Корчинський: Журналістське середовище в Україні снобістське
Після пам’ятного проїзду Дмитра Корчинського на танку, я так і не змогла заспокоїтись. Трохи схожий на Фреді Меркюрі, і такий самий бентежний, він з часом став частиною мого життя. Я дивлюся кожний випуск його програми «Четверта влада» і ледве стримуюсь, чекаючи його збуджуючих провокацій. У кожної жінки, яка себе поважає, має бути щонайменше один чоловік з козацькими вусами. Я маю на увазі не коханців. Я кажу про кумирів. В мене такий кумир є. Це, як ви вже зрозуміли, Дмитро Корчинський. Тож я користуюся кожною можливістю, щоб опинитися у хвилюючій близькості із моїм вусатим героєм, а інтерв’ю як раз і є таким шансом. Я намагалася бути поміркованою і розпитувала Дмитра (ще раз тихо шепочу -«Дмит-рааааа») тільки про серйозні речі, щоб і надалі залишити собі шанс спілкуватися з ним.
Читайте:
- Дмитре, дві стійки для ведучого і гостя й стільці для журналістів – не вбогеньке оформлення для вашої програми?
- По перше, це не олігархічний телеканал. Крім того, вкладення в студії себе не виправдовують, вони мало впливають на рейтинг. А ще я вважаю, якщо не можна зробити дуже дорого, треба робити дуже дешево. Щоб це не був купецький стиль, щоб не нагадувало євроремонт. Не можна досягти розкоші - то краще ходити в постолах, і робити справу.
- На нашому телебаченні головний акцент здебільшого якраз і роблять на зовнішніх ефектах. Як ви сподіваєтесь утримувати глядача?
- За рахунок бесіди.
- У «Четвертій владі» досить інтригуючий підбір журналістів-гостей, серед яких з’являлися кореспонденти видань на кшталт "Студентська правда". Чи зможуть вони підтримати бесіду?
- Мені цікавіше вести розмову самостійно. Але треба давати слово журналістам, і це страшно заважає. Більшість своїх питань я так і не встигаю поставити. А якщо запросити якогось метра, то він говоритиме довше, ніж гість у студії.
Загалом, журналістське середовище в Україні - снобістське. На жаль, кілька років тому журналісти вирішили, що справді мають якесь суспільне значення, що від них щось залежить. В українських журналістів завищена самооцінка. Назва моєї програми - "Четверта влада" - жартівлива, насправді. Ми не є навіть 44-ю владою.
- Чому ж ви не скоригуєте формат програми під ваш із гостем діалог?
- Канал не готовий йти шляхом спрощення, адептом якого є я.
- Дмитре, чи вважаєте ви, що політичних ток-шоу забагато, що глядач від них втомився?
- Вони можуть дратувати, але нас не відірвеш від телевізора під час трансляції. Люди дивляться, хоча б щоб поплюватися. Тим більше зараз, коли почалася криза, люди будуть дивитися політичні ток-шоу. Навіть співакам теж краще зараз співати про політику.
Єдиний недолік, який я бачу - дуже вузьке коло учасників, які на цих шоу представлені.
Я проти того, щоб глядачів тягнули висловити свою думку, це виглядає жалюгідно. Але більш широку громадськість все ж треба залучати. Багато хто з представників організованої злочинності любить себе побачити на телеекрані, наприклад. Або якісь напіволігархи.
Крім того, зараз будуть з'являтися ватажки суспільних заворушень. За останній час в Україні відбулося кілька тисяч різноманітних акцій протесту. У них є організатори. Зазвичай, це люди «з підвішеним язиком». Саме телебачення здатне зробити з людини відому у суспільстві постать. З одного боку, кількість «зірок» має бути усталеною. І на українському телебаченні вже викристалізувалися постійні персонажі. Але політика – це лише окрема галузь шоу-бізнесу. Тому давайте брати приклад з Голівуду - час від часу і там шукають нові обличчя.
- Може, варто розширити діапазон тем, як у програмі «Подвійний доказ" ("1+1"), де ви були співведучим?
- Саме тому «Подвійний доказ» мав рейтинг набагато нижчий, ніж сучасні ток-шоу. Політика - це жуйка, якої потребує глядач. Будь-яке ускладнення вже знижує показники телеканалу. Наприклад, «Рим» - один з найцікавіших серіалів, геніальна історична реконструкція провалився на «Плюсах». Публіка хоче спрощення. «Рим» вимагає вміння насолоджуватися грою акторів, роботою режисера і сценаристів, а це все виявляється непотрібним.
Отупіння людей - це основне, чому слугує телебачення. Йому не вдається навчати, навіть коли воно за це береться. Тим більше виникає питання - а хто ці вчителі?
