Андрій Куликов: «Я не відчуваю конкуренції з боку Савіка Шустера»
Я вже якось ділилася з вами, любі мої, щодо вподобань моєї Мусі. Але одного вечора, дивлячись чергові дебати, вона пошепки, із неймовірним захопленням, висловилася про ведучого програми. Ваша Дуся здивовано поглянула на екран телевізора і побачила ...імпозантного Андрія Куликова.
Мені нічого не залишалося, як на прохання своєї родички (зрештою, такої непостійної останнім часом!) - аби задовольнити її нестримний вибух цікавості ‑ зустрітися з паном Куликовим, найінтелігентнішим тележурналістом нашого сьогодення.
Стриманий і серйозний Андрій Куликов колись був дворовим хлопцем, який разом із друзями ганяв м'яча у тісних двориках Києва. Зараз він ведучий «Свободи слова» на ICTV і володар (разом із командою) премії «Телетріумф». Проте Андрій і досі слухає рок, залюбки готує і, як у дитинстві, обожнює сповнені духом старовинні вулички столиці. Пан Куликов погодився розповісти про свою роботу та хобі, мандрівки й обов'язкові повернення додому.
- Ви любите гуляти пішки. Ваше улюблене місце в столиці?
- Є кілька таких. Це той квартал, де я виріс ‑ район вулиць Пушкінської, Богдана Хмельницького і Прорізної. Там дуже багато архітектури і ландшафтів, які більшість не лише приїжджих, а й киян, ніколи не бачила. У цьому місці все: будинки, скверики, фонтани, різноманітні сходи - дуже цікаве. Наприклад, так звана Гірка. На спортивному майданчику школи №92, де нині Музей літератури, ми дітьми грали у футбол.
- У вас є квартира в Лондоні. Ви не збираєтеся переїздити?
- Я весь час збираюся кудись переїздити, але, зрештою, все одно опиняюся в Києві. Лондон дуже зручне, цікаве і багате на історію місто, яке, з одного боку, різноманітніше за українську столицю, адже більше за неї. З іншого боку, Лондон створювався за рахунок поглинання довколишніх містечок і сіл. У нас теж такий процес був, але Київ розростався переважно завдяки розбудові.
У столиці Британії дуже багато вулиць із однаковими назвами. Ось є 26 вулиць Вікторії. Це тому, що в кожному поселенні, яке вливалось у місто, була своя. Їх розрізняють або за поштовим індексом, або за назвою району. Уявіть, якби була Головна Оболонська чи Головна Куренівська вулиця.
- Коли ви гуляєте містом, не дістають шанувальники?
- Якщо вживати саме це дієслово, то не дістають. Кожна зустріч із шанувальниками або нешанувальниками (хтозна, кого більше?) корисна. Люди часто не лише просять автограф чи сфотографуватися, а й висловлюють міркування щодо програми або моєї роботи. Це корисно знати, аби використовувати в майбутньому.
- Які претензії вам висловлюють?
- Їх чимало. Є такі, з якими я погоджуюся. Наприклад, коли мені кажуть: «Ти не домігся, щоб тобі відповіли на те чи інше запитання», «Ти недостатньо глибоко розкрив тему». Хоча для більшості в мене є виправдання, але це справедливі претензії. Я б міг сказати, що на це не було часу, або драматургія програми передбачає інший поворот, однак усі зауваження - реакція тих, хто дивиться, тож їх обов'язково треба брати до уваги. Трапляються коментарі, з якими я не згоден. Так мені іноді закидають, що я або й уся програма працюємо на одну з політичних сил. От із цим я не погоджуюся, хоча визнаю, що інколи таке враження може скластися. Висловлювали зауваження і щодо мого зовнішнього вигляду або поведінки. Приміром, недостатньо часто усміхаюсь або, навпаки, не зміг стримати посмішку в неслушному місці тощо. Все це корисно.
