Алла Мазур: «Із народженням сина все стало на свої місця»
Колись із чорного ходу будівлі УТ-1 розташовувалися квиткові каси, і працівникам каналу білети продавали поза чергою. Одного разу ведуча Алла Мазур, зі сльозами на очах, поскаржилася колегам, що її вигнали з черги, мовляв, не працює вона там. А зараз ця жінка відома мільйонам ‑ найбільш упізнавана ведуча вітчизняного телебачення. Відкрию таємницю: моя іноді легковажна Муся мріє бути схожою саме на неї.
Алла Мазур мені розповіла про битви, що трапляються у житті журналістів, світські вечірки як складову професії, сімейні цінності, котрі раптово змінюють життя жінки, та чоловіка, якого може назвати «своїм».
- Алло, у чому, на ваш погляд, найбільші складності й переваги професії журналіста?
- Перевага - це доступ до сотні зачинених для решти дверей, це можливість побувати у найбільш утаємничених місцях світу та поспілкуватися з найцікавішими людьми. Перевага - це змога поділитися своїм баченням, думками, ідеями з мільйонами глядачів, читачів і слухачів. Головний плюс журналістики - гарантовано яскраве, насичене, динамічне життя. Ну а найскладніше ‑ необхідність постійно перебувати у так званій розстрільній зоні. Бо реальна журналістика - це завжди пошук інформації, і часто такої, яку намагаються закрити. Відомий вислів, що «новини - це те, що хтось хотів би приховати, а все решта - реклама», великою мірою справедливий і досі. Тому моя порада тим, хто вибирає для себе роботу в новинах: пам'ятайте, ви йдете на війну. І перемагає в ній найбільш підготовлений.
- Ви отримали безліч нагород як в Україні, так і за її межами. Який секрет вашого успіху?
- Можливо, в тому, що про нагороди ніколи не думала?.. Чесно кажучи, я сама для себе найсуворіший глядач, і ті моменти, коли можу сказати: «Так, удалося!», важать для мене анітрохи не менше, ніж визнання ззовні.
- Ви говорили, що зміст новин «1+1» змінився, і це мало не завадило вашому поверненню на канал. У чому суть цих змін? Що переконало все ж таки повернутися в ефір?
- Був в історії ТСН непростий період... Вдаватись у деталі зараз не хочу, бо знову є частиною цієї команди, і всі внутрішні проблеми і перемоги тепер наші спільні. Скажу лише, що вирішальним у виборі після декрету для мене стало бажання керівництва повернути новинам їхню первісну функцію - інформувати, а не лише жахати або розважати.
- Ви мрієте про авторську програму? Якою її уявляєте? Вона розповідатиме про відомих людей України?
- Насправді це навіть не мрія, а просто відчуття: прийде час, і формат моєї роботи зміниться. Десь на шляху до цього я вже була під час декретної відпустки, коли розглядала кілька цікавих пропозицій із неновинної сфери. Якою саме буде наступна програма, говорити зарано, ідеї ‑ у стадії трансформації. Це не обов'язково будуть звичні портретні інтерв'ю, але мені хочеться розширити коло присутніх на ТБ-екрані персонажів. В Україні значно більше неординарних, цікаво мислячих людей, ніж та невелика кількість, яку традиційно запрошують в ефір.
- З ким із колег приятелюєте?
- Переважно це люди із «Плюсів» мого додекретного періоду. Понад десять років у одній компанії зріднили нас. І відчуття «однієї крові», так дивовижно вгадане Роднянським, зберігається.
- Ви маєте друзів, скажімо, зі школи?
- Справжні, усвідомлені, перевірені часом стосунки зав'язалися в університеті. А з двома моїми найближчими студентськими подругами ми практично породичалися - я хрещена їхніх дітей.
- Любите світські вечірки чи надаєте перевагу затишному чаюванню на кухні?
- Почнемо з того, що затишне чаювання може відбуватися не тільки на кухні, а й у симпатичному ресторанчику. Я більше люблю саме таке, щире і неспішне, спілкування, з насолодою від розмови і смачної страви. Світські вечірки для телеведучих - завжди робота, складова професійних обов'язків. Це не з категорії «любиш ‑ не любиш». У будь-якому разі я нетусовочний персонаж і з публічних заходів намагаюся вибрати ті, що більше до душі.
- Яка ви господиня?
- Про це краще запитувати в моїх рідних. Як і більшості українських жінок, мені хочеться максимально встигати скрізь: і вдома, і на роботі. Але шкільний «синдром відмінниці», коли намагаєшся довести все до ідеалу, здається, вже подолала. Розумію, що для сім'ї важлива не тільки чисто прибрана квартира і смачна їжа на столі, а й спокійна комфортна атмосфера, коли будь-які побутові проблеми вирішуються ніби самі собою, а у мами є час просто поговорити з рідними і погратися з дитиною. З цього приводу мені сподобалася фраза однієї із жінок-політиків: «Я талановитий домашній менеджер».
- Після виходу на роботу встигаєте приділити достатньо уваги синові?
- Принаймні тут я максималістка, хоча теж поміркована. Вихідні, які у мене можуть «плавати» ‑ це святе. Та й свій робочий графік намагаюсь побудувати так, аби щодня ми з Артемчиком мали хоч кілька годин на спілкування. Зрідка беру сина із собою на роботу: для нього це однаково час, проведений із мамою. Хай там як його небагато, тим цінніша кожна хвилинка.
- Чи змінилися ваші цінності з появою сина? Чим дивує вас Артем?
- Дитина справді є основою Всесвіту - і тут я згодна з багатьма своїми подругами. Артемчик прийшов до мене дуже вчасно і допоміг спокійніше пережити радикальні зміни на улюбленому каналі. Тепер усе опинилося на своїх місцях: центр тяжіння перемістився у сім'ю, квартира перестала бути місцем, куди я приходила переважно перепочити між роботою. І водночас з'явилося чітке розуміння, кому і навіщо потрібні всі наші професійні зусилля: моєму синові і його поколінню жити в країні, яку збудуємо. Ну а дивує Артем швидким розвитком. У свої два із половиною він уже може вільно міркувати, фантазувати, придумувати якісь казкові ситуації і навіть відстоювати особисті права. Тепер от вчимося поважати інтереси інших.
- Які у вас вимоги до чоловіків?
- Я не ставлю вимог - це не кращий спосіб партнерства. Просто вже знаю, з ким можу бути я, і хто може бути зі мною. Вміння чути не тільки себе, але й інших, і сила, поєднана з турботою - важливі риси «мого» чоловіка.
- Чи любите подорожувати? Ваш улюблений куточок на Землі?
- Дуже люблю, і до появи сина практично кожні півроку відкривала для себе нову країну. Тепер темп мандрівок уповільнився, але щойно Артемчик підросте і зможе витримувати тривалі переїзди - обов'язково повернемось до моїх улюблених місць. Поки що найбільше їх у Франції: у Парижі і на Рив'єрі. Але якщо обирати одне-єдине на весь світ - то це, звичайно, місцевість, де я народилась, рідна Хмельниччина.
Ваша всюдисуща Дуся
Фото Руслана Новосьола
