Гілляка тобі в сраку! Ми подивилися новий кварталівський фільм «раша гудбай» — і нам відібрало мову

Ваша Антоніна настільки офігіла під час перегляду, що навіть не може зрозуміти, з чого почати цю сумну оповідь. Бо коли майже дві години спостерігаєш цілий феєрверк ідіотизму, то аж очі розбігаються. І це ви врахуйте, що дівчина я загартована українськими серіалами, а отже здивувати мене майже неможливо. 

Але «Кварталу» вдалося. Хоча це я, направду, сама винувата. Не треба від людей нічого очікувати. Ні, ще на етапі трейлеру мені, як і багатьом у нашій стражденній від поганого кіногумору країні, стало ясно: на рівні ідеї «раша гудбай» має високі шанси стати непорозумінням. Ось почитайте. 

За сюжетом телеведуча-пропагандистка 10 років загиджує мозок глядачам в окупованій Горлівці. У неї є чоловік феесбешник і 10-річний син.

На початку повномасштабного вторгнення РДК входить у місто, наша головна героїня хапає сина і мерщій сідає в потяг з наміром утекти в Москву. Але все переплутує і потрапляє в поїзд «Горлівка — Ужгород» (не запитуйте), не помічає всю дорогу, що їде не туди, і лише на виході з вокзалу все розуміє, бо на ньому написано «Ужгород». А закликальник у маршрутку кричить їй: «Панянко, панянко, вам сюди!». 

Ужгород у синопсисі автори назвали «заходом України». Хоча дія фільму відбувається конкретно в цьому місті, не на всьому заході. Але старих звичок позбуватися важко, подякуємо, що не «западная».

Виходячи з усього цього, публіка завмерла в очікуванні чергової комедії про протиставлення сходу-заходу з тупими стереотипами. Головна героїня спочатку лякається, що її з’їдять кровожерні бендерівці, а потім перевиховується. 

Проте ваша авторка мала надію на те, що буде бодай акуратненько! Режисер фільму Олексій Кірющенко знімав серіал і фільм «Слуга народу», й на тлі наших телевізійних комедій воно було цілком норм. І якщо тут хтось надумає заперечити, то ви просто не відчували болю, якого зазвичай завдають жарти в українських телесеріалах. До того ж свої творіння Кірющенко фільмував із сяким-таким серйозним ставленням до роботи. Без лаж, які впадають в око.

Кажу ж — акуратненько.

Про Олексія Кірющенка я, даруйте, не буду знову заводити волинку, бо написала про цього пана безліч текстів. Тут прочитайте максимально лаконічно. 

Він довго жив у Росії, знімав «Мою прекрасну няню», хотів пролізти на посаду голови Держкіно, працював над концепцією каналу «Дом», увійшов до наглядової ради УКФ за квотою Мінкульту, відзначився в різних цікавих схемах і хамив журналістам. Гортайте одразу на 10-ту хвилину.

Отже, повертаємося до «раші гудбай». Скандальності ця стрічка набула ще на етапі трейлеру два місяці тому. Закиди виявилися несправедливими — усе ще гірше, ніж очікувалося. Замість довгих описів просто наведу приклади жартів. До речі, зі мною в залі ніхто не сміявся. І людей було небагато. 

Кпини — типові для гумористичних шоу «Кварталу 95». «Типові» — це практично такі самі. Наприклад, у шоу був жарт «Уздєчку мені в пєрдєчку!». Дивіться мені тільки, не помріть від реготу. А у фільмі є таке: «Гілляка тобі в сраку!».

Тому Антоніна має серйозні пропозиції до кварталівських продюсерів на майбутнє. Цілий пакет. Туди входить: «Руку тобі у дупу!», «Дулю йому в какулю!», «Гірчицю їй на сідницю!», «Гуска мені в огузку!», «Гітару тобі в паністару!», «Багно йому в гузно!», «Порадниця їй у задницю!»... Та зупиніть мене вже хто-небудь! Словом, продаю дорого, звертайтеся.

Також творці «раші гудбай» пропонують нам й інші сраки-пердяки, як-то ці гумористичні діалоги:

********

«Кака я разніца?»