Можливий вихід з цього – розвиток «нішевих» телеканалів. Але що всіх завжди буде цікавити – це політика. Всі слухають різну музику, комусь більше подобається біологія, а комусь -фізика. Політика ж буде об'єднувати, будуть рейтинги, і буде інтерес до неї.
- Нещодавно показ російської стрічки "Війна 08.08.08. Мистецтво зради» був зірваний СБУ. Як вважаєте, варто було? Ви ж його тільки розпіарили?
- СБУ вчинило нерозумно. Потрібно було просто не помічати цей фільм. Бо наскільки я знаю, він нудний, і якихось відкриттів з нього ніхто б не зробив. Все визначає, насправді, кількість подач, а не істина, не зміст. Якби не підняли галас, то на цю стрічку ніхто не звернув би уваги. А так, ці самі подачі були забезпечені.
- Тобто російські пропагандисти почувають себе сухо і комфортно в Україні?
- Цілком. Що таке пропаганда – це коли ти гнеш свою лінію і забезпечуєш необхідну кількість повторень. Це дозволило, наприклад, з дріб’язкового колабораціоніста Олександра Невського зробити видатну особу. Або з Дмитра Донського, який на догоду Золотій Орді пішов воювати з заколотником Мамаєм, зробити борця з цією самою Ордою.
- Тоді молодці з СБУ правильно вчинили? Навіть і шляхом попередження готелю «Хаят» про фіктивні акції «праворадикалів». От котигорошки!
- Розмови про «російські акції в центрі столиці» - це повна маячня. Наприклад, візьмемо Одесу, регіон, який я знаю. Під час грузинсько-російського конфлікту 5 основних телеканалів міста займали агресивну проросійську позицію. Спробували закрити хоча б найбільш одіозний з них – АТВ. При цьому мали усі законні підстави. Невеличкі хабарі - і ніхто нічого не закриває. Такі проблеми не можна вирішувати навіть у суді, тому що суддя теж живе у демократичній країні, і він теж бере гроші. Це країна великих і маленьких корупціонерів, тому в Україні взагалі нічого не можна контролювати. Ми вже упустили цілі регіони. В жодній так званій цивілізованій країні такого б не сталося, закрили б ці телеканали за 5 хвилин. Про що ми говоримо? Все, «бобік здох».
- Вимоги Нацради і не включення головних російських телеканалів у перелік адаптованих в Україні наробили багато розголосу. Чи ефективні такі методи захисту українського інформаційного простору від ворожих росіян?
- Я не вірю, що інформаційний простір України можна захистити в принципі. Хоч конкурентні умови на нашому боці. Савіка Шустера з російськими політиками і з російськими темами в студії ніхто не буде дивитися. Нам цікаво те, що відбувається у нашому селі.
Крім того, влада повинна вкладати зусилля у цей процес. У нас немає хорошого пропагандистського кіно. Все, що робиться на бюджетні гроші – це фестивальне кіно, у якому: чим нудніше, тим краще. Треба заборонити фестивальне кіно, поки не пізно.
У мене, наприклад, є шикарний сценарій про УПА. Але в Україні під нього ніхто не дасть грошей. Знімати виключно для українського ринку не вигідно. Скоріше, я знайду гроші в Росії, якщо захочу показати, яка УПА була "погана". Єдиний вихід – запровадити державне замовлення. Як у Радянському Союзі.
- Є й інша точка зору, яка неодноразово озвучувалася - треба побільше запрошувати в Україну не завжди адекватних російських політиків типу Жириновського, нічого не забороняти. Це, мовляв, має стати "щепленням" українцям проти російської пропаганди.
- Можливо, для когось це буде щепленням, але в цілому пропаганда спрацьовує. Відомо ж, що та пропаганда, яка є ефективною для 14-літніх (а російська пропаганда такою є), буде ефективною і для всіх інших.
- Варто сподіватися на державу?
- В цілому – ні. Я не вірю у спроможність української влади. Україна - це європейський Ліван. А в Лівані нікого не цікавить думка керівників країни, всіх цікавить думка «Хезболли». Тому єдине, в що ще можна вірити – це в потенціал українського суспільства.
А я вірю в Ваш потенціал, Дмитре. До зустрічі, назавжди Ваша Дуся.
Як садила айстри білі,
То ти поміг полити їх
З тих пір я в'яну від кохання,
З тих пір душа моя болить
В моєму саду айстри білі
Схилили голівки свої,
В моєму серці гаснуть сили -
Чужою стала я тобі.
Як ти проходив моїм садом -
Я задивлялась на твій стан,
Довго стояла під вербою,
Поки вечірній впав туман.
Фото: Яна Новоселова
Використані рядки української народної пісні з сайту www.proridne.com
