Марсіанські новорічні хроніки українських журналістів

Надивившись сюжетів про новорічні українські традиції, я замислилася про те, чи має ще хтось звичку й бажання робити сам для себе свято. Хто з українських журналістів спромігся на новорічне шоу для своєї сім'ї і сусідів? І взагалі, чи є вчинки, якими вони можуть пишатися? З наміром все вивідати я набрала перший номер.

Леся Сакада-Островська:

- У мене був дуже родинний Новий рік. За круглим столом зібралася моя маленька сім'я. Раніше було таке собі чревоугодіє. А цього року в нас були тільки дві страви: бутерброди з червоною ікрою, смачне олів'є, яке зробив тато, шампанське і європейський різдвяний пиріг. Настрій був такий піднесений! Я думала: «Це ж треба, буває таке: столи були навалені, а трьома стравами можна шляхетно й смачно зустріти Новий рік».

А ще я думала над тим, які новорічні проекти я би хотіла бачити і могла би запропонувати. Одну думку мені підказала кума. У неї є домашня традиція: сім'я сідає за стіл і обговорює, що найкращого, найшляхетнішого було зроблено за минулий рік. І я от подумала, гарна була б така новорічна програма в межах цілої країни. Звичайно, там мають бути співаки, духовні лідери нації. Країна має вести книгу добрих справ: що зроблено за цей рік такого особливого, чим може пишатися. Мені було б цікаво послухати Євгена Сверстюка, Ліну Костенко, Оксану Забужко, міністрів. У новорічну ніч всі сиділи б і думали: «Боже, що ж я зробив?» (сміється). Так само можна зробити і зі справами, за які соромно. Але так, як я зустріла Різдво... про це я напишу докладніше на «Дусю». Це було неймовірно. Я фактично сьогодні вночі повернулася.

- Ви ворожили на Різдво?

- На Різдво я не ворожила. Одна моя православна подружка подарувала мені красивого різдвяного янгола: маленьку статуеточку з золотими крильцями. Мені було дуже приємно. Даруючи, вона сказала: «Поклади собі під подушку». Я поклала. Хоча одне моє ворожіння справдилося. Одного разу, коли я ще була незаміжня, мама і сестра мені говорять: «Лесю, ми сьогодні бачили в одному шоу таке ворожіння: треба горішок розколоти, шкарлупки опустити в миску з водою. Якщо вони зійдуться, то вийдеш заміж». Зробили, приходимо через деякий час, дивимося - дві шкарлупки стали разом. І я, правда, того року вийшла заміж. Інша справа, що потім когось не туди занесло. Я, до речі, ті шкарлупки обгорнула й досі їх зберігаю.

Ігор Моляр:

- Зазвичай усією родиною ми літаємо на Марс. Але через кризу вирішили залишитися на цій планеті. Переночували. Було голосно й шумно. Об 11-й вечора я почав грати на барабанах, а о 7-й ранку закінчив. Сусіди закінчили пізніше, звісно. Тому що коли згори по голові тарабанять, інерція триває ще півроку. Було багато гостей, приходив Дід Мороз. Потім, коли ми його роздягнули... Точніше, він роздягнувся сам, тому що це називалося «новорічний стриптиз». Виявилося, що під маскою Діда Мороза - симпатична дівчина з грубим чоловічим голосом і з вторинними чоловічими статевими ознаками.

- Я вам співчуваю.

- Та... (сміється). Для вас це б було частування.

- Що вам подарувала дівчина зі вторинними чоловічими статевими ознаками?

- Знаєте, на цей Новий рік гості приходили до мене й дарували подарунки, а я їм - барабанну музику. Звичайно, стіл, ялинку до стелі і новорічний настрій. Тому в мене було відчуття другого дня народження. Мені навіть було незручно: приходили дорослі і дарували подарунки, приходили діти і дарували подарунки. А я-то був неготовий. Я думав: прийдуть люди, порадіємо разом із бою курантів і послухаємо змістовну промову нашого Президента. Взагалі - життя вдалося.

- Що із непотрібного вам подарували?

- Із найнепотрібнішого - кишеньковий розмовник менеджера. Всілякі правила з урегулювання маркетингових спорів. Найменше б мені хотілося перетворюватися з режисера, журналіста й продюсера на якогось-там менеджера. Це нудно. Тому думаю, що цю книжку мені доведеться комусь передарувати на 8 Березня.

- Який вчинок ви вважаєте своєю особистою перемогою минулого року?

- Особистих перемог було багато. Кожен день прокидаєшся - й побіг. Півгодини пробіжки і півтори години заліза. Така собі особиста перемога. Головне, що відчуваєш себе, наче тобі не 41 рік, а 14, і вже можна палити. «Дитячість» дає мені відчуття перемоги. Я думаю, що головна перемога ще попереду.

Ілона Довгань:

- Я вперше, незважаючи на те, що п'ять років живу в Києві, зустрічала Новий рік на Майдані. На мене справили велике враження салют, феєрверки, загальний святковий настрій. Були різні варіанти зустрічі Нового року, але не думала, що святкування в центрі столиці може у мене викликати такі емоції. І всім раджу - хоч один раз піти й відчути це.