«Один молиться, а інший дразниться»

*********

«Може, це карма?»

«Х*ярма!»

Якщо що, то в мене є ще кілька пакетів із жартами від Антоніни. 

Думаю, далі описувати немає сенсу — ви все зрозуміли. Тому зупинитися хочеться на озвучці, бо саме вона стала першим і яскравим показником, що «рашу гудбай» клепали через пень-колоду. У багатьох сценах герої розмовляють російською, особливо на початку. Іноземну мову в кінотеатрах, нагадаю, за законом належить перекладати. Те, як автори це зробили, нагадало вашій сердешній Антоніні її молодість і роботу з озвучкою серіалів. 

Справа в тім, що дуже часто діалоги потрібно перекладати у трішки скороченому вигляді. Наприклад, якщо герої дуже динамічно розмовляють, сваряться, перебивають одне одного. Ви просто не встигнете за ними і вийде каша.

Ось так вийшло і з «рашею гудбай», що дуже змазало враження з перших же хвилин. Головна героїня постійно гризеться з чоловіком, вони кричать одне на одного — в оригіналі (який чути за озвучкою) воно ще терпимо, проте в перекладі ми чуємо акторів, які гарячково читають свої репліки, намагаючись хоч трохи вписатися, але все одно не виходить. Тому деякі фрази взагалі лишаються без перекладу. А глядачам доводиться згадувати старі добрі касети й одноголосу халтурну озвучку.

Крім того, далі у фільмі трапляється й так, що російську мову тонують українською. Наприклад, герой-есбеушник (українськомовний) з якогось милого починає в одній зі сцен розмовляти російською. Ми це бачимо за його артикуляцією. Але, вочевидь, під час монтажу ідею зарубали й актор себе затонував — тобто, ми не чуємо оригіналу, але бачимо, що артикуляція інша. 

Сестру головної героїні, яку грає Анна Буткевич, імовірно, тонує зовсім інша акторка, і там рухи губ теж не збігаються з тим, що ми чуємо. Загалом же, нагадаю, Анна Буткевич серед іншого — донька власника супермаркетів «АТБ» Геннадія Буткевича. Ну, отримуєте частину бюджету на кіно, але даєте якусь роль Анні. Схема зрозуміла. Якби пані Буткевич вкотре не мучила глядачів своєю акторською грою.

До речі, ось що вона пише в інсті: «Нарешті можу поділитися новиною — я знялася в серіалі "раша гудбай"!». Тому два варіанти: або Анна не може відрізнити фільм від серіалу, або на нас справді чекає ще й серіал. Схоже, настав час серйозної молитви. 

Загалом манера гри — традиційна для наших комедій. Актори (хороші ж актори) кривляються і витріщають очі, даючи емоцію. Вкотре нагадаю, що це проблема режисера. Артисти грають так, як їх просять. До речі, у виконавиці головної ролі Катерини Варченко чоловік нині в армії. Він теж актор Анатоль Фон-Філандра. Тож закликаю її не полоскати.

Боляче було дивитися в цьому треші і на Андрія Ісаєнка, бо я якраз днями була на виставі «Отелло», де він чудово грає головну роль. Ваша Антоніна в першому ряду сиділа і була вражена. У «раші гудбай» він грає давню любов героїні — слабовольного, м’якотілого і абсолютно ніякого чувачка. 

Але це далеко не найгірше. 

Проблема, як і передбачалося, в логіці та сенсах. Спочатку головна героїня поводиться як чужинка, яка ніколи не була в Ужгороді, не знає тутешніх порядків, не впізнає місцевості і навіть вокзалу. Вона погано говорить українською, але не справжнім суржиком, а в стилі «сіськадовська»: «спокійной нічі», «на добрєніч». 

А потім виявляється, що вона чудово тут усе знає, має сестру і коханого, якого покинула ледь не в день весілля. І нормальною українською почала розмовляти всього за кілька днів. 

