Соболєв та регіони
Після нескінченних вечірок і святкувань я нарешті поспілкувалася з розумною
людиною ‑ Єгором Соболєвим. Як відомо, вже більше року працює його Бюро
журналістських розслідувань «Свідомо». Та лише зараз я дізналася, що загальний
тираж видань, в яких з''являються матеріали розслідувань, становить приблизно 500
тисяч екземплярів.
Я подзвонила Єгорові, і він підтвердив:
- Інформація виходить у газетах 19 міст ‑ від Ужгорода до Ровеньків
Луганської області, і від Чернігова до Феодосії. Дійсно, загальний тираж десь
так і становить ‑ 500 000.
- Розкажіть, чи змінився
склад журналістів у бюро з моменту останнього інтерв''ю? Хто зараз працює з вами?
- В мене зараз працюють п''ятеро журналістів ‑ молодих, але дуже
перспективних. Саша Акименко й Аня Бабинець, вони мають досвід у медіа. Аня
прийшла до нас із «Українського тижня», Саша з «Інтера». Я дуже радий, як вони
просуваються по своїх темах оборони і здоров''я. Максим Опанасенко робить успіхи в тому, щоби
стати хорошим журналістом у темі освіти. Андрій Маланюк - у темі фінансів. І
Ірина Бондаренко ‑ у темі енергетики і житлово-комунального господарства, які
між собою, на жаль, дуже сильно пов''язані в нашій країні.
- Просуваючи інформацію в
такий спосіб, ви намагаєтеся впливати на людей чи заробити?
- Коли така схема створювалася, я ставив дві цілі. Перша ‑ це отримати
незалежність. Бо, коли ти працюєш із 19 головними редакторами, наприклад, один
може не надрукувати розслідування про те, що ковбаса не є ковбасою, а є доволі
сумнівним продуктом, просто тому, що в нього багато реклами цієї ковбаси. Але
інші 18 надрукують, і це хороший спосіб набути незалежності. Втім, на моє
відкриття, хороші успішні місцеві медіа набагато більш незалежні, ніж навіть
успішні центральні медіа. Тому що, як правило, у їхніх власників більше нічого
немає. Для них медіа є основним бізнесом. І вони справді розуміють, що, якщо до
медіа буде менше довіри, то вони будуть менше заробляти, на відміну від власників
більшості телеканалів. Така схема роботи з пулом гарних місцевих видань
забезпечує мені незалежність. А друга ціль - це, звісно, доходження до читача. Я
розумів, що створення бюро - це дуже довгий процес. Тобто, створити його легко,
а зробити якісним - важко. І тому я поставив трирічний період, щоби це сталося.
Щоби вийти на самооплатність. Насамперед для того, щоби виховати журналістів
або знайти та залучити найкращих з інших медіа, що важко, тому що хороші люди
відриваються тільки з м''ясом. І питання навіть не у грошах. Спробуйте,
наприклад, Сергія Лещенка переманити з «Української правди».
- Як зараз? Удається
виховати журналістів?
- Зараз ми працюємо вже14 місяців. У мене є ще 22 місяці для досягнення
цілі. Мені дуже подобаються їхні успіхи. Їх тексти вже є професійними. Я взагалі
мрію про те, щоби бюро не просто виховувало людей, а й знаходило для них
достатньо творчих фінансових мотивів, щоб вони залишалися працювати в ньому. Я
мрію, якщо чесно, про 60-річних журналістів, які залишаються журналістами, бо
це добре оплачується, це престижно. Бо це їхня улюблена робота. А не втікають в
інші професії, бо розуміють, що вище певного рівня, компетенції і заробітку в
цій професії не стрибнеш ‑ що зараз відбувається скрізь. Досвідчені журналісти
зараз - це фанатики, які небагато заробляють, але не бачать себе за межами цієї
професії. І я хочу, щоб таких журналістів було більше, і бюро забезпечувало їм
доходи, які дозволяють із гордістю сказати: «Я журналіст», як зараз говорять:
«Я банкір».
- А яка зарплатня у ваших
журналістів?
- Невелика. Я не думаю, що ця інформація має бути відкрита.
- А скільки коштує текст для
регіональних ЗМІ?
- Ви точно з сайту Дуся?
- Точно-точно!
- Ціна прив''язана до вартості журналістської праці в конкретному регіоні.
