Телевізійники отримали
Запрошення у сумочці, високі підбори, урочистий макіяж – я іду до Національного театру опери та балету на святкування Дня телебачення і радіо.
Коли я дісталася центрального входу театру, там вже зібралися бадьорі керівники регіональних ТРК. До початку святкування залишалося якихось п’ять хвилин, тому я побігла до холу і відразу потрапила до галасливого гурту сивочолих журналістів. Навкруг цокали бокали з шампанським, лунали вітання й побажання.
Здебільшого на свято прибули керівники регіональних ТРК. Столичні ж у цей час певно піднімали рейтинги каналів. Мене зацікавило, чи керівники регіональних телерадіокомпаній ставлять собі за мету рівнятися на «центральне» телебачення. Оглядаючись довкола, в надії знайти співрозмовника, щоби прояснити для себе це питання, я помітила серед гостей генерального директора Черкаської ТРК «Рось» Михайла Калиниченка. Він не втрачав часу дарма, поновлюючи і встановлюючи контакти з колегами. На моє питання пан Калиниченко відповів наступне:
«У День телебачення і радіомовлення я не хотів би на ваше запитання відповідати критично. Хочу сказати вам однозначно, щоб ви зрозуміли раз і назавжди: на сьогоднішній день все, що робиться в інформаційному просторі, – це не вимога суспільства, це вимога грошей, на превеликий жаль. І тому дуже багато викривлень. Якщо візьмете любий центральний канал, ви це зрозумієте. Є гарна інформація, розважальні програми, але в переважній більшості російські. Там ніколи не було теми людини, дитини, не було того глибинного українства, яке має бути постійно. І повірте, через деякий час ми зрозуміємо, що в гонитві з центральними каналами за сенсацією, ми вихолостили глибинне українство як таке. І це, за великим рахунком, трагедія. До продукту державних каналів можна мати претензії, але вони віддзеркалюють найважливіші мотивації суспільства».
Дякую, пане Михайло, як ви і просили, я зрозуміла раз і назавжди, клянуся Українством!
А тим часом ведучі урочистої частини свята – Василь Ілащук та Людмила Харів – кермували на сцені. Ілащук як галантний джентльмен осипав Харів компліментами й гарно поставленим голосом народного артиста України запрошував до мікрофона виступаючих. Наступні 30 хвилин під святкову музику роздавали почесні грамоти, ордени і звання. Роботу Тамари Щербатюк («Надвечір’я», Перший національний) відзначили орденом княгині Ольги ІІ ступеня. Святослав Цеголко (5 канал) став заслуженим журналістом. Кабмін нагородив Ігоря Куруса (Нацрада України з телебачення і радіомовлення) почесною грамотою й пам’ятною відзнакою. Колишня найкраща подружка дітей, що дивилися «Вечірню казку» на Першому національному, Алла Мігай, стала заслуженим діячем мистецтв України.
З усіх привітань й очікувань найбільше мені сподобалися мрії Анатолія Мурахівського, першого заступника голови Держкомтелерадіо:
«У цей святковий день я хотів би поділитися з вами кількома своїми мріями. Перша: щоби конкуренція у сфері телебачення і радіомовлення знайшла свій новий вектор. Щоби ця конкуренція була не боротьбою за рекламодавця, а боротьбою за глядача і якість телерадіопрограм. Друга моя мрія, щоб і державний сектор телебачення та радіомовлення, і комерційний, по своїй сутності склав в Україні систему суспільного мовлення. Щоби, врешті-решт, ми виробили той продукт, який чекає наше суспільство. І остання моя мрія, яка ґрунтується на аналізі інформаційної ситуації в світі і Україні – щоб наша країна стала інформаційно самодостатньою державою. Щоб ми наробили стільки національного інформаційного продукту, щоб жоден іноземець сюди втиснутися не міг. Щоб Україна не була плацдармом для інформаційно-психологічних операцій. Щоб нам було щільно і цікаво в нашому національному телерадіоінформаційному просторі».
Та не переживайте, пане Мурахівський. Наробимо, і наробимо щільно. Заприсягаюся!
Василь Ілащук, в.о. президента Національної телекомпанії України, начебто жартома назвав Мурахівського мрійником, і розпочав розважальну частину. Минулого року гості змогли насолодитися оперою Carmina Burana. А цього разу ми розрадилися «Піккардійською терцією», Оксаною Білозір, Іво Бобулом та іншими. Особисто я насолодилася Бобулом. Дуже шкода, що він співав так мало, я би могла слухати його вічно. Позаду мене жіночки увесь час коментували те, що відбувалося на сцені, а ще виявляли готовність попозувати мені. Частинка зубрів журналістики поснуло. Я подала на сцену кілька знаків, щоб там не дуже голосно співали, але, зрозумівши, що співають під фонограму, заспокоїлася. Святкування закінчилось виносом на сцену букетів від держави. Я зібралася вже йти додому, як побачила, що значна частина людей піднімається на другий поверх. Виявилося, що організатори накрили столи й розлили випивку в чарки, передбачивши, що концертна частина забере багато емоцій.
Згадавши, що мене дома чекає голодна Муся, я збігала наверх і набрала в кишені салатів. Буде дівчинці що попоїсти і чим відсвяткувати.
Цілую, вітаю, люблю, пам’ятаю!
Дуся.
Василь Ілащук помітно приязний до Людмили Харів
Тамара Щербатюк стала орденоносною. Юрій Богуцький (Секретаріат Президента) вручає їй орден княгині Ольги ІІ ступеня
Святослав Цеголко не лише помітний, а й заслужений журналіст України
Алла Мігай стала заслуженим діячем мистецтв України
Ілона Довгань («Плюси»), побачивши мене, із задоволенням позує для історії
Вічна співачка Першого національного Ірина Шинкарук загрозливо випливає з «джерельця»
Співачка Лєнара Османова теж не пасе задніх
Василь Ілащук ділиться з гостями інформацією про розмір чогось
Іво Бобул, здається, також...
Оксана Білозір час від часу співає, вона співачка
Шалені довготривалі оплески
Анатолій Мурахівський у передчутті фуршету
Нарешті справжнє свято!
...вихА-А-А-Аділа на бєрєг Катюу-у-уша...
Юрій Луканов і Василь Ілащук поважають одне одного
...міцно так поважають