Далі — тупі есбеушники. Їхня тупість очевидна із самого початку, коли вони не можуть зловити нашу героїню, розуміючи, що вона сепаратистка і пропагандистка. Згодом ми дізнаємося, що один з есбеушників — чоловік сестри головної героїні. Вони, до слова, живуть у розкішному будинку.

Цей герой починає відмазувати свою родичку від покарання, мовляв, вона була його сплячою агенткою. І всі його високопосадові колеги на це ведуться. Тим паче, на сепарському телеканалі Горлівки стверджують, що їхня колишня ведуча справді працювала на СБУ. І ужгородські співробітники одразу в це вірять. Ну, по тєліку ж сказали!

Нашого есбеушника, вочевидь, хотіли показати добрим. Йому стало шкода родичку, яка колись йому допомогла. Але покривати злочинців, ще й такого штибу — це якось трохи фіговенько. Наша героїня постійно обводить його навколо пальця, дурить і продовжує спілкуватися зі своїм чоловіком-феесбешником, розповідаючи йому всі плани. Востаннє СБУ мала такий жалюгідний вигляд у розслідуванні від Bihus.Info. 

Проте там було за діло: представники відомства дуже недолуго стежили за розслідувачами на їхньому корпоративі і фільмували навіть те, що відбувалося в номерах. І тоді колеги наголошували, що не варто за частиною дурників робити висновок про всіх працівників СБУ. 

Автори ж «раші гудбай» (наближені, між іншим, до влади) показують працівників Служби безпеки України як тотальних ідіотів: тупих, довірливих, недолугих, нездатних контролювати ситуацію і забезпечувати цю саму безпеку. Навіщо це робити? Щоб що? Жодною добротою персонажів неможливо виправдати таку кретинську і злочинну поведінку.

Єдина притомна ідея, яка виникає в їхній голові, — це записати з героїнею інтерв'ю, де вона повинна розповісти все про машину російської телепропаганди на окупованих територіях. І то, це план начальства аж із самого Києва. Ідея хороша, але наші працівники СБУ настільки довго теляться і не готуються, що колишню телеведучу перехоплює ФБС і влаштовує вже вигідне для Росії інтерв'ю за одну мить.

Героїня теж не відзначається інтелектом. Феесбешник спланував їй втечу, тому вона тікає від сестри (яка теж вважає свого чоловіка лошарою), сідає на автобус до Харкова і записує прощальне відео: «Пока, лузери, коли ви це будете дивитися, я буду вже далеко». Насправді ж вона ледь виїхала за межі міста. Хоча, а що ж тут переживати — хіба такі криворукі спецслужби здатні когось наздогнати за межами міста? 

В автобусі в її сина лунає рингтон: «Как упоительны в России вечера», і їх висаджують геть. Доводиться повертатися. Але навіть цей випадок не змусив кіношних працівників СБУ насторожитися.  

Працівники ФСБ виявляються значно більш професійними.

Вони швидко пробираються з Горлівки в Ужгород, хапають нашу героїню, легко проїжджають кордон з Угорщиною та мчать у Будапешт. Там уже готується пресконференція в прямому ефірі на російські топові телеканали. 

Нашу героїню садять за стіл, де ми бачимо мікрофони-імітації всяких НТВ, «Россия 1» та решти. Журналісти готові ставити запитання. Ми бачимо екран одного з телеканалів і кореспондентку, яка оголошує, що вже зараз починається пресуха. І її транслюють В ПРЯМОМУ ЕФІРІ. 

За планом героїня мала розповідати сенсаційну інформацію про те, як вона мужньо боролася із «закарпатськими нацистами», героїчно вижила, втекла і тепер повідає про чергового розіп’ятого хлопчика. Але ми пам'ятаємо, що персонажка встигла перевиховатися (за якихось кілька тижнів, ба навіть менше) і тому починає В ПРЯМОМУ ЕФІРІ рубати росіянам правду про все.

Про їхню пропаганду, про несправедливий напад на Україну, агресивну загарбницьку політику, про обстріли та смерті. Ми чуємо довжелезний, драматичний монолог, сповнений усіляких банальностей, шмарклів, пафосу і сліз. Журналісти спочатку з нею сперечаються, але саспенс є саспенс. Тому в кінці вони ошелешені ПРАВДОЮ і стоять мов укопані. 

