспільства. 

Але ось що ми бачимо у його телеграм-каналі зараз – Іван стоїть із командою в окупованому Маріуполі і заявляє, що знімає кіно. За підтримки президентського фонду, заснованого у 2021 році і який пачками фінансує пропаганду. Там, до речі, один із активних отримувачів грантів — наш колишній співвітчизник, а нині русский человек Юрій Бардаш. Пам-пам!

Після хвилі критики Іван відповів на неї так:

Також є і жабогадюкінг. Твердовський пише, що після його оголошення про зйомки рекламна агенція відмовилася від співпраці з ним. Але Іван пише, що вони — просто лицемірні людиська. 

А взагалі напишу, що ось це все не скінчиться ще довго. Ну і в нашому кінопроцесі теж схожі проблеми. Багато команд ще з літа 2022-го взялися клепати ігрові стрічки про повномасштабне вторгнення і особливо про Бучу. Один із них щойно вийшов у прокат і, як ми і передбачали, має всі шанси на непогані касові збори. Хоча автори твердили, що знімають перш за все для іноземного глядача, але з ним якось теж передбачувано не склалося.

Є в нас і трилер про окупацію — «Донька» називається. Це режисерський дебют продюсера Єгора Олесова, у якому в будинок до сім'ї завалюються росіяни і ми спостерігаємо напружений сюжет. Хто ж лишиться живим? Фільм показали на Тижні кінокритики, що було доволі дивним місцем для такої якості стрічки. Люди в залі отримали полярні враження і не забарилися про них сказати творцям. 

Ще є стрічка «Медовий місяць», яка хоч і отримала гран-прі «Молодості», але в особистих розмовах я чула переважно невисокі оцінки. Через недостатньо пророблений сюжет, слабких персонажів і загалом доволі шаблонний підхід, який сильно спростив таку складну тему.

І це вкотре нам демонструє, що ігрові стрічки про щось глобальне не варто знімати одразу. Навіть не через можливу ретравматизацію, а через те, що так швидко це все не осмислюється. Це на тєліку серіали так штампують, а кіно з претензією на глибину робиться якось геть з іншим підходом. 

Хоча, як бачимо, ті, хто хоче щось робити з претензією, поки мовчать і думають. 

І одразу у відповідь на те, що ми ж маємо щось протиставляти цій всій російській пропаганді та індивідуальним спробам «лібералів» бути в актуальному порядку денному. Практика двох останніх років показує, що по-справжньому боротися з цим явищем може саме документалістика. Про що було сказано сотні разів. Вона у нас на досить високому рівні, і саме ці стрічки вже дуже добре себе показали на важливих подіях. Це «Порцелянова війна», «Мирні люди», «20 днів у Маріуполі», «Пісні землі, що повільно горить» тощо. 

Ігрові роботи поки що не можуть похвалитися схожими успіхами. 

«Антоніна»
Теги
Коментарі
1
оновити
Код:
Ім'я:
Текст:
Каваніч
34 дн. тому
Штопана курва... Нема меж узькому цинізму, навіть коли вони шиють все за чисту монету. І згадуючи "Нічного порт'є", в умовному рімейку, свідомо-підсвідомо малюється одна сцена... Руzька баня. Чадно, смрадно, напалено. На балалайці навалює сліпий герой с.в.о. Поруч, обіймаючи порваний баян, пускає сльозу другий музика. Рот його зашитий, бо інакше відпадуть рештки відсутньої щелепи. Серед п'яних та обдовбаних "господ охфіцерів" задумливо бродить героїня Ромі... І зі щирою любов'ю, на особливо емоційних хвилях балаешних страждань - вправно засаджує осиковий кіл в дупу черговому "нашому мальчіку". Крупний план очей чергової клякаючої кров'ю жертви. Голос за кадром (відомого співака): я не віжу войни в глазах русского солдата.
Долучайтеся до Спільноти «Детектора медіа»!
Щодня наша команда готує для вас якісні й актуальні матеріали, які допомагають медіа в Україні ставати кращими. Ми будемо вдячні за будь-яку вашу підтримку. Ваші пожертви – це можливість робити ще більше.
Спільнота ДМ
Інше у цій категорії
Катерина Городнича
«Антоніна»
Переможці 19 пітчингу святкують остаточне затвердження фінансування фільмів і серіалів. Але є одне «але».
04 Груд 2024 21:00
3 774
Катерина Городнича
«Антоніна»
Люди схильні дивитися все коротші відео, а митці схильні знімати все довші фільми.
27 Лист 2024 14:00
1 037
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Але що б не трапилося – вашу Антоніну вже не дивує геть нічого.
30 Жов 2024 11:20
18 511
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Якби я на власні очі не бачила схожих сцен, як у фільмі, то зараз і не повірила б.
28 Жов 2024 15:46
1 598
Лєна Чиченіна
«Антоніна»
Головними питаннями, звісно, були затвердження результатів 19-го пітчингу та вибір голови Ради.
25 Жов 2024 11:00
1 558
Використовуючи наш сайт ви даєте нам згоду на використання файлів cookie на вашому пристрої.
Даю згоду