Що хорошого №5: вайбуємо під Паліндрома та вивчаємо Толкіна
«Детектор медіа» постійно критикує, тож на противагу негативу ми вирішили запустити моніторинг хорошого. Щотижневий список рекомендацій від наших авторів, де вони радять гарні речі: комікси, балет, ютуб-канали чи будь-що інше. Це вже четвертий випуск «Що хорошого» — перший, другий, третій та четвертий тут. Діліться в коментарях враженнями та власними рекомендаціями. І приємного!
Ярослав Зубченко
На фоні виходу The Rings of Power раджу всім подкаст професора Корі Олсена. Він поєднує знання академічного толкініста та легку подачу. І викладає на своєму каналі (доступний на всіх можливих безкоштовних та платних платформах) як звичайні подкасти, так і записи університетських лекцій. У вашому унилому інституті не було курсу за Толкіном, але ви завжди про нього мріяли? Тут є майже півсотні академічних годин про «Сильмариліон», «Гобіт», «Володаря перснів». І ще понад 400(!) інших епізодів — Олсен веде подкаст уже 12 років.
Вплив цього каналу на сприйняття оригінальних книг можна порівняти з переглядом кольорової версії фільму після того, як ви все життя дивилися його чорно-білим. Це не дурнуваті теорії з ютуба («Сім причин, чому орли…), а дійсно глибока аналітика. До 38 випуску я вже послухав про вплив християнської моралі, Толкіна та природу, музичну структуру Легендаріуму та цілу купу всього про важливість імен, назв і конкретних слів. Це найкраща аналітика про найкращу історію із коли-небудь розказаних.
PS: Я ще не дійшов до лекцій про «Володаря перснів». Але Фродо не обраний.
Гюнель Бабакішієва
«Все або нічого» — це бренд документальних серіалів про спорт на платформі Amazon. Ви дізнаєтеся про внутрішню кухню топових футбольних клубів (там є й інші види спорту, але я дивилася лише про футбольні команди). Чи зміг Пірло адаптуватися в Ювентусі і як Джіджі Буффону гралося під його наставництвом? Чому Кріштіано Роналдо постійно знімає футболки? Чи вважає Мауріньо свою співпрацю з Тоттенхемом найбільшим провалом в кар'єрі тренера? У чому секрет Гвардіоли і навіщо МанСіті криокамера? Як Артета міг продати Обамеянга і що тепер буде з Арсеналом? Якщо ви такий же фанат футболу, як я, цей серіал для вас!
Олександр Крумін
1 вересня побачив світ новий альбом львівського виконавця Паліндрома (в житті — Степан Бурбан) під назвою «Придумано в черзі». Музичній спільноті Степан також відомий як учасник реп-проєкту «Глава 94» під псевдонімом Кашляючий Ед. Та в образі Паліндрома молодий митець тяжіє до більш філософської подачі.
У новому альбомі, який вийшов у день народження музиканта, цікаве можуть знайти як львів'яни (наприклад, послухавши треки «Кафе “Надія”» або «Місто»), так і решта поціновувачів української музики з сенсами. У піснях, що ввійшли до релізу, є мотиви як раннього гурту «Скрябін», так і (прости Господи) російського виконавця Дельфіна у часи його пікової популярності на зламі 1990-х та 2000-х років. Органічно присмачені сучасними злободенними, нехай і доволі депресивними текстами.
Окремо варто відзначити композицію «Херсон», присвячену місту, що тимчасово перебуває у російській окупації.
Гала Скляревська
Багатомільйонна армія шанувальників коміксу про Повелителя снів Ніла Геймана з нетерпінням чекала екранізацію — і більше тридцяти років потому дочекалися. Було багато спроб екранізувати цей графічний роман — про це можна почитати в статті Ярослава Зубченкa — але врешті-решт Netflix це зробив. І навіть не фільм, а серіал.
Головне питання — чи дивитися його тим, хто не читав оригінал і взагалі не дуже розуміється на коміксах «для дорослих», де герої філософствують більше, ніж діють, де майже нема масштабних батальних сцен і напівоголених богинь, що рятують світ у кожній серії. І однозначної відповіді на це питання немає: перший сезон вийшов таким, що обіцяє більше, ніж пропонує. Звісно, це спроба познайомити глядача з величезним світом — з моменту появи першого коміксу Геймана в 1989 році пройшло вийшло 75 випусків, тому сценаристам потрібно принаймні окреслити всі умови, за яких працює цей уявний світ, його головних героїв та антагоністів. До того ж — це заздалегідь знали ті, хто читав роман — це радше альманах. Сам Морфей або Повелитель снів може майже не діяти в серії, або з’являтися наприкінці та розв’язати проблему, яку створили люди, боги, стихії чи будь-які інші міфологічні істоти, яких Гейман постійно поєднує в своїх романах. І саме завдяки цій структурі альманаху сезон вийшов дуже нерівним: є фантастично успішні епізоди (як-от серія про симпозіум американських серійних вбивць), а є прохідні, які потрібні, аби роз’яснити глядачам, хто є хто в цьому багатоповерховому світі. Тому потрібно принаймні дати шанс серіалу після першої серії: «Американські боги» теж не справляли враження на початку, але наприкінці першого сезону виглядали достатньо божевільними, аби подивитися ще два наступних. Тому спробуйте і Sandman.
Ольга Білоусенко
Є у моєму житті одна місія. Або не місія. Не знаю, як краще назвати те, що я сама собі вигадала. Але я люблю розповідати людям про музику, яку вони, ймовірно, ще не чули. Минулого разу на честь Дня Незалежності я порадила слухати українську класичну музику, бо з музикою не класичною в Україні в мене поки не дуже складається. Якщо ви послухали Віктора Косенка й Бориса Лятошинського і вам сподобалося, ви відчули, як моменти на крещендо у симфоніях підносять вас до небес, а протяжні фермати у романсах надають сили, — вітаю з переходом на новий рівень: тепер ви готові до музики Сильвестрова, Алмаші та, можливо, Луньова.
Перший твір, який пораджу, дуже цінний для мене. Повірте, аж від серця відриваю. Називається він «Подорож пінгвіна з поступовою появою на задньому фоні місячного сяйва». Написав його сучасний український композитор Золтан Алмаші. Це, звісно, не протяжна іспанськомовна музика, яку я радила раніше. І навіть не запальні африканські мотиви, які несуть подумки десь на берег океану. Але це вдумлива й цікава музика, яка може спонукати вас до роздумів над власними подорожами. Незалежно від того, пінгвін ви чи ні.
Другий твір — «Реквієм для Лариси» Валентина Сильвестрова. Як на мене, коли говорити про Сильвестрова, всі слова зайві, тож я тут краще нічого не писатиму. Третій — концертна версія опери «Ніч» Максима Коломійця. В основі твору там і справді ота наша «Ніч яка…», бо без неї українцям і українкам нікуди. Але в такому варіанті ви ще точно її не чули. Спробуйте, щоби перейти на інший рівень :)
До речі, ви ж знаєте, що Музику можна не лише слухати, а й читати? І якраз для кращого її розуміння часто й призводить музичне занудство. Сьогодні раджу вам книгу Роберта Шумана (ні, не тому, що колись я ледь не написала про нього дисертацію, а тому, що вона важлива для розуміння контексту західноєвропейської музики 19-го століття й просто крута) «Про музику і музикантів».
Отар Довженко
Не можу сказати, що багато читаю науково-популярного, хоча часом буває. Але точно можу сказати, що з українського наукпопу моє най-най-найулюбленіше — «Стромата». Це блог Леоніда Горобця, який взагалі по житті досліджує кістки… Якось він навіть порівнював кістки курки з супермаркету із кістками викопних курей. І яйця теж (вони, до речі, за кількасот років збільшилися вдвічі). Леонід розповідає найнеймовірніші історії. Нещодавно, наприклад, написав, як Пушкін домальовував жукам геніталії (цей допис навіть зніс фейсбук, побачивши в ньому мову ворожнечі). А ще він написав книжку «Зоологічна екскурсія супермаркетом. Невідома історія відомих продуктів», і 22 вересня о 19:00 можна буде послухати, як він говорить про неї з ресторанним культуртрегером Всеволодом Поліщуком. Розмова називається «Ні риба, ні м’ясо», і це теж символічно, бо пост, який зробив «Стромату» популярною — про рибу, яка не є тим, чим здається. Хамса — не хамса, сардина — не сардина… Почитайте, і якщо це вас не вразить, то краще не слухайте, а якщо вразить, то послухайте :)
Скріншот відео: Ukraїner/YouTube