Тут про озвучку взагалі забули — ми все чуємо в оригіналі, російською. 

Ця промова стала настільки потужною, що заворожилися навіть феесбешники. Вони дивляться її по тєліку. Промову головної героїні не переривають, не вимикають, не офігівають. Працівники російських пропагандистських каналів просто дають цьому йти в ефір впродовж не однієї, не двох і не трьох хвилин. Сорі, я забула засікти, скільки саме вона говорила. Хвилин 6, не менше. Бачте, яке ліберальне та вільне російське телебачення! Там нічого не цензурують і усім дають висловитися. 

А, і тут ще є одна маленька, але важлива штучка. На російському теліку НЕМАЄ ПРЯМИХ ЕФІРІВ! УЖЕ БАГАТО РОКІВ, ВИБАЧТЕ ЗА КАПСЛОК, АЛЕ Я ДУЖЕ СИЛЬНО ОФІГІЛА!

А тепер подумаймо, для кого зняли цей фільм? Хто в нас цільова авдиторія? Припустімо, що це типу така примирлива стрічка для українців на окупованих і на вільних територіях. Одним ми показуємо, що їх чекають і Росія промиває їм мозок. А іншим розповідаємо, шо потрібно терпимо ставитися до співгромадян, які колись (дуже сподіваємося) до нас повернуться разом зі звільненими землями.

Загалом ідея гарна і потрібна. Проте, мабуть, більше для серіалу, бо процес «деокупації мозку» триває довго, і реалістично втиснути його у менш ніж дві години — складно. Не кажучи вже, що в окупації живе багато проукраїнських людей. Частково автори їх показали, але геть епізодично. 

Спрощеність, із якою писався сценарій «раші гудбай», явно не пасує такій складній, чутливій темі. Кварталівців давно вже просять не лізти туди, де складно, але вони ніяк не можуть цього почути. 

Якби вони зробили головну героїню простою жіночкою, яка є лише жертвою пропаганди, була б одна справа. Але ми маємо сепаратистку і пропагандистку. Людину, яка впродовж 10 років вчиняла злочини. Добре знала про вбивства, катування, маніпуляції і сама була до цього причетною, адже толерувала це. Нагадаю ще раз, її чоловік працює в ФСБ. 

А в нас у фільмі вона — невинна овечка, якій просто задурили голову. Може, і Діана Панченко в нас нещасна жертва? Що скаже СБУ? Я ж вас поверну до реальності, ловіть буквально сьогоднішню новину — до 10 років ув’язнення за колабораційну діяльність засудили «кореспондентку», яка працює на росіян в окупованому Маріуполі. Про це повідомляє пресслужба Донецької обласної прокуратури.

Що ж до українців, у яких справді промитий пропагандою мозок, то стрічка «раша гудбай» їх явно не витверезить. Занадто кострубато зроблено. Тим паче, головна героїня в кульмінаційній промові звертається саме до росіян. «Раніше Росія звучала музикою Чайковського і Глінки», — каже вона зі сльозами на очах. А тепер, мовляв, лише вибухами. 

Ага, ага, панове сценаристи, мабуть, не знайомі з нинішніми успіхами російської культурної дипломатії. Яка тримається не в останню чергу на Чайковському. Але головне запитання: навіщо випускати в український прокат стрічку, яка великою мірою призначена росіянам? Адже до них звертаються безпосередньо. Заїждженими словами пояснюють, що їм треба отямитися і покаятися. 

Як? Чому? Навіщо? Крутіть барабан. 

Коли вийшов трейлер цієї кінопоробки, автори нам обіцяли, що вона стане «прививкою від руського міра». Проте «Квартал» уже четвертий рік численними скандалами доводить, що таке щеплення потрібне якраз їм. Ба більше — тривале лікування від того, чим забита їхня голова. Натомість вони продовжують поширювати цей вірус. 

Але є і гарні новини. Судячи з невеликої заповненості залів у кінотеатрах й істотного зменшення сеансів, люди добре відчувають, до чого наближатися вже не варто.