На фронті загинув актор Євген Бушмакін. Згадуємо його ролі
У вашої Антоніни не так багато улюблених персонажів в українському кіно, та вони все ж є. І одного з них зіграв саме Женя. Це Жорік у «Герої мого часу». Тоня Ноябрьова зняла чудову комедію, яка чомусь лишилася не надто добре оціненою. Євген Бушмакін дуже точно і надзвичайно органічно втілив персонажа, якого ви точно впізнали б. Бо бачили його не раз у реальному житті. А може, і в собі.
Це людина, яка приїздить до Києва в пошуках кращого життя, але, попри велике бажання, зазнає фіаско. А все тому, що швидко запалюється і так само швидко розчаровується та опускає руки. Такий собі напів пасіонарій.
Про смерть Жені повідомила його дружина Олена. Вона пише, що актор прослужив лише три місяці — його мобілізували у травні, а загинув 18 липня. Служив у 5-ій окремій штурмовій бригаді. Йому було 45 років. У них з Оленою лишився син Міша.
«Женя загинув як військовий. Хоча військовим він не був. Ні за покликанням, ні за бажанням, ні за світоглядом. Він був звичайною людиною, яка, як і тисячі наших чоловіків, мусила одягнути військову форму. Хоча ні, яким завгодно, але звичайним він не був! Він митець, художник, талант, він так бачив те, що не бачили інші!
Надзвичайно добрий і люблячий! Мені боляче це писати, я не вірю, в те що це сталось. Він таке моє велике кохання, я проживаю зараз невимовний біль.
У нас залишився син. У мене залишився наш син!! Так схожий на свого папу…» — написала Олена.
Я була знайома з Євгеном і розділю найпопулярніше про нього враження — він був із тих, хто викликає симпатію одразу. В хорошому сенсі простий, з гарним почуттям гумору, трішки бувало соромився. Почасти скромно оцінював свою роботу — мовляв, це складно було грати Леонардо Ді Капріо в «Легенді Г'ю Гласса», а мені легше, але дуже цікаво.
Вперше я його побачила на фестивалі «Молодість» у короткометражці тієї ж Тоні Ноябрьової «День Незалежності». Там він зіграв такого бикуватого хлопця, який разом з мовчазним другом будує плани, як провести День Незалежності. Починається все зі сцени на Майдані, герой Жені каже: «Таки прикольно, що ми вранці прийшли. Зараз усе розплануємо».
У головного героя мільйон ідей, як можна повести святковий день, — головне все встигнути. В Лавру можна піти, на кораблі покататися, в Пирогів поїхати. Хоча, каже він, з Пирогова ми не повернемося. У цих безцільних роздумах минає цілий день. Якщо що, це також комедія. З доволі дотепними репліками.
У «Герої мого часу» Бушмакін втілює багато в чому схожого чоловіка. Його Жека щиро хоче змінити якщо не світ, то бодай сусідку, яка викидає сміття з вікна, та кафкіанську роботу ЖЕКу. Але початковим запалом, який швидко минає, неможливо змінити навіть власне життя.
Євген Бушмакін обох персонажів утілив без граму штучності, чим ще подекуди страждає українське кіно.
Актором він був дуже талановитим, умів зробити доволі неоднозначних персонажів, до яких водночас відчуваєш і симпатію, і роздратування. А також багато займався фотографією. Обов'язково подивіться «Героя мого часу», фільм доступний легально на онлайн-платформах.