Однакового рівня, наприклад, найпопулярніші газети, все одно, мають різні
зарплати журналістів, то прив''язуємося до вартості журналістської праці. Зараз
ми встановили ціну 25% від зарплати хорошого журналіста у виданні, що
підписується.
- Ви говорили, що в регіонах
більш незалежні видання. Ви маєте на увазі приватні?
- Так, звичайно. І я пишаюся, що працюю для цих газет. Бо ці газети здобули
високу репутацію для себе в місті, бо ніхто не буде просто так купувати місцеве
видання. І працювати для них - це гордість. А коли в тебе відчуття, що ти
працюєш одночасно для 19 таких видань, то гордість помножується в 19 разів.
Медіа дають сьогодні багато інформації, але мало розуміння. Ми знаємо, що
злочини не караються, а прокурори і судді купуються. Але чи багато ми бачили
матеріалів про те, як це змінити. Або про те, хто заважає це змінити. Тобто я
виховую в своїх колегах дві одночасні якості. З одного боку - бути дуже
конкретними, не писати взагалі, а писати про конкретні приклади з конкретними
доказами. З іншого - бачити за деревами ліс. Питання не в тому, щоб описати
якісь злочини, питання в тому, щоб це вплинуло на самоочищення суспільства. В
цьому сенсі це для мене вплив, хороший вплив, тому що формат газети дозволяє
більше пояснити, ніж формат телебачення, який найкраще передає емоції. І я в
цьому сенсі щасливий повернутися до формату текстів.
- А були спроби розмістити
через вас піарну інформацію чи джинсу?
- Ні, спроб не було. В мене, очевидно, погана репутація з цієї точки зору.
- Розкажіть про найближчі плани.
- Я зараз готую один проект, про який ще рано говорити. Але з великим
захопленням і великими зусиллями всіх нас ми цей проект готуємо. Плани робити
те саме, просто краще. Збільшувати кількість газет. Збільшувати якість
матеріалів через зростання досвіду журналістів.
- І останнє питання. Чому ви
не встали і не пішли зі студії Савіка Шустера, коли у шоу стався скандал із
приводу нібито незапрошених «регіоналів»?
- Я, чесно кажучи, думав про це на початку, коли зрозумів, що це буде
чергова сварка прем''єра з опозицією, навіть, псевдосварка, вистава для глядачів
про справжню боротьбу. Але зрозумів, що навряд чи це буде ефективним, скоріше,
це буде якісь картинний жест.
- Але ж ви не декорація?
- Але я не декорація, тому, в решті решт, поставив прем''єр-міністру запитання, яке вважав одним із
найважливіших, про те, що в бюджеті немає грошей, а уряд це не визнає і
заводить ціни і курс у зону великої небезпеки.
Тут просто ще є один мотив, який мене зобов''язав залишитися. Справа в тому, що я на цю
програму попросився. Ми робили розслідування для «Української правди» про те,
як прем''єр-міністр таємною вказівкою заборонила військовим критикувати стан справ
в армії. Ми все дізналися, отримали саму вказівку, потрібні коментарі, потрібні
факти, які пояснювали, чому вона була дана. Але нам була необхідна відповідь
самої прем''єр-міністра, тому що цього вимагають журналістські стандарти, як ви
знаєте. І я не міг цей коментар здобути в якійсь інший спосіб. Я сходив на
засідання Кабміну, але там спілкування із прем''єр-міністром непередбачуване, вона швидко втекла
від журналістів. Далі я намагався через колег у регіонах поставити запитання
Тимошенко. Але і там спілкування не вийшло.
І я дізнався, що Юлія Володимирівна буде у Савіка Шустера, зателефонував,
сказав, що хочу прийти, бо в мене є запитання. Але в ефірі я його ставити не буду,
оскільки тоді взагалі не буде шансів отримати відповідь ‑ я його поставлю в
рекламній паузі. Що я і зробив. Після цього піти було би свинством. Я свою
роботу зробив, а їм демонстративно зіпсую. Адже я знаю, що порожні крісла - це
поганенько для режисера чи головного редактора, яким є моя близька подруга
Дарка Чепак. Там же нічого не було образливого для журналістської етики. Просто
черговий балаган, в якому журналісти намагалися чинити опір, правда, без
особливих успіхів, бо для цього потрібна насамперед воля ведучого.
Отже, у всього є інший бік. І моя Муся каже, що була б не проти зіпсувати
одне-два політичних шоу хоча б заради слави.
Обіймаю, Дуся
Фото Сергія Старостенка