Найцікавіша претензія, з якою я не погоджуюся, це: «Навіщо запрошувати до програми того чи іншого політика?». Якось у книгарні мене попросили не приводити до студії одну особу, а в іншому магазині того самого дня - зовсім іншу, із протилежної за ідеологією політичної сили. Хто тут правий? Якщо дослухатися всіх порад, тоді половину наших гостей не варто запрошувати...
- За яким принципом обираєте гостей студії?
- Ми намагаємося (хоча це і не завжди вдається) робити програму в руслі конструктивного обговорення. Намагаємося знайти якщо не шляхи покращення ситуації, то принаймні окреслити можливі напрямки, в яких ці шляхи треба шукати.
Ми зважаємо перш за все на те, наскільки запрошувана особа є компетентною в тій чи іншій галузі. Але, звичайно, також враховуємо, як людина тримається, наскільки вміє подати думку, відстояти її. Не враховувати елемент шоу, хоч я і не люблю цього слова, ми не можемо, бо телебачення ‑ це і картинка також.
- Ви влаштовуєте словесні провокації експромтом, аби розкрити гостя?
- Вважаю, що так, хоча одразу й не пригадаю приклад.
- До речі, можливо є якісь секрети або психологічні штучки, якими ви послуговуєтесь, аби домогтися відповіді чи потрібної реакції?
- Можу спробувати, але це не завжди діє. Є багато таких прийомів - повторити запитання, трошки переформулювати його, підійти до людини.
Робота ведучого - це ще й взаємодія з тими, хто сидить в апаратній і забезпечує вихід в ефір. Не тільки технічно, а й змістовно. Я отримую у вухо підказки. Технічні вказівки (стань лівіше, посміхнись) на 95% треба виконувати. Щодо змістовних, то останнє слово лишається за мною. Люди в апаратній часто бачать і відчувають те, чого я не бачу, і навпаки. Мені повторюють: «Ще раз запитай!», або ж: «Досить! Зрозуміло! Гість не відповідатиме».
Якщо людина двічі-тричі не відповіла на запитання, то вже й не робитиме цього. Подібні моменти яскраво характеризують політиків, а глядачеві дають підстави для висновків.
- Ви замінили на цій програмі Савіка Шустера. В яких ви відносинах?
- У жодних. Ми бачимося нечасто, переважно на якихось заходах.
- Відчуваєте конкуренцію?
- Відчуваю. Але не з боку цих людей (Шустера та Кисельова. - «Дуся»), а з боку програм («Шустер live» і «Велика політика»).
- Кажуть, у політиці багато бруду. Ви погоджуєтеся з цим твердженням?
- Цілком. У програмі ми намагаємось уникати скандальності та сенсаційності, але це не завжди вдається. Трапляються ситуації із брутальними жестами, ненормативними висловлюваннями, сварками. Такою є природа сучасної української політики, яка досі формується. Гадаю, поступово все зміниться. Проте й приховувати бруд не варто. Важливіше - розрізняти, де є можливість конструктивного діалогу, а де вивалюють сенсацію, аби було цікавенько. Та, з іншого боку, якщо не бачиш бруду, то ніколи його не відмиєш.
- Ви уникаєте сенсаційності? Але ж на ній робиться рейтинг...
- Рейтинги «Свободи слова» нас цілком влаштовують. Програма розрахована на ту аудиторію, яка ладна сприймати аргументи обох сторін і робити висновки. Нам свого часу пропонували першими оприлюднити відомості про скандал зі звинуваченнями у педофілії. Звісно, рейтинги би злетіли до небес, але ми не захотіли цього робити - не побачили вагомих доказів серед того, що хотіли сказати потенційні «оприлюднювачі».
- Ви маєте на увазі, що не побачили доказів провини тих депутатів?
- Коли готувалися зробити заяву, гадаю, їх ніхто не побачив. Тоді ще не було доказової бази. А чим закінчився цей скандал?
- Його зам'яли.
- Чому?
- Мабуть, тому, що він був підігрітий штучно.
- Тому, що бракувало доказів. А коли стали відомі імена дітей і їхніх батьків... Я не певен, що це пішло їм на користь. Тут потрібна була виважена позиція.
Ваша Дуся
Фото Руслана Новосела