- Багато вам подарунків дарували?

- Так. У мене незабаром буде День народження. Тому мені даруються подарунки і на Різдво, і на День народження, і на Новий рік. Я очікую, що будуть ще.

- Що з непотрібного вам дарували цього року?

- Цього року такого не було. У мене з часом назбируються різні сувенірчики. Я ось нещодавно подивилася на них, і мені шкода з ними розлучатися, тому що кожен для мене щось значить. Ті емоції, увага, яка колись була, для мене важливі. Цього року все було цікаве, підібране з душею: прикраси, цукерки, побутові речі, які зараз знадобляться.

- Який вчинок минулого року ви можете вважати своєю особистою перемогою?

- Я аналізувала минулий рік. Він був дуже насичений для мене на події та знайомства. Цікавий і складний водночас. Багато моральних моментів, які треба було пережити й зрозуміти. Багато цікавих знайомств по роботі й за межами.

- Яке знайомство найбільше вас вразило?

- Я не можу сказати.

- Це секрет?

- Так. Я не можу назвати всі знайомства. Наприклад, познайомилася з Марією Матіос. Мені дуже подобається ця письменниця. В рамках програми, яку я раніше вела, я могла зробити інтерв'ю. Я дуже рада, що відкрила для себе цю людину. Багато було цікавої роботи, цікавих поїздок у Європу. Я для себе відкрила Карпати - піднялася на Говерлу, побувала в Парижі, в Монако, в низці інших країн. Це те, що я хотіла зробити. Були цікаві знайомства з людьми, до яких я тепер ходжу на семінари. Життя трошки змінилося - відкрилися інші сфери, нові знання. Життя змінило свою якість. Я б хотіла, щоби так продовжувалося й надалі.

Іванна Коберник:

- Насамперед тим, що це було перше свідоме святкування для мого трирічного сина - він допомагав прикрашати ялинку, намалював те, що хоче в подарунок від Діда Мороза (автодром), а вже в саму новорічну ніч домалював ще й хлопавку - бо вдома закінчилися. Непросто було знайти її до ранку! До речі, одна з найголовніших наших традицій - це ялинка в горщику (жива), а не зрізана (мертва). Традиції уже шість років, і тільки одне деревце за цей час, на жаль, не прижилося. Дві ялинки ростуть у нас у дворі перед під'їздом, маленька канадська конічна живе в горщику на балконі, велика сербська - на дачі, і навесні до неї доєднається куплена цього року.

- Який вчинок у 2008 році ви вважаєте своєю особистою перемогою?

- Знаєте, не люблю публічно хвалитися і боюся наврочити - 2008 рік був непростий, але цікавий, процеси, які він запустив, ще активно розвиваються. Якщо ви маєте на увазі зміни в моєму професійному житті - я задоволена тим, як вони складаються. Інколи думаю, що треба було їх (зміни) розпочати раніше.

- Чи ворожили ви на Різдво? Як?

- На Різдво ворожила кілька разів ще в підлітковому віці. Нічого не збулося! Тож у ворожіння я не вірю.

Костя Гнатенко:

- Новорічна ніч у мене була дуже печальна. Тому що я захворів і отримував уколи. Такого ще ніколи не було. Я чекав на новорічне привітання Президента й писав про свої враження. Я дуже здивувався, коли Президент закликав націю очиститися. А то таке враження, що не вони нас дістали, а ми їх дістали. Мене розчарував Новий рік на телебаченні. Він був дуже банальним і совєцьким. Свята я не влаштовував, до мене заїжджали друзі і вітали мене.

- Який непотрібний подарунок вам подарували цього року?

- Мені подарували один компакт-диск (сміється) українського виконавця. Мене це дуже здивувало. Як вони могли подумати, що я таке буду слухати? Я був хворий, але не був у маразмі.

- Чи був у вас вчинок, який ви вважаєте своїм особистим досягненням?

- У минулому році я удочерив бездомну собачку Мотю перед самісіньким Новим роком. Я собою пишаюся. Коли я вів програму «Друзі наші менші» на телебаченні, я дуже багато говорив про те, що не можна проходити повз, якщо можеш допомогти хоча б одній собачці - то допоможи. І от доля взяла і пожартувала: на моєму шляху трапилося цуценя.

- Коли ми говорили з вами минулого разу, ви обіцяли подарувати Моті на Новий рік гарний нашийничок.

- Я подарував їй взагалі розкішний нашийничок: із камінцями Сваровські червоного кольору. У неї ще на ньому є серце блакитне. Мотя така красуня зараз, отримує безліч компліментів. Одне слово - вона гламурка.

- А коту що ви подарували?

- Басюні? Басюня не потребує подарунків. Він фанат їжі, гарного сну й спокою. Тому йому подарували їжу.


Здається, в особі Басюні Муся знайшла собі споріднену душу. Пішла купувати для неї блискучий шарф.



Ваша Дуся.

Фото Яни Новоселової, Сергія Старостенка, wallpaper.zoda.